Бувають недоречні слова і розмови, коли той, хто говорить, не відчуває людей і не розуміє ситуації чи стану, в якому знаходяться інші. Завжди потрібно знати час і місце, щоб не сказати чогось зайвого і недоречного, чим зробиш тільки гірше.
Наприклад, на похороні жартувати чи закликати людей радіти, а не плакати. На весіллі говорити про розлучення чи при народженні дитини говорити про смерть. Або ж після зґвалтування жертві говорити про милосердя до гвалтівника. Чи під час війни говорити про прощення до ворогів.
Наскільки черствим потрібно бути, щоб бачачи як хтось ґвалтує дівчину чи солдат вбиває дитину, говорити: «Вмій переносити страждання. За все дякуй Богу і прийми Його волю. Треба любити й прощати ворогів. Завжди винні обоє. Не все так однозначно…»
Подібне є не лише нерозумінням контексту, а проявом псевдодуховості й черствості серця, байдужості до людей і їхніх переживань, відсутності милосердя та співчуття.
Мудрий Соломон колись сказав:
«На все свій час, усякій справі в цім житті — своя пора. Час для народження, і час для смерті. Час убивати й час лікувати, час руйнувати й час будувати. Час плакати і час сміятися. Час мовчати й час говорити. Час кохати й час ненавидіти. Час для війни і час для миру». (Еклезіаста 3)
Зараз в нашій країні війна, під час якої гине багато людей, в тому числі цивільних. Після сьогоднішнього перегляду фото та відео з Бучі просто серце розривається від всіх тих звірств, які зробила російська армія.
Ґвалтувати жінку на очах в дитини, вбивати пенсіонера, який просто їхав на велосипеді, зав’язувати руки і стріляти в потилицю мирним жителям, роздягати і кидати в криницю помирати, вбивати дітей і підлітків, нищити і грабувати квартири, а потім відправляти це посилками до себе додому − це називається демілітаризація і звільнення нашої землі від нацистів?
Неможливо простити людину, яка не просить вибачення і не розкаюється у своїх свідомих злих вчинках, бо цим ми тільки потураємо гріху. Не можна закривати очі на злочини і аморальність, мовляв, «я все прощаю», адже зло має бути зупинене. Не намагайтеся бути добрішими за Бога, бо хоч Він і готовий прощати грішників, але не робить це автоматично та безумовно для всіх, а чекає від людей розкаяння.
Проте ми не бачимо ні розкаяння, ні готовності взяти відповідальність за наслідки своїх вчинків, а лише виправдовування, обман та маніпуляції. Саме тому зараз якраз час ненавидіти ворогів за весь цей геноцид, молитися за нашу армію, щоб вона, будучи «Божим слугою, який носить меч для покарання зла» (Римлян 13), була проявом Божого гніву і справедливості до окупантів та привела їх на Божий суд, і мовчки плакати за померлими.
Андрій Савич
