27 жовтня минає перша річниця переходу до Неба єпископа-помічника Кам’янець-Подільської дієцезії Яна Нємца. Мені випала честь бути знайомим з ним, спостерігати, як він молиться, слухати його слово, бачити, як він живе. Він сам не любив давати коментарі чи інтерв’ю. Казав, що Ісус теж не хотів розмовляти з греками, які прийшли з ним дискутувати на філософські теми.
Багатьом єпископ Ян запам’ятався довгими проповідями, але зазвичай мало говорив про те, що не стосувалося Ісуса Христа або віри. Як Йоан Хреститель своїм життям постійно вказував: «Погляньте, ось Агнець Божий, що бере гріхи світу». І сам, споглядаючи Його, все більше ставав покірним і тихим перед обличчям свого страждання і хреста. Отець Ян не був оптимістом, не думав, що все має бути добре, він був людиною надії, яка казала, що все має свій глибокий сенс.
Він ніколи не шкодував свого часу на грішників та не згіршувався падіннями, казав: «Бог не осуджує грішника, знає, що той страждає, бо не є щасливим».
Коли я приходив з тими самим гріхами, він завжди повторював: “Саша, подивися, як Бог тебе любить. Він допустив твій гріх, щоб ти мав скрушене серце, бо бути гордим – це найгірше. Адже можна бути, як монахині з Ля-Рошель, чистими, як ангели, і пихатими, як дияволиці.
Цитуючи Отців Церкви, навчав, що якби Господь не допустив хоча б одного маленького гріха у нашому житті, то ми б повбивали один одного у своїй уявній досконалості. Адже праведник щодня падає сім разів, а грішник лише раз, бо не встає і не йде далі. Завжди знаходив слова потіхи і підбадьорення, без жодного моралізаторства кожну сповідь чи розмову перетворював на керигму, проголошення Доброї Новини.
Мені особливо запам’яталася остання сповідь, у якій він цитував духовний досвід слугині Божої Леони Настал про духовне дитинство: треба довіритися Богові, як мала дитина на руках Небесного Отця, яка приймає все, що Господь їй посилає. Бути повністю залежним від Бога, довіряти Йому без страху.
Людина – не лише порох, але і гній, і поки він свіжий, його не можна розкидати на полі, бо він все спалить і приваблює мух. Так і до людини, яка постійно думає про себе, як їй погано, постійно приходять спокуси від демона, бо одне з його імен є Вельзевул, тобто «Володар Мух». І лише, коли перестанеш думати про себе, дозволиш сонцю Божої любові тебе повністю спалити, щоб стати перегноєм, тоді будеш придатний, щоб тебе розкидали по полі, тоді зможеш служити іншим і принести плід.
Таким був єпископ Ян. Я ніколи не чув від нього жодного нарікання чи, щоб він розповідав, як йому болить (А він постійно переносив жахливі муки). Лише одного разу, він обмовився, що вночі йому було трохи важко. За своє життя не бачив щасливішою людини. Він завжди променіі радістю, яка походила з того, що Бог його любить. Часто на проповідях отець Ян казав, що якщо радість залежить від зовнішніх обставин, вона не є справжньою пасхальною радістю Воскреслого Господа.
Він був єдиною людиною, яка не лише смиренно сприймала зауваження, але і завжди до них прислуховувалася.
Єпископ Ян був закоханий у Боже Слово. Його проповіді довгі чи короткі, завжди торкалися самого серця. Кожного разу він розпочинав: «Це слово є дуже важливе. Бачите». І він дійсно бачив, як Бог діяв у житті через різні події. Коментуючи перший розділ Святого Йоана «На початку було Слово», отець сказав, що цим словом було «Люблю». Бог сотворив світ у любові і з любові. Все, що робить Бог, є дуже добрим, є з любові. Одного разу, сидячи за столом, він запитав: «Скількох осіб може любити людина». Я почав рахувати, проте він відразу відповів, що все більше переконується, що можна любити лише того, хто є зараз навпроти тебе. Свого ближнього.
Навіть саме це слово «ближній» він трактував, як похідне від польського терміну «blizna». Твій ближній – це той, хто завдав тобі рану, адже Бог її потім зцілив і залишився шрам. Коли на сповіді я казав, що маю труднощі з однією людиною, єпископ відповідав, що вона для мене – величезний дар, і у майбутньому ця сестра чи брат буде мені найближчою, бо стане моїм ближнім через конфлікти і примирення. Коли на адораціях до мене приходили сумніви, чи дійсно у Пресвятому Таїнстві присутній живий Ісус Христос, достатньо було подивитися на єпископа Яна, з якою любов’ю та зосередженням він вдивлявся у Хостію і тоді його обличчя преображалося і не було сумнівів, що Христос у той час дивиться на нього.
Єпископ казав, що Ісус на хресті випив жовч, а з Його серця потекли вода і кров, тобто любов. Тому на Євхаристії ми п’ємо Його кров, щоб з нашого серця вийшла вся жовч гріха. Адже нам здається, що у нашому серці моляться сім монахів у великих каптурах. Проте коли їх вивести на світло Божого Слова, то виявляється, що це сім гріхів, які постійно змовляються.
Пам’ятаю, одного разу прийшов до нього і заявив, що стомився від гріхів, проблем та конфліктів у Церкві і вирішив перейти до протестантів. Чесно, десь підсвідомо очікував, що єпископ буде просити мене, що не треба цього робити. Проте отець Ян спокійно відповів, що можу йти, якщо цього хочу.
Проте, щоб потім не був ще більше згіршений, аніж тепер, бо шукаю комфорту, а не Божої волі. А потім дав світло на мою ситуацію: оскільки виріс без батька, то шукаю ідеальних розв’язань чи то у протестантів, чи у католицьких традиціоналістів. Що для мене найкращим шляхом буде Неокатехуменальна Дорога, куди тоді мене вже Господь покликав. Останні місяці перед смертю він часто на проповідях згадував слова Святого Августина, шо «Любов – це вибір дороги любові і вірність цьому вибору».
Востаннє святої пам’яті єпископа Яна я бачив перед виїздом на конвівенцію зі своєю спільнотою, коли підійшов до нього, щоб отримати благословення, він з батьківською турботою благословивши, сказав: «Їдь, сину, навертайся». Ці слова я сприймаю, як заповіт для себе.
Отець Ян заохочував довго не оплакувати померлих, як Марія Магдалена, яка була у сльозах біля пустого гробу Воскреслого і шукала мертвого тіла Ісуса, а відпустити їх до Небесного Отця. Та, на жаль, не всім це вдається… Спочивайте у Мирі Вічно Живого Господа, отче Яне, якого Ви все життя шукали, і віднайшли Його у Слові, Таїнствах та своєму прославленому хресті.
