Примас Войцех Поляк відвідував Україну вперше.
«Ця наша зустріч у Києві пов’язана не лише з нашими братерськими зустрічами як представників Церков, а, в першу чергу, з тим, що ми пройшли місцями тих нових мучеників ХХІ століття. Те, що ми побачили в Ірпені і Бучі після того, як там були росіяни – це руйнація і смерть. Скільки ненависті у тому нищенні і руйнуванні… Так, життя помалу повертається, і це виглядає, як великий знак надії… Ми пішли на місце, де були розстріли, пішли до братської могили замордованих людей, щоб там помолитися. І коли я стояв на колінах біля тих гробів, на місці їхнього мучеництва, то подумав, що моїм великим покликанням тепер є ще голосніше просити Бога про мир в Україні! Щоб Бог забрав ненависть із сердець росіян, котрі такі речі чинять. Українці, які прибули і прибувають до нас, до Польщі, говорять про них, як про людей, одержимих якоюсь ідеологією ненависті, злості, нищення…
Примас Польщі розповів про підтримку тих, хто шукає прихистку від війни у Польщі – жінок, дітей, старших людей. З 24 лютого через Польщу пройшло близько 3,5 мільйонів біженців з України. На сьогодні там залишаються близько мільйона двісті- мільйона чотирьохсот тисяч українців. Частина поїхала далі, в інші країни Європи, частина уже повернулася в Україну.
За його словами, ця підтримка українців потребує щоденної праці і уваги – і до матеріальних проблем, і до проблем з адаптацією та працевлаштуванням. Римо-Католицька Церква бере активну участь у цій щоденній підтримці поляками українців. Багато хто прийняв українців до себе, так зробив і примас Войцех Поляк.
«Зрозуміло, що час спливає, є різні етапи цієї ситуації: є люди, які знайшли роботу в Польщі, винаймають житло, стають більш незалежними. І є люди, які ще не можуть дати собі з цим ради і потребують підтримки: вони проживають у реколекційних будинках Католицької Церкви, чи у помешканнях наших парафіян, – розповідає примас. – Під моїм дахом також живе одна родина, з Чорноморська. Тому маю такий особистий досвід: ми разом їмо, разом працюємо, щодня зустрічаємося. Оскільки це православні особи, я шаную їх віросповідання, не впроваджую жодного прозелітизму. Але бачу, що вони дивляться, як єпископ молиться, бачать, що каплиця є відкритою і для їхньої молитви також. Коли надходять вістки з України, коли переглядаємо чи чуємо ті новини, вони дуже тяжко переживають те, що тут робиться, переживають за своїх рідних. І тому, коли я це бачу і відчуваю, що опановує їх смуток, розумію, що треба їх підтримати, їм треба такої солідарності…»
Примас Войцех Поляк розповідає про спеціальні програми, які зараз запускаються у Польщі.
«Невідомо, скільки триватиме війна, тому, думаю, важливим етапом буде організація системної допомоги. Таку системну допомогу не тільки в Польщі, але й поза нею, ми організували через Карітас, через програму “Родина – родині”, яка вже багато років допомагає в Сирії, при польському посольстві. По суті, це свого роду патронат: ми приймаємо таку родину під свій патронат, скільки можемо, допомагаємо фінансово і матеріально, підтримуємо, допомагаємо. Це вже віддавна систематизовано через діяльність Карітасу, і ми бачимо, що та допомога безпосередньо доходить до потребуючих. Можливо, така форма допомоги і співпраці могла б бути адаптована до того, що є зараз в Україні. Невдовзі Україна потребуватиме дуже багато сил на відбудову всього, що було знищено війною, тому така системна допомога була б доречною».
Примас розповідає, що питання соціального служіння українцям обговорюється на зібраннях різного рівня Римо-Католицької Церкви Польщі:
«Ми, як Церква Польщі, це вже обговорювали на нашій пленарній конференції, на пленарному зібранні єпископату Польщі. Ми вислухали не тільки Блаженнішого Святослава та єпископів, але й у Львові та інших місцях вислухали багатьох людей, які є біженцями в Україні, і яким також треба допомогти. Тут, в Україні ви – на першій лінії допомоги, але, думаю, самі собі зараз не даєте ради, і вас потрібно підтримати у тій допомозі потребуючим. Така підтримка зараз є просто необхідною, і, вважаю, це – наш обов’язок».
