Бердянськ був захоплений російськими військами через чотири дні після початку війни, одна сім’я була змушена залишатися в бункері під своїм будинком протягом 42 днів.
Уявіть, що ви провели 42 ночі у підвалі, ховаючись від ворога який захопив ваше місто.
«Жити там було важко і небезпечно, але щодня ми прокидалися і дякували Богові за те, що ми ще живі і можемо молитися Йому», – Промовила Аня.
Аня розповідає, коли вони чогось потребували або боялися, вони молилися.
“Ми читали Біблію, молилися і постили, і тому у нас був мир із Богом”, – сказала вона.
В середу увечері у Львові, Аня та її діти, нарешті, знову змогли посміхнутися після втечі з Бердянська завдяки допомозі кількох сміливих водіїв із Orphan’s Promise, які мають свій центр у Бердянську.
“Було страшно їхати”, – сказала Ольга Бузницька з Orphan’s Promise. «На останньому блокпосту було найгірше. Аня з дітьми була в автобусі, який потрапив під обстріл, коли російські військові почали стріляти по українським солдатам. В автобусі всі впали на підлогу, діти плакали і кричали, вони дивом залишилися живі. Наразі російські війська оточили місто, нікого не пропускають, навіть гуманітарну допомогу».
Незважаючи на все це, діти, переважно підлітки, які ніколи не бачили війни, сказали, що в бункері їм не було страшно.
«Я не хвилювався, я був у спокої та в безпечному місці», — сказав Сергій, 18-річний хлопчик із широкою усмішкою. “Бог був з нами і збирався захистити нас”.
Олена, теж 18 років, сказала, що спочатку боялася, але потім: «Я молилася Богу, і Він подарував свій мир в моє серце та серця інших дітей, ми об’єдналися в одну сім’ю, тому я не боялася.
Аня та її діти змогли втекти з Бердянська до Львова, але не без бою. Потім Orphan’s Promise перевезла Аню та її дітей до Львова, де служіння переросло з кількох офісів на великі центри допомоги.
«Ми допомагаємо підтримувати всіх їжею, ліками, психологічною підтримкою, і найважливіша частина нашої роботи — ділитися Євангелієм, ділитися Благою Звісткою в цей час, тому що всі люди відкриті для прийняття Ісуса, — сказала вона.
Наразі сім’я очікує візи для поїздки до Швейцарії, де вони планують перечекати війну.
«Я радий цій новій нагоді, але мені трохи сумно залишати свою країну, свою сім’ю, своє місто», — сказав Сергій.
