Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Я живу з дитиною в багатоквартирному будинку на третьому поверсі. Той об’єкт, що обстрілювали перебував майже в центрі спального району. Навколо нього багатоповерхівки, школа, садок та трохи далі – парк відпочинку. Але щоб ви розуміли – скрізь житлові будинки. Один із них – наш. Того дня, як завжди, я зачинила вікна в кімнаті дитини на денний сон. Сьогодні він прокинувся якось раніше і після сну я посадила синочка у вітальні (там дуже велике вікно), а сама по всій квартирі повідкривала вікна, бо було літо і дуже спекотно. Поки дитина їла фрукти та дивилася мультики у залі – я пішла на кухню помити посуд.
Мию посуд і чую голос ніби усередині мене: «Вимкни воду». Я просто зменшила напір і почала прислухатися, бо не зрозуміла, що це було. І чую знову: «Вимкни воду, візьми дитину і сховайтеся у ванній». Від здивування я вимкнула воду і обернулася.
У вікні побачила в небі з хмари ніби постать ангела, а в центрі його щось схоже на хрест, який блимав.
Від побаченого я заклякла. Повертаю від вікна голову – і тут… вибух.
Вся квартира в пилюці. Я злякалася за дитину, бо в залі велике вікно, а навколо чути як сиплеться скло – у всіх вилетіли шибки. Я не дивлячись по сторонах мерщій хапаю дитину і ми вибігли до спільного коридору, який ділили разом із сусідами. Щоб ви розуміли, це маленький коридорчик: чотири стіни. Двері зачинені. Жодного скла в коридорчику немає.
Після того, як ми забігли до нього, знову лунає ще потужніший вибух. Він був не миттєвим, не секунду (як я собі це раніше уявляла) а будинок тремтів деякий час.
Об стіни та двері в коридорі щось ударялося і стіни тремтіли, як папір. Тоді я молилася, щоб Господь нас зберіг і я знову почула в собі: «Не впаде ракета на цей дім». Після цього голосу стало спокійніше. А далі після сильної ударної хвилі я почула, як у під’їзді по склу біжать люди. Я відчинила двері і хотіла втекти з ними, але Господь сказав зачинити двері. Я послухала та закрила.
Потім знову був вибух, звук скла і наче щось постійно падає і вдаряється в нашому будинку.
Потім Господь спонукав виходити. Я забігла до квартири та взяла телефон, і після цього вийшла у під’їзд. У під’їзді скрізь було багато скла, а на вулиці все завалено рамами з вікон та дверима. Люди кричали, плакали…здавалося що настав кінець світу…
Деякі батьки з жахом бігали та шукали дітей, які пішли гуляти.
Я вдячна Господу, що дитина прокинулась до того, як був вибух, і я відчинила вікна. Якби він спав у кімнаті із закритим вікном – вікно б вибухнуло та склом могло дуже сильно поранити або й вбити (так мені пояснили).
Коли трохи розвиднівся дим то я побачили, що у нашому будинку майже всі вікна вибило. Але в нас навіть не тріснули! Також два балкони на своїх місцях, а у багатьох вони впали. У квартирі все на своєму місці, лише через вікно ударною хвилею занесло велику хмару землі та пилу.
Я ніколи не забуду, як Господь був зі мною у цей момент. Як Він говорив, забрав страх і зберіг.
