26 червня відзначається Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками і їхнім незаконним обігом, встановлений ООН у 1987 році, щоб допомогти суспільству подолати проблему наркоманії. За соціологічними статистиками криються окремі обличчя, поламанні життя та зруйновані родини й лише одиницям вдалося вийти з цієї смертельної залежності та жити вільним, щасливим життям. Це відбувається, зокрема, завдяки програмі 12 кроків Анонімних Наркоманів.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Для нашого сайту своїм досвідом одужання від наркоманії погодився поділитися член цього товариства Рубен М., який завдяки АН чистий понад 13 років:
«Я почав видужувати від наркотичної залежності у 2008 році. До того часу у мене було 15 років вживання тяжких наркотиків. Звичайно, були перерви, коли перебував у місцях позбавлення волі. Це все разом з переїздами становило не більше 3 років мого життя. Я народився у сім’ї, де вже була проблема алкоголізму та наркотиків. Мій батько був кандидатом у чемпіони Грузії по боксу серед юніорів. У нього загалом було 30 поєдинків у тяжкій вазі, чимало з яких завершувалися золотою медаллю. Часто здобував перші місця завдяки нокаутам. Це був спортсмен від Бога, який любив свою справу. Наркотики та алкоголь у його житті з’явилися вже пізніше. Коли вони з моєю мамою одружилися їм було лише по 19 років. У мене є ще старший брат. Після того як батькова кар’єра пішла на спад через політичні труднощі, розпочалися будні, сім’я. Він почав працювати у закладах громадського харчування і там почав зловживати спиртним. Алкоголізм прогресував з шаленою швидкістю, адже вже у свої 3-4 роки пам’ятаю, як він бив маму. Мене постійно переслідував страх, що може її вбити. Навіть снилися про це жахіття. Саме тоді почало у мені зароджуватися бажання втекти від реальності та знеболитися. Фактично я став наркоманом задовгого до того, як почав вживати наркотики.
З часом батько почав приймати наркотики, став «жорстким» наркоманом. З дитячих спогадів запам’яталися дивні люди, які щось варили, уколи, процеси. Коли мені було 8-9 років, батько просив мене допомагати варити йому наркоту, і я це робив. Адже незважаючи ні на що його любив хоча і сильно боявся. Зростаючи, бачив, як він на моїх очах повільно вмирав від наркоманії. Його не стало у 39-річному віці, хоча виглядав на всі 70. На той момент я вже рік сам вживав тяжкі ін’єкційні наркотики, хоча мені було дуже страшно, що мій батько дізнається і мене просто вб’є. Переді мною була наочна картина, що наркотики роблять з людьми, але навіть це мене не зупинило.
Стоячи біля гробу батька, чітко усвідомлював, що тепер іграшки закінчилися, і розпочнеться справжній треш. Батько був стримуючим фактором, а коли його не стало, мене реально понесло. За рік розпродав всі речі у нашій квартирі, все мамине золоте. Я просто був у наркотичному безумстві та не міг сам зупинитися. Мене зупинила в’язниця. Звідти за пів року викупили, але за цей час так і нічого не зрозумів. Буквально захлиснувся блатною романтикою, вважав себе «крутим наркоманом», який просто дав слабинку і не все до кінця проконтролював. Я мислив категоріями свого батька: головне прожити коротке життя, але сповнене пригод. Після звільнення на свободі побув рівно чотири місяці й сів як і першого разу за крадіжку. Вже за ґратами почав усвідомлювати, куди мене привели наркотики, та що я не хочу такої реальності. Хочу мати сім’ю, дітей. Вийшовши на волю, мав великі плани. Розписався з дружиною, у нас народилася донька, не хотів вживати наркотики. Але мене вистачило лише на пів року, а потім зрив і занурення у наркотики на 8 років. З них, настільки пам’ятаю, лише п’ять днів був тверезим і то через проблеми з законом. Я був не любителем, а професіоналом з божевільними дозами.
У 2008 році опинився у такому стані, що від мене відвернулися всі мої знайомі. Пішла дружина і забрала дитину. Родичі, яких всіх до одного я обкрадав та обманював, говорили, що навіть якщо кину вживати, то вони мене не хочуть мене знати. Залишилася лише одна мама, яка була на грані божевілля і буквально рвала на собі волосся. Сам на той час був жорстокий, не маючи жодних моральних цінностей та жалості до інших, лише божевільну пристрасть до наркотиків.
У той час у мене на додачу до хронічних хвороб почалися гнити кості, й мені мали ампутувати кисть. З такими дозами наркоти та здоров’ям чітко розумів, що довго не протягну і «комфортно» вживати у мене не вийде. Мій рідний брат сказав мамі, що якщо я не візьмуся за голову, то він приїде з закордону і зробить так, щоб я сів мінімум на п’ять років до в’язниці. Я й сам не міг ані жити, ані вмерти. Кожного дня треба було діставати нереальну суму грошей для вживання. Ненавидів себе за те, як відносився до мами, дружини, близьких. Не розумів навіщо живу і просив Бога ночами, щоб не прокинутися наступного ранку.
Після приїзду брата погодився лягти до медичного закладу, де проводять детоксикацію наркоманів. Перші три тижні просто лежав, дивлячись на стіну, не розуміючи навіщо взагалі живу, який сенс всього цього. Зайвий раз не хотів поворухнутися, була страшна апатія, біль, смуток, почуття безвихідності.
У той центр приходили нести звістку і навіть працювали члени Товариства Анонімних Наркоманів. Вони почали розпитувати про мої справи, цікавилися моїм життям. У їхніх історіях та безумстві впізнавав себе. Відчув, що вони мене приймають і не засуджують. Останні десять років свого життя чув про себе лише негатив, яка я тварюка та сволота. Там зрозумів, що є такі самі люди, як я, з такими ж проблемами, які знайшли вихід. Деякі з них мали рік, три, 6 років чистоти від наркотиків, і це для мене були космічні терміни. Це були звичайні люди, які мали сім’ї та головне були тверезими. Тому почав прислухатися до них, а головне заглиблюватися у почуття, передусім любові й прийняття. Вони запрошували на групу АН, казали, що їм все одно, що я зробив і звідки. Важливо лише моє бажання одужувати й те, чим вони можуть мені допомогти. На групах відчував ту любов і турботу, якої мені все життя бракувало.
Тому прийняв програму, визнав що є наркоманом і що потребую допомогу. Так почав видужувати, працюючи по кроках спочатку на груповій терапії, а потім зі спонсором. Те, що спрацювало для мене на початку, була єдність, підтримка один одного, відвідування груп. Для мене це стало стилем життя, адже зрозумів або програма або смерть.
На сьогодні Бог відновив багато сфер мого життя. Покращилося здоров’я, у тверезості здобув освіту. На момент приходу в програму мав лише шість класів, тому закінчив вечірню школу та здобув фах психолога. З дружиною все ж розлучився, проте кардинально змінилися мої відносини з донькою, якій зараз 20 років. На момент початку одужання вона мала 6 років, і вся її поведінка говорила, що переді мною майбутній алкоголік чи наркоман. У неї було повно страхів, тривоги. Я дуже сильно переживав за неї, проте єдине, що міг робити це самому одужувати. Хотів змінюватися і ставати кращим. Тоді для неї не був жодним авторитетом, тепер вона приходить і радиться зі мною. Я бачу, як вона розв’язує свої проблеми, як відноситься до себе та інших. Для мене це просто чудо.
Я продовжую далі вчитися жити бути в усвідомленості, я на шляху. Моє життя не стало легким, але тепер воно дуже цікаве, і мені подобається те, що я маю. Раніше моєю опорою були наркотики, у програмі я знайшов свою власну Вищу Силу, Бога, з яким я будую відносини. Тепер йду по житті, проживаючи день за днем, ситуацію за ситуацією, опираючись на свого Бога. І це все завдяки програмі та товариству Анонімних Наркоманів».
