У 2018 році Всесвітня організація охорони здоров’я внесла ігрову залежність в Міжнародну класифікацію хвороб. За час епідемії короновірусу та карантинних обмежень кількість лудоманів значно збільшилась, що навіть були пропозиції створити реєстр залежних від азарту. Історією хвороби та досвідом одужання з нашими сайтом поділився Микола Корецький (псевдонім) з Рівного.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Коля розкажи, коли ти зрозумів, що маєш проблеми з ігровою залежністю?
Усвідомлення до мене прийшло тільки на реабілітації, бо до того я жив ілюзією заробітку. Хоча коли все програвав під нуль, сильно страждав. Я робив ставки на спорт. Онлайн гра давала мені можливість швидко виграти, а насправді я так швидко програвав. Також ставив на віртуальний футбол, хоча сам не вірив у чесність цієї гри. За весь час програв приблизно мільйона гривень. Пік припав на 2005 рік. Тоді у мене кожного дня на кайф йшло 2-3 тис. Програвав щодня тисячі, а дружина з кількамісячною дитиною навіть не мала що їсти, і я не помічав їхнього страждання. Коли приходило кількахвилинне прозріння, то ненавидив себе. Але ілюзія сильніша за совість і відчуття провини
Як це впливало на твоє життя, відносини з близькими, роботу і власне самопочуття?
Я страждав і руйнував, все що давав мені Бог . Відносини з близькими були натягнуті, як струна, яка ось-ось має розірватися. Вони хотіли мені допомогти, але моя ілюзія не давала мені зрозуміти, що я хворий. Де б я не працював, всі мої думки були у грі. Був неуважним та розсіяним. Такого робітника звичайного хотіли позбутися, тому я постійно був незадоволений оточуючим. Моє самопочуття – це постійна тривога, занижена самооцінка, розсіяність, біль, неповноцінність, саможалість і почуття провини.
Що для гравців більш важливіше: виграш чи азарт, який він отримує?
На мою думку, більш важливий – це виграш. Хто б що не говорив, люди грають, коли є шанс виграти, а не програти.
Ти програвав величезні суми грошей. Хіба не приходила думка, що треба зупинитися і що ця гра не варта таких страждань і втрат?
Після кожного програшу я обіцяв собі, що це останній раз, але проходив час й ілюзія перемагала. Я знову думав, що зможу постійно вигравати і забезпечувати сімʼюзавдяки грі. Думав, що грошима можна вирішити все. Час стирав мої спогади про втрати, почуття болю і страждання. Тяга до гри розпочиналась від спілкування з людьми, які грають. Особливо, коли це були товариші по роботі. Було багато спроб самогубства, але Бог мене оберігав від фатального кроку.
Ігрова залежність тепер визнається хворобою. Чи існують центри, де допомагають лудоманам?
Існують реабілітаційні центри, де залежні від ігроманії навчаються жити і працювати до кінця днів з цією хворобою. Можливо вас це лякає, але коли ви стаєте на шлях видужання, то у вашому житті з’являється веселка, і повертатися у морок ілюзій і страждання не хочеться.
Як ти почав одужувати від ігрової залежності і що тобі в цьому допомогло?
Я почав одужувати тільки тоді, коли досягнув свого дна і відчув крах і безвихідь, і мені стало все одно, що про мене подумають. Боротися не було сил і я вирішив попросити допомоги у свого брата, який завіз мене до реабілітаційного центру. Бог спрацював через моїх рідних і я довірився Йому. Зараз я вдячний за можливість працювати над своїми відчуттями і роблю те, що мені подобається. Мене не турбують якісь матеріальні справи. Хоча приходять бажання отримати якусь матеріальну річ, але вони швидко минають, коли я не можу її придбати. Усе що змінилося у мені – це мій світогляд. Тепер я працюю тренером і навчаю дітей. Інструментами мого одужання від ігрової залежності є ранкова молитва та медитація , слова вдячності, руханка, група анонімних, консультація лудоманів і їхніх близьких та ділення досвідом свого одужання. Хворі лудоманією мають почати писати програму 12 років.
Щоб ти порадив родичам і близьким ігромана, які хочуть йому допомогти?
По-перше, не допомагати матеріально. Якщо мають можливість, то краще відправити у реабілітаційний центр (зазвичай, на півроку). По друге, визнати, що ця людина хвора невиліковною та прогресуючою хворобою і розповісти це всім рідним. Як би це не було болісно, дати ігроману самостійно вирішувати всі його проблеми. Кожен відповідає сам за себе, а рідні мають лише показати шлях. Обов’язково почати довіряти своїй Вищій Силі та навчитися молитов, де є слова вдячності. Рідні мають зрозуміти, що головне – це духовне, психологічне і фізичне здоров’я.
Розмовляв Олександр Бучковський
