Остання притча 25-го розділу Євангелії від Матея також показує дві групи героїв. Хтось із них був названим благословенним і отримав у спадщину Царство Отця, приготоване від створення світу, а хтось названий проклятим та вигнаний геть у вічний вогонь. І цього не говориться про те, що ті другі зробили якісь величезні гріхи, порушили всі заповіді або щось подібне. Ні. То що ж тоді сталося?
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
На початку розповіді автор говорить про всі народи, іншими словами – про всіх людей на землі, які зберуться перед Чоловічим Сином, що прийде у славі. Тоді “він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч” (Мт 25, 32-33). Прихід у славі Чоловічого Сина натякає на другий прихід Христа, таким чином події цієї притчі показують те, що настане вже після земного життя. Саме тоді в Божій присутності, на Його слово виявиться, хто є хто. Спершу в тому великому натовпі не буде видно жодної різниці. Як і сьогодні в цьому світі неможливо розпізнати, хто є хто. Здається, хтось не вірить у Бога, а живе краще за віруючого; інший відверто Бога зневажає, а йому ведеться краще, ніж тому, хто Господа шанує та визнає. Й тоді приходить спокуса, що Бог не бачить, або і ще гірша – що Бога немає. Однак все ж таки для кожного настане день, коли виявляться діла його.
Перше, що станеться, – це буде відділення. Якщо щось треба відділити, то це означає, що до того моменту воно змішане, перемішане, неясне, як дерево пізнання добра і зла – ситуація, в якій вже невідомо, де добро, а де зло, що справжнє, а що підробка, що цінне, а що лише блищить. Грецьке слово афорізо, що можна перекласти як відділяти, відлучати, відокремлювати, вибирати, складається з двох слів: апо (від, з) та орізо (встановлювати межу, визначати). Перше, що зробить Господь – це встановить знову межу, між тим, що добре, і тим, що зле. Тоді зникнуть усі сумніви й не треба буде жодних пояснень. У світлі Його суду кожен пізнає правду про себе: хто я.
Можливо не треба чекати аж до судного дня, щоб пізнати цю правду про себе. Можливо вже зараз варто поставити себе в світлі Його слова й подивитися, що в мені, в моєму серці, моїх думках, рішеннях, прагненнях дійсно служить Господу, а де навіть і близько Його немає. Іноді це вимагатиме часу, бо в моєму серці може бути так все перемішане, що людська мова мені здаватиметься більшою правдою, ніж Боже слово. Це теж вимагатиме відділення, розмежування, визначення, висвітлення. А для цього мені потрібне особливе світло – світло Божого слова (Пс 119, 104-105), а також особливий меч, що “проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця” (Євр 4, 12).
Відділивши овець від козлів, Господь поставить одних праворуч, а інших – ліворуч і почне з ними розмову. Ця розмова буде повторюватись аж чотири рази. Спершу Господь промовлятиме до овець, а ті Йому відповідатимуть тими ж словами. Потім ситуація повториться з козлами. З однієї сторони між цими двома групами не було відмінності, адже як козли, так і вівці Господа не розпізнали й з певним здивуванням відповідатимуть: “Господи, коли ми бачили Тебе…” (Мт 25, 37.44). Проте це не завадило одним використати кожну можливість і послужити Господу, а іншим та ж сама життєва ситуація стала осудженням. Всі вони мали в житті однакові можливості послужити Богові. Всі знайшлись у ситуації, коли зустріли голодного, спраглого, чужинця, нагого, недужого чи увʼязненого. Однак хтось використав цю нагоду, як можливість, а хтось відкинув її, як тягар. Чому?
У цій притчі Бог показує нам, що приходить у найменших. Грецьке слово елахістос означає когось малого, незначного, з ким не рахуються. Кимось таким важко пишатися. Когось такого важко прийняти. Комусь такому не годиться послужити. Найчастіше людина такою бачить себе у своїх очах. Хтось завжди буде більшим за мене, хтось завжди буде кращим. Чому не молюся? Бо моя молитва нічого не значить, що я можу? Чому не приходжу до храму? Бог на мене не спогляне, від цього нічого не зміниться. Ми пробуємо дивитися на Бога очима цього світу, в якому цінується лише те, що сильне, владне, успішне, мудре, гарне. Пророкувати, зціляти, воскрешати мертвих – ось що треба. А от потішати тих, що плачуть, ділитися тим, що маєш, з тим, хто не має, навіть малим, знайти добре слово для того, хто поруч, помітити чиюсь присутність, це ніщо в людських очах. І в цьому ми абсолютно і повністю розминаємося з Божим поглядом, тому що “Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, – і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом” (пор. 1 Кор 1, 19-29). Таким чином і я, відкидаючи свою малість і слабкість та біжучи за величчю цього світу, розминаюся з Богом, не використовую кожну дану Ним можливість, Йому послужити, жити для Нього.
Більш того, здається, що ті, що опинилися ліворуч, не використали свою можливість побачити Бога двічі. Уже будучи на суді й чуючи правду про себе, вони не покаялись, не просили в Господа прощення за занедбані можливості послужити Йому і змарнований дар життя – як талант загорнутий у хустинку, – лише виправдовувались: “Коли ми бачити Тебе і Тобі не послужили?”. Такого не було. Це неможливо. Коли Боже слово приходить у моє серце і просвітлює темряву, що там панує, то маю лише дві можливості: прийняти його та піти за ним, або заперечити цю правду й відкинути. Те, що я сьогодні роблю з Божим словом у моєму житті, потім виявить правду про мене, коли стану перед Божим Сином.
Чи знайдемо в Писанні ще одну ситуацію, коли хтось був праворуч Господа і ліворуч? У Євагнелії від Луки читаємо: “З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть. … І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!” А другий, озвавшися, скартав його й мовив: “Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.” І додав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.” Сказав (Ісус) до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї” (Лк 23, 32-33. 39-43). Євагнелист не подає, з якої саме сторони від Ісуса було розіпʼятого того злочинця, що покаявся. Нам відомо лише той факт, що хтось був праворуч, а хтось ліворуч, один покаявся, а другий – ні. Так і ті, що були ліворуч Сина Чоловічого, навіть після того, як почули Його суд над своїм життям, не покаялись.
До якої постави серця веде мене Боже слово, Божий суд? Чи здатна я буду прийняте їх до свого серця та покаятись у всьому, що занедбую, аби побачити Бога в своєму житті вже сьогодні?
Автор: Ілона Соловей
