Неможливо навіть уявити, що хтось захоче організувати всенародний референдум із запитанням: «Чи підтримуєте ви правовий захист людей з інвалідністю?» А втім, існує ідея вирішувати дискусію щодо правового захисту зачатої дитини через референдуми, – пише отець Яцек Салій OP у своїй колонці на «Opoka».
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
На мою думку, причина не лише в тому, що проблема подається під прикриттям евфемізму. Адже ми сперечаємося не «лише» про аборт («аборт» означає «не допустити до народження»), це суперечка про те, чи можна вбивати зачатих дітей.
Основною причиною того, що дехто не бачить абсурдності самої ідеї згаданого референдуму, є помилка у розпізнаванні, звідки береться заборона «не вбивай» щодо ненароджених дітей.
Бо якщо це тільки релігійна заборона, то Польща не є релігійною країною (тобто, згідно з Конституцією, є світською країною, як і Україна, ред.), тому немає підстав, щоб вона поширювалася на всіх громадян. Проте заборона «не вбивай жодної людини, а отже й ненародженої дитини» має свої джерела в самій нашій людяності: релігія її лише підтверджує, тому вона стосується всіх людей незалежно від їхнього віросповідання.
Варто згадати обставини, за яких Бернард Натансон, власник клініки для абортів, приєднався до руху «за життя» (pro life) та з якої причини він брав перед тим активну участь у розвитку руху «за вибір» (pro choice). Під час боротьби за легалізацію абортів він активно розігрував антикатолицьку карту, просуваючи в ЗМІ хибну тезу про те, що заборона абортів була лише суто релігійною ідеєю священників і єпископів.
«Ми постійно годували засоби масової інформації, — зізнався Натансон після свого навернення, — брехнею на кшталт: «Усі знають, що спротив абортам походить від ієрархії, а не від більшості католиків» або «Опитування показують, що католики хочуть реформи законів про аборти». ЗМІ накачували громадськість, кажучи, що кожен, хто виступає проти легалізації абортів, перебуває під впливом церковної ієрархії, а католики, які підтримують аборти, є освіченими та сучасними. Водночас ми приховали той факт, що інші Церкви та нехристиянські релігії також виступають проти абортів».
Натансон навернувся, коли почав спостерігати за життям людського плоду на екранах УЗД та його панікою, коли на нього нападав абортист. Тоді він зрозумів, що аборт — це вбивство людської дитини. І хоча він був невіруючим, то не лише відмовився від своєї попередньої участі в русі «за вибір», а й став одним із найактивніших захисників ненародженої дитини. Згодом він також навернувся релігійно і — в тій самій Церкві, проти якої раніше так багато виступав — попросив про Хрещення.
Людиною невіруючою, яка твердо відстоювала право ненароджених дітей на життя і при цьому до кінця життя залишався невіруючим, був видатний італійський юрист і політолог Норберто Боббіо. Він забив на сполох і попередив, що демократичні країни, запроваджуючи закони про аборти, виключають найслабших із-під захисту закону і таким чином підривають самі основи демократії. Сили прогресу — вигукнув колись проф. Боббіо в Мілані під час великого мітингу на захист миру — не повинні дозволити Католицькій церкві мати монополію на захист життя найслабших. Католицька церква, звісно, воліла б не мати такої монополії, і будемо сподіватися, що, на щастя, вона її не має.
Насамкінець хочу згадати професора Яцека Мазуркевича, фахівця у цивільному та сімейному праві, який опублікував десятки науково-популярних статей про права зачатої дитини та її матері й загалом про різноманітні конкретні ситуації, пов’язані з вагітністю. Я не знаю, яке особисто ставлення професора до віри та Церкви, тому що він послідовно намагається вирішувати ці проблеми «позаконфесійно, аконфесійно, і навіть понадконфесійно». Мазуркевич просто глибоко переживає, що право зачатої дитини на життя є чимось очевидним, а не лише постулатом тієї чи іншої релігії.
Один вислів проф. Яцека Мазуркевича, на жаль, стає дедалі актуальнішим: «Із занепокоєнням і сумом я оцінюю як велику помилку більш-менш далекосяжне схвалення абортів людьми із теперішньої лівиці. Зрештою, етос лівих був колись насамперед етосом жертовності, служіння, посвячення, піклування про переслідуваних, пригноблених, відкинутих і беззахисних. Колись між лівими і лібертаріанцями, між людьми жертовності й егоїзму була непрохідна прірва. Сучасний варіант лівиці – та чи справді це все ще лівиця? – це підтримка абортів – це відступництво від того, що було – і, можливо, десь ще є – найкращим зерном серед рясної лівацької полови».
О. Яцек Салій
