Коли почалася війна, пан Анджей пішов на кордон і став волонтером. Його дружина Габріела забрала додому чотири сім’ї: матері з дітьми та бабусю. Поляки та українці зустрічаються з ними тричі на тиждень, щоб помолитися за мир.
Бог не залишив Свою любов до них, і Він приходить до нас через такі зустрічі. Ми хочемо віддати славу йому, а не собі, – кажуть Анджей і Габріела Стрончек.
Вони познайомилися на церковних зборах, тоді вони були ще підлітками. Вони ходили в гори, співали пісень прослави та планували подорожувати світом з євангелістськими місіями. До весілля вони мріяли про чотирьох дітей і дожили до щасливої сімки. Вони живуть у невеликому містечку в Сілезії. Протягом багатьох років вони були залучені до місіонерської роботи на Сході. «Коли ви присвячуєте своє життя Богові, Бог нічого не забирає», – кажуть у родині Стрончек.
Сила в єдності
Служіння подружжя зосереджується на допомозі сім’ям, подружнім парам, євангелізації та підтримці тих, хто заблукав і бореться з різними труднощами. Вони хотіли ділитися Словом Божим з іншими, вони постійно шукали шлях свого покликання.
– Щодня ми молилися і пильнували, і Слово Боже нами керувало. Ми знали, що Бог слухає нас. Він готував нас до євангелізаційної місії на Сході через євангелізацію в Польщі, через вірність у молитві та розбудову нової ідентичності в нас, – каже пані Габріела.
Складні ситуації відкривали їм голос Божий:
“Як весільний подарунок від одного зі співслужителів о. Лешека Ірека, ветерана оазисного руху, друга о. Францішека Бляхніцького, ми отримали книгу. Вона розповіла про ситуацію в післявоєнній Німеччині, яка була в руїнах внаслідок військових дій. Монахині, які доглядали за дітьми-сиротами, часто просили Бога про маленькі чудеса в повсякденному житті. Воювали і отримували хліб, просили цукерок для малечі. Ми хотіли побачити, як Бог працює, відчути Його присутність”, – пояснює пан Анджей.
Бог показав їм Україну
Одного разу родина Стрончеків поїхала до Бескидів. Їхня машина зламалася по дорозі. Вони зупинилися на одній із стоянок e церкві. Подружжя вислухали свідчення священика, який розповів про важкі умови життя, спраглих таїнств та участі в житті Церкви. Це був знак згори.
– Ми відчували, що це те, що Бог хотів донести до нас. Вийшовши з церкви, я запитала свого чоловіка, чи відчуває він те, що відчувала я. Він лише відповів: нічого не кажи. Ми стояли перед храмом і сльози текли по щоках, – згадує пані Габріела.
Тоді все сталося дуже швидко. Наприкінці реколекцій в Ланкороні провідник запитав, хто відчуває готовність піти на місії і таким чином проповідувати Євангеліє. Стрончеки вийшли на середину.
Пан Анджей був першим, хто відправився на місію в Україну. Він поїхав до Красилова.
– Я зустрічав людей, яких звільняли за віру, переслідували, які переписували від руки молитовники. Я бачив спраглих Бога людей, які проїхали за понад тисячу кілометрів і витратили половину своєї зарплати, щоб бути на реколекціях, – розповідає він.
Українська євангелізація
Під час одного з вихідних відступів до нього підійшов чоловік. Він був брудний. До церкви не ходив, навіть не хрестився.
– Він весь час казав мені, щоб я дав йому Ісуса. Я розказав йому про Бога. Ми з другом поклали на нього руки і помолилися. Він розплакався. Ми думали, що зробили йому щось погане. Проте ми відчували Божий мир у своєму серці. Він заспокоївся і молився різними мовами. Коли через два місяці я його знову зустрів, я зовсім його не впізнав. Переді мною стояв гарний юнак, елегантно одягнений і веселий. Він оголосив, що зараз активний у Церкві та допомагає наркозалежним вийти з залежності, – розповідає пан Анджей. – Богові потрібні людські руки, щоб діяти. Якщо ми погодимося з ним співпрацювати, він може надихнути нас на великі справи, – додає він.
Допоможіть тим, хто тікає від кошмару війни
Сім’я Стрончеків визнає, що на східних територіях протягом кількох років відбуваються величезні духовні зміни. Формуються християнські громади, люди прагнуть Божої присутності у своєму житті.
Коли в Україні почалася війна, на допомогу кинулися євангелізатори. Пан Анджей став волонтером на кордоні. Разом із дружиною та друзями вони привезли матерів і дітей до Чижовців. – Ми знали, що треба їм допомагати, брати за руку, інколи брати маленьку дитину на руки, підтримувати, щоб вони могли змінити своє життя, – наголошує Анджей.
Волонтери орендували готельний номер, де біженці могли відпочити, помитися та поїсти. – Одного релігійного досвіду недостатньо. Потрібна рука допомоги, шматочок хліб, євангельські знаки самопожертви на благо інших. Ми робимо те, що нам потрібно, те, чого ми очікуємо самі, перебуваючи в подібній ситуації, – пояснюють волонтери.
“Найголовніше – це відносини любові”
Кажуть, через їхній будинок пройшли десятки українських родин. Багато з них знайшли квартиру у членів асоціації «Кагал», заснованої пані Габріелою та паном Анджеєм.
У пана та пані Стрончек зупинилися чотири сім’ї: матері з дітьми та бабуся. У своїй оселі поляки та українці тричі на тиждень зустрічаються, щоб помолитися за мир. Вони моляться за тих, хто залишився в зруйнованій війною країні.
– Нас називають мамою і татом, ніби мало наших дітей, – жартує пан Анджей. Подружжя кажуть, що їхній дім відкритий для друзів з України. — Вони запрошують нас до себе. Ми багато розмовляємо, іноді витираємо їм сльози хусткою. Кожна така зустріч потрібна.
– Ця війна спалахнула не з вини Бога, ми також знаємо, що Він не полишив своєї любові до них. Вся драма не з волі Божої. Матеріальна та емоційна підтримка важлива, але важливіше відносини повні любові. Коли ми допомагаємо людям, які тікають з України, ми робимо це з любові до Ісуса. Ми хочемо віддати славу Йому, а не собі, кажуть євангелізатори.
