“Я, напевно, був хорошим плавцем навіть в утробі матері, тому що пережив аборт. Я просто виплив”, – пожартував Ерні під час інтерв’ю 2014 року. Його історію описує lifenews.com
За повідомленням SPIN.ph, матір Ерні намагалася зробити аборт, щоб про вагітність ніхто не знав. Він вижив, хоча його проблеми на цьому не закінчилися. Батько кинув його, а коли йому було всього 5 місяців, а його мати померла від холери.
Бабуся і дідусь Ерні, взяли його до себе. Дитинство було не з легких, йому довелося терпіти знущання та глузування за свою зовнішність, повідомляє Manila Standard. Але життя змінилося, коли його помітив один бізнесмен, і переконав дідуся відправити його до центру молоді з обмеженими можливостями в місті Давао, коли йому було 9 років.
У 2000 році Ерні переїхав на острів Самал, щоб працювати в монастирі. Саме там він відкрив свою любов до води.
І тут дехто помітив його. Тренер з плавання, Джуд Корпус, помітив нове захоплення Ерні й запросив його приєднатися до своєї команди з плавання для людей з обмеженими можливостями.
“Коли я плаваю в воді, мої фізичні вади не помітні”, – пояснив Ерні. “Я виглядаю як здорова людина”.
“Я раніше не думав про Бога, Я звинувачував Його у тому, ким я став, у тому, як Він створив мене, і в тому, що я був самотнім”. – говорить чоловік.
Але це змінилося, сказав він, коли він познайомився з Богом через плавання.
Тепер Ерні відкрито розповідає про свою віру в інтерв’ю ЗМІ та в соціальних мережах і стверджує що “Без Нього я не зможу впоратися, я довіряю Йому у всьому”.
У 2008 році, Ерні взяв участь у своїх перших змаганнях з плавання на Філіппінському олімпійському фестивалі 2008 року, де зайняв друге місце. Це привернуло увагу переможця Арнеля Аба, який допоміг йому приєднатися до національної збірної.
З того часу він змагався у всьому світі, включаючи Індонезію, Малайзію, Сінгапур, М’янму, Індію, Японію, Нову Зеландію та Італію. Він повернувся додому з більше десятка міжнародних медалей.
У п’ятихвилинному фільмі, який вийшов у 2017 році під назвою “Гавілан”, Ерні розповів про свою пристрасть до плавання і свою вдячність за підтримку сім’ї та тренерів.
“Раніше я ховався. Раніше мені було соромно за себе, соромно за те, чому я народився таким. Але не зараз” – сказав він.
