1. Святий Домінік і навернення
Святий Домінік ходив від міста до міста, проповідуючи Євангеліє. Часто за один день йому доводилось долати багато кілометрів. Чимало людей навернулось, однак єретики і надалі твердо тримались свого рішення.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Одного дня Домінік, дуже засмучений через невеликий поступ в євангелізації, самотньо сидів на зеленому полі за містом. Тоді він отримав від Матері Божої найбільший скарб, який залишився як спадщина для усіх ревних католиків – вервицю. Пресвята Діва сказала йому:
«Домініку, сину мій, пам’ятаєш, що завдяки «Радуйся, Маріє…», сказаному архангелом Гавриїлом, спасіння прийшло у світ, коли через дію Святого Духа Ісус Христос прийняв людське тіло? «Радуйся, Маріє» допоможе тобі досягти успіху у твоїй місії.
Домінік глибоко задумався: якщо через «Радуйся, Маріє» спасіння прийшло на світ, то через «Радуйся, Маріє» зможе навернути людей до Бога.
Тоді святий Домінік склав вервицю: мотузку із з’єднаними зернятами, на яких можна молитись «Отче наш» і «Богородице Діво». Оскільки на той час велика кількість людей не вміли читати, вервиця стала для них способом, щоб молитись Євангелієм словами «Богородице Діво» і «Отче наш».
Святий Домінік почав щоденно молитись на вервиці, результатом чого стали численні навернення під час кожної з його проповідей. А проповідей він виголошував тисячі.
Де б він не ішов, усюди навчав як молитись на вервиці, щоб завдяки їй тривати у вірі.
Брат Алан з Ля-Рош, домініканський монах і наслідник св. Домініка, через кілька років після того розділив і уклав п’ятнадцять таємниць давньої вервиці. Божа Матір поблагословила цей метод молитви і була названа Матір’ю Божою Вервиці, оскільки обіцяла багато благодатей і благословень тим, хто молитиметься на вервиці часто.
2. Перемога у битві під Лепанто
Сьомого жовтня 1571 року підрозділ Священної Ліги під командуванням Хуана Австрійського переміг Османську імперію у битві під Лепанто. Священна ліга була заснована Венеціанською республікою, Королівством Іспанія, Мальтійськими лицарями та Папською державою. Папа Пій V виступив з такою ініціативою, занепокоєний нестримним зростом османської влади і пов’язаною з нею загрозою вторгнення ісламу, що мало б катастрофічні наслідки для Європи та християнства.
Святійший Отець міг на початку розраховувати на короля Іспанії Філіпа ІІ та Венецію. Якби не тиск Пія V, то найбільш ймовірно, іспанська монархія би відійшла, і перемога була б на іншому боці. Флот Священної Ліги складався із близько двохсот кораблів напротивагу двісті тридцяти османських. Ворожих кораблів затонуло сто дев’яносто, а християнських – лише дванадцять.
«Тогочасний Папа, св. Пій V, мабуть, був єдиною людиною, яка повністю усвідомлювала усю небезпеку. Коли він почав закликати європейських правителів до спільного опору, виявилось, що протестантські Німеччина та Франція вже уклали пакт з Константинополем, Англія відвернулась від Папи в результаті реформації та екскомуніки Єлизавети І, яка тепер по-трохи сприяла туркам. Остаточно на заклик Папи відповіли лише Венеція, Іспанія і Мальтійські лицарі. З військової точки зору, це було небагато.
Що тоді зробив Папа? Перш за все, підпис під установчим документом Священної Ліги поставив у день св. Домініка, який три століття перед тим з допомогою вервиці зміг зробити неможливе – навернув запеклих прихильників альбігойської єресі. Потім він довірив християнські війська під опіку Пресвятої Діви Марії. Зрештою, усіх вірних закликав молитись на вервиці. Він вірив, що вервиця вимолить у Бога чергове чудо».
Коли на воді точилась конфронтація, на прохання папи вірні подвоювали свої молитви. Несподівано турки почали відступати. Пій V, який тоді перебував у Римі на зустрічі з кардиналами, встав і почав молитись на вервиці за перемогу католиків. Звістка про перемогу однак дійшла до Риму лише через два тижні, враховуючи умови тогочасної комунікації.
Для вшанування пам’яті чудесного порятунку Європи у річницю битви під Лепанто було встановлене свято Матері Божої Вервиці, яке щороку вшановується 7 жовтня.
«Non virtus, non arma, non duces, sed Mariae Rosiae victores nos fecit» – «Не відвага, не зброя, не командири, а Марія вервиці дала нам перемогу», – написали пізніше венеціанці на стіні каплиці, побудованої на знак подяки за перемогу.
3. Як вісьмом священникам вдалось вижити під час вибуху атомної бомби в Хіросімі
Хіросіма – ця назва завжди буде асоціюватись із повною руйнацією та невимовним стражданням, які наступили після вибуху першої атомної бомби під час ІІ Світової війни. Однак, крім цього, є інше, багатьом невідоме, послання з Хіросіми, що дає потіху та надію.
Марія, Цариця вервиці, в чудесний спосіб зберегла невеличку спільноту із восьми священників-єзуїтів (імена чотирьох з них – відомі: о. Хюґо Лассаль, о. Вільгельм Кляйнсорге, о. Губерт Шіффер та о. Губерт Цєслік), які жили всього за вісім кварталів від центру вибуху. Отець Губерт Шіффер, який помер у віці 67 років в березні 1982 р. у Франкфурті, розповів свідком чого він став. Його свідчення прозвучало у Філадельфії під час Євхаристійного конгресу.
О. Губерту було 30 років, коли бомба впала на Хіросіму, де він тоді служив місіонером на парафії Успіння Марії. Усі з чотирьох єзуїтів були живими на час, коли відбувався згаданий Євхаристійний конгрес у 1976 році. Чисто по-людськи неможливо пояснити як серед тисяч людей, яких поглинув вогонь в радіусі близько півтори кілометри від центру вибуху, вони були єдиними, хто вижив. Для вчених надалі залишається таємницею як жоден зі священників не був опромінений, а храм і парафіяльний будинок (нагадаємо: він був розташований за вісім кварталів від центру вибуху) залишилися майже неушкодженим, у порівнянні з іншими будівлями навколо нього, що були цілком знищені.
«Серед мешканців Хіросіми був єзуїт о. Губерт Шіффер. Вранці 6 серпня 1945 року, відправивши св. Літургію, він власне збирався снідати. Коли він запхав ложечку у свіжо розрізану половинку грейпфрута, щось різко блимнуло. Спочатку він подумав, що, мабуть, в порту вибухнув танкер. Зрештою, Хіросіма була основним портом, де заправлялись японські підводні човни. Потім, як розповів о. Шіффер: «Раптом потужний вибух сколихнув повітря. Невидима сила підняла мене вгору, потрясла мною, кидала, наче вітер листям під час осіннього буревію». Коли отець опинився на землі і відкрив очі, то зрозумів, що навколо його дому немає нічого. Все було знищене. В той же час він отримав лише кілька подряпин від скла ззаду на шиї. Невеличка спільнота, що налічувала вісьмох єзуїтів і до якої належав о. Шіффер, мешкала в будинку поруч із парафіяльним храмом, розташованим всього за вісім кварталів від центру вибуху».
«Швидкі підрахунки показують, що на відстані одного кілометра від вибуху переважає температура від 2,5 до 3 тисяч градусів Цельсія,- а теплова хвиля вдарила із швидкістю звуку, із тиском більше ніж 600 psi (1 psi це близько 69 гектопаскаль). Якщо єзуїти перебували в радіусі одного кілометра від епіцентру вибуху, то їхній дім, без всякого сумніву, мав бути знищений».
Відповідно до заяв близько двохсот американських та японських лікарів і науковців, які досліджували стан здоров’я священника, неможливо пояснити яким чином через 33 роки після вибуху він і надалі живий, а стан його здоров’я відмінний, без жодних наслідків, що наступають після опромінення.
«Ми переконані, що вижили тому, що жили посланням з Фатіми. Щодня у нашому домі ми вголос молились на вервиці», – розповів священник.
4. Визволення Австрії від присутності совєтів
Після ІІ Світової війни (1939-1945) Австрія була поділена на чотири окупаційні зони. Совєти займали схід країни. Столиця – Відень також була поділена на чотири частини. Після трьох років, проведених в присутності совєтів, австрійці більше не витримували такої ситуації. Але що могли зробити сім мільйонів австріяків проти двісті двадцяти мільйонів совєтів?
Священник Петрус Павлічек згадав собі про перемогу під Лепанто, коли з допомогою простої молитви на вервиці вдалось відбити напад турків. Він розпочав акцію, відому під назвою «Rosenkranksuhnekreuzug» (хрестовий похід покаяння та вервиці). Ця акція була публічною подією.
Від 1950 р. о. Павлічек організовував раз на рік велику процесію віденськими вулицями у дні свята Імені Марії. Йому вдалось заохотити приєднатись до цієї акції відомих політиків, в т.ч. канцлера Юліуса Рааба та міністра закордонних справ Леопольда Фіґля, які були учасниками перемовин з союзниками щодо формування австрійської держави. У 1947 р. було близько 10 тисяч осіб, які щодня молились на вервиці за свободу Австрії. У 1955 р. їх кількість зросла до 500 тисяч.
На початку 1955 р. російський міністр В’ячеслав Молотов сказав до свого австрійського колеги відомі слова: «Ми, росіяни, якщо чимось заволоділи, то вже ніколи цього не віддамо». Чорна хмара російської домінації нависла над єдністю та автономією Австрії. Здавалось, що немає шансу, щоб змінити цю надзвичайно важку ситуацію. Л. Фіґль тоді сказав до о. Павлічека: «Нам не залишається нічого іншого, як молитись із ще більшою віддачею та горливістю».
Через кілька місяців після того, 15 травня 1955 р., відбулась ратифікація трактату щодо встановлення незалежної Австрійської держави. Рішення про виведення радянських військ було прийнято на переговорах між радянською та австрійською сторонами 13 травня – в день об’явлення Матері Божої Фатімської. Таким чином, Австрія стала єдиною післявоєнною країною, яку радянська армія залишила в результаті підписання міжнародного трактату. Міністр Фіґль тоді сказав фразу, яка увійшла до повоєнної історії Австрії: «З вдячністю Всемогутньому Богові підписуємо цей трактат та з великою радістю оголошуємо: Австрія – вільна!».
Коли наступив останній раунд перемовин в Москві, канцлер Австрії Юліус Рааб сказав: «Бог нам допоміг!». Совєти залишили країну без кровопролиття – ця подія нагадує безкровну перемогу Жанни д’Арк. Австрія була для совєтів омріяною країною, багатою, дуже добре розташованою із стратегічної точки зору, що відчиняло їм двері на захід. Історики і досі не можуть пояснити мотиви, які призвели до виходу звідти совєтських військ.
У 1962 році священник А. Вільям з Австрії запитав про це відому німецьку стигматичку Терезу Нейман, за три місяці перед її смертю, і вона відповіла:
«Так, дійсно, причиною цього була молитва на вервиці австрійського народу».
Ця вервиця зробила в Австрії більше, ніж борці за свободу в Угорщині, де дійшло до кривавої різанини двадцяти п’яти тисяч невинних людей.
5. Повалення диктатури на Філіппінах
22-25 лютого 1986 року у столиці Філіппін, Манілі, відбувся великий переворот (який також називають мирною революцією та революцією вервиці), що повалив багаторічну диктатуру президента Фердинанда Маркоса.
Столиця Філіппін – Маніла – є одним з найбільших мегаполісів світу.
У країні від 1966 року правив президент Фердинанд Маркос. Намагаючись зміцнити свою позицію, Маркос розпорядився в лютому 1986 року провести президентські вибори. Його опонентом стала вдова за застреленим опозиціонером Беніньйо Акіно – Корасон Акіно. В результаті фальсифікації виборів переможцем став Фердинанд Маркос. З огляду на зростаючу корупцію та все більший рівень порушення прав людини, дійшло до суспільних заворушень і страйків.
Після виборів міністр оборони Хуан Понсе Енріле, заступник керівника генерального штабу генерал Фідель Рамос та кілька сотень інших військових відкрито висловили непослух Маркосові і замкнулись у штаб-квартирі збройних сил (Camp Emilio Aguinaldo) на авеню Epifanio de Los Santos. Диктатор висловив 24-годинний ультиматум: безумовна капітуляція або смерть. У цій ситуації бунтівники зателефонували за порадою до кардинала Джеймі Сіна.
На столику кардинала задзвонив телефон. «Еміненціє, – сказав хтось тремтячим голосом в слухавку,- мусите нам допомогти. Якщо не допоможете, то через кілька годин нас вже не буде серед живих». Всі знали, що для того, щоб ліквідувати бунтівників, достатньо було кілька танків чи ескадрилью вертольотів.
Після молитви в каплиці кардинал через радіо «Veritas» звернувся до мешканців столиці з проханням зібратись під генштабом. Він теж попросив кілька згромаджень в Манілі про піст та молитву. Впродовж кількох годин після цього заклику на вулиці вийшло два мільйони осіб. Зібрані на вулиці молились на вервиці. Окрім того, відправили Літургію.
З усіх частин міста, з бідних і багатих районів ішли натовпи людей. За кілька годин на Алеї об’явлення святих стояло два мільйони осіб. Вони прийшли цілими родинами, з малими дітьми. А що найважливіше – вони прийшли з вервицями в руках і молитвою на устах. На вулиці відбувалось велике вервичкове богослужіння, безперестанку співали марійних пісень, а священники та єпископи відправляли літургії на численних вівтарях, приготовлених нашвидкуруч. Люди благали Пресвяту Матір про допомогу. Їм було страшно, навіть дуже. Вони знали, що озброєна «до зубів» армія Маркоса може зрівняти їх із землею.
Вислані на придушення демонстрації солдати відмовлялись виконувати накази та приєднувались до маніфестантів. Після прибуття підрозділів, які мали розігнати натовп з допомогою сльозогінного газу, змінився напрямок вітру. Демонстрація тривала чотири дні.
25 лютого 1986 року Акіно оголосила про переймання влади. Позбавлений підтримки армії, Маркос став перед обличчям поразки. Кардинал Джеймі Сін стримав ліві угрупування від вбивства диктатора і переконав президента США Рональда Рейґана надати притулок Маркосові. Корасон Акіно стала президентом, а Фердинанд Маркос оселився у США, де через три роки помер.
