Уже пів року, як в Україні триває повномасштабна війна росії проти України. Наші захисники хоробро обороняють суверенність держави, але разом з тим війна продовжує забирати життя рідних людей. Кожен, хто переживає втрату близької людини, потребує підтримки. Однак не завжди ми знаємо, як правильно проявити співчуття та свою допомогу. Військовий капелан, настоятель Гарнізонного храму свв. апостолів Петра і Павла у Львові о. Тарас Михальчук поділився з Духовною величчю Львова думками, як пережити втрату рідної людини.
Як підтримати людину, що переживає втрату когось з рідних
Важливо не залишати на самоті того, хто переживає горе втрати. З часом цей біль минатиме, і як швидко це трапиться, залежить від того, хто в цей час міг із розумінням підтримати. Зрештою, зрозуміти людину, яка переживає горе, може лише та людина, у житті якої трапилась подібна ситуація. Від 2014 року у Гарнізонному храмі ми проводимо зустрічі для родин, у яких загинули рідні на війні. Моя порада, як військового капелана, наважитись поділитися переживаннями і ввійти в те ж оточення людей, що переживають подібне горе втрати. Один із таких щемких моментів ми спостерігали на спільному похороні українських захисників, де матері загиблих стояли пліч-о-пліч та згодом обіймали одна одну. У цих обіймах ми бачили потужну силу підтримки. А в кінці вони зуміли вимовити: “…але Україна мусить перемогти”.
Не треба цього говорити
Не треба говорити слів «я тебе розумію», якщо не пережили схоже горе. Адже в такому випадку неможливо зрозуміти, що людина відчуває, якщо насправді не були в такій ситуації. Найкращим способом підтримки є своя присутність та вміння слухати. Що важливо: це слухання має бути щирим та терплячим. Люди, які втратили рідних, не бачать свого завтрашнього дня, для них час просто зупинився. Тому вони мають відчути, що ви справді готові їх вислухати.
«Чому Бог допустив смерть людини?»
На це не потрібно відповідати відразу. З часом людина зрозуміє, що Бог не хотів цієї смерті. Наші захисники як люди світла борються зі злом, нерідко віддаючи власне життя. Але смерть не здолала почуття любові. І рано чи пізно приходить розуміння, що ця любов до того, кого втратили, ніколи не помре. Усвідомивши та дослухавшись до серця, людина починає заспокоюватись.
Як після втрати знову повернутись до життя
Війна в Україні триває восьмий рік. За ці роки ми побачили, як Господь стирає сльози тим, хто плаче. Люди, що самі пережили втрату людини, згодом ставали опорою та підтримкою тим, хто недавно теж зіткнувся з таким горем і втратив людину на війні. Віра неабияк допомагає пережити цю втрату. Ми як християни маємо розуміти, що це не смерть, а перехід у вічне життя. А тому всі наші герої тепер у небесах. Пережиття горя може тривати не один рік. Але важливо сказати собі: «Чи хотів би наш захисник, щоб ми зараз страждали? Чи він би хотів нас бачити щасливими?» Відповідь очевидна. У пам’ять про нього та про кожного, хто загинув, захищаючи Україну, вартує з насолодою жити далі, розбудовувати Україну та працювати над тим, аби світ ставав кращим.
Підготувала Наталя Стареправо
