Ми вважаємо усиновлення справою бездітних – навіщо брати чиюсь, якщо можна народити свою. Вболіваємо за те, щоб сирітства в Україні не було та чи готові ми прихистити бодай одну покинуту дитину?
Проєкт 24 каналу та благодійного фонду “Рідні” розповість про позитивний досвід усиновлення 10 сімей, приклади яких надихають. Про історію сім’ї Савки, яка всиновила дитину, попри осуд інших людей – читайте далі.
Подружжя Савка розповіло, коли вони потрапили в дитячий будинок, то ця подія багато чого змінила в їхній уяві.
Оксана Савка: Я працювала в той час перекладачем і мала перекладати для групи людей з Америки, які просто відвідували дитячий будинок. Я почала порівнювати, щоб моя донька робила, будучи на місці цих діток. Я зрозуміла, що вона напевно б дня не прожила сама. Я звичайно там перекладати вже не змогла, плакала без упину, просто вийшла, прийшла додому і розповідаю чоловікові, що я бачила. Кажу – якось би тим нашим діткам було би добре помогти. А він каже: “Ми не можемо всім допомогти, але ми можемо допомогти одній дитині. Давай всиновимо, та?”.
Чоловік Оксани Петро розповів, коли прийшов в дитячий будинок, то натовп дітей підбіг до нього зі сльозами на очах та вигуками “Тато прийшов!”.
Петро Савка: Мене це просто вразило і я зрозумів одну річ, що діти тим живуть, що вони тут тимчасово, що мають відкритися двері, прийдуть тато і мама, їх заберуть.
Спершу подружжю запропонували 2-місячного хлопчика, адже пара вже виховувала доньку. Однак Оксана мала сумніви.
Оксана Савка: Їду додому і кажу до чоловіка: “Я напевно якась погана людина. Я ніби і бажання маю, але не відчуваю я, що то наш син. Коли ми приїхали і вийшов Максим, подивився на мене, тоді я сказала: “Петро, це наш”. Але виходять вихователі і кажуть: “Та ви що?! Та то найгірша дитина, нечемна, яка є в групі”.
Петро Савка: Він був таким особливим. Я пам’ятаю, ми рік часу провідували його, тому що нам треба було пройти певну процедуру підготовки документів. Вже наступні рази було так – я двері відкриваю, всі діти зриваються, біжать, а Максим не біжить, він так поважно йде.
Сім’я Савка пригадує, коли відвідували Максима, то хлопець був дуже мовчазний. Але все змінилось, як тільки вони переступили ворота дитячого будинку.
Оксана Савка: “Максим, ми вже їдемо додому. Ми вже сюди не повернемося”. І тут ми зрозуміли, що в нас дуже шустрий хлопчик. Почав ставити мільйон запитань. О, та він навіть розмовляє, виявляється. Дитина нічого не знала. Ми приїхали, відкриває тумбочку, витягує каструлю і “що це? що це?”. Про себе він весь час говорив в жіночому роді – “я ходила, я їла, я там співала”. А потім ми зрозуміли, що він крім розмови 2-х виховательок, ніколи не чув, як чоловік має розмовляти. І найгірше, що його ніхто не виправляв в тому.
Донька Софія: Перший вечір, він от нарешті є вдома у нас. Мама наготувала стіл. А він сидить і нічого не їсть. І я не можу зрозуміти, чого так. І прийшла ніч і щось якийсь шорох в хаті, щось відбувається. І ми встаємо і розуміємо, що він краде чорний хліб.
Я завжди боявся, що того не буде потім. Я тихенько брав і ховав під подушку. А може я не буду мати, що поїсти,
– пригадує Максим.
Перш ніж всиновити Максима Оксана та Петро насамперед запитали про це доньку. Софія дуже втішилась і щоразу відвідувала хлопця в дитячому будинку з батьками.
Софія: Я була мала ще тоді. Три роки мені було чи навіть менше, але пам’ятаю досі, що мене дуже вразило, по-перше, і умови, в яких діти перебували і як до них ставилися вихователі. І навіть сам факт, що мами і тата дітки не мають… Ми були звичайними братом і сестрою. Ніколи в нас не було такої різниці, що він якийсь інший, чи щось таке.
Оксана Савка: Цікавий ще такий момент був, що нас ніхто не підтримував в нашому рішенні. Навіть рідні. Коли ми ходили робити медогляд, всі відмовляли. Та ви ж можете народжувати, навіщо ви це робите? Для нас це було не зрозуміло. Навіть, коли суд відбувався про всиновлення, суддя теж нас відмовляв до останнього, щоб не робити, ніби, як поганого вчинку.
“Я був щасливий, що в мене є мама, тато і що мені люди не говорили, я взагалі не звертав уваги. Один раз жіночка підійшла і хотіла мені розповісти те, що мене всиновили. Але я не розумів, чому вона мені це говорить. Я це все знав і до того ще з самого змалку,”– сказав Максим.
Петро Савка: Був принциповим власне момент всиновлення. Для мене принципово, він має прізвище Савка, він Максим і він Петрович. Він є наш, він син і він спадкоємець.
Оксана Савка: Взагалі, я завжди всім говорю, що Максим – це ще одні мої руки. Це найбільший мій помічник. Він дуже мене любить і тому дуже шанує. Щоб я зайве щось не підняла, зайве щось не зробила. Завжди все допомагає.
Максим: Були моменти досить навіть часто і я задумувався, що б було. І зараз я просто дякую Богові за те, що він послав мені цих батьків. Знаючи мій характер, що швидко відкриваюся людям і тим же проявляю свою слабкість, і якби не батьки, якби вони мене не виховували, я міг би вже давно і курити, і випивати. Я не знаю, я б ріс бандитом.
Максим кожного літа їздить в дитячі табори, де приїжджають діти з дитячих будинків і він працює з ними. Також він бере участь в таборах для прийомних сімей. Дуже часто батьки його просять поспілкуватися з їхніми дітьми і розказати, що таке життя в сім’ї.
Петро Савка: Насправді зараз, коли дивимося назад, повертаємося, ми щасливі від того, що ми зробили цей крок. Так, спочатку було дуже важко. Це не просто. Це не собачку люди собі беруть. Це має бути жертовна любов. Це має бути посвята.
“Від себе можу дати поради сім’ям, які думають про це. Насамперед це не слухати всіх цих страшних історій, придуманих в більшості випадків, про гени, про якісь інші речі. А поспілкуватися дійсно з сім’ями, які вже зробили цей крок,”– наголосила Оксана Савка.
Максим: Так як я є всиновлений, мене турбувало це питання і хочу мати декількох всиновлених. Звісно, хочу, щоб вони всі любили музику, любили спорт. Так, як я. І навіть хочеться, щоб було 6 хлопчиків і 6 дівчат, щоб мама була з дівчатками, а в мене має бути команда з волейболу, команда з баскетболу. Музиканти мають бути. Хочеться передати це в своїх дітях. Те, що я дуже ціную.
Оксана Савка: Цікаво, що ми думали на початку, що може ми станемо для нього таким благословінням. Фактично Бог так зробив, що він став для нас благословінням.
Консультацію щодо усиновлення ви можете отримати на сайті Ridni.org.ua або зателефонувавши на гарячу лінію благодійного фонду – 0800 300 484.
Благодійний фонд “Рідні” надає інформаційну та психологічну підтримку щодо процесу усиновлення. При потребі, юридичні партнери Фонду надають правову допомогу в процесі усиновлення. Фонд у жодному разі не займається посередницькою діяльністю та не замінює функцій держави в процесі усиновлення (удочеріння).
