Тереза народилася 2 січня 1873 року в Алансоні — місті у французькій Нормандії. Вона була молодшою донькою Луї та Зелі Мартен, зразкового подружжя та батьків, які були проголошені блаженними 19 жовтня 2008 року.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Дорогі брати і сестри,
Сьогодні я хотів би розповісти вам про святу Терезу з Лізьє – Терезу від Дитятка Ісуса та Святого Обличчя, яка прожила на цьому світі лише 24 роки, наприкінці XIX століття, проводячи доволі звичайне та приховане життя, але яка після смерті та публікації її творів стала однією з найвідоміших та найулюбленіших святих.
«Мала Терезка» не переставала допомагати найпростішим, маленьким, убогим і стражденним душам, які її про це просили; вона також освітила всю Церкву своїм глибоким духовним вченням – настільки, що в 1997 році Іван Павло ІІ захотів обдарувати її титулом Учителя Церкви, доданим до титулу покровительки місій, наданого їй Пієм XI у 1939 р. Мій улюблений Попередник описав її як «експерта від scientia amoris» (Novo Millennio ineunte, 27). Тереза виражає це вчення, в якому уся правда віри сяє в любові, головним чином в історії свого життя, опублікованій через рік після її смерті під назвою «Історія однієї душі».
Це книга, яка швидко отримала величезний успіх, була перекладена багатьма мовами і поширилася по всьому світові. Я хотів би запросити вас знову відкрити цей маленький-великий скарб, цей яскравий коментар до Євангелія, пережитий повною мірою! «Історія однієї душі» — чудова історія любові, розказана так правдиво, просто й свіжо, що читач не може не захоплюватися нею! Але що це за Любов, яка наповнювала все життя Терези – від дитинства до смерті? Дорогі друзі, ця Любов має Обличчя, має Ім’я – це Ісус! Свята постійно говорить про Ісуса. Тому ми хочемо прослідкувати великі етапи її життя, щоб проникнути в серце її вчення.
Тереза народилася 2 січня 1873 року в Алансоні — місті у французькій Нормандії. Вона була молодшою дочкою Луї та Зелі Мартен, зразкового подружжя та батьків, спільно проголошених блаженними 19 жовтня 2008 року. У них було дев’ятеро дітей, четверо з яких померли у малому віці. Залишилося п’ятеро доньок — усі обрали монаше життя. Маючи чотири роки, Тереза була глибоко зранена смертю своєї мами (Rkps A, 13r). Опісля батько з дочками переїхали до міста Лізьє, де свята проведе все своє життя. Пізніше Тереза, яка страждала від важкої нервової хвороби, була зцілена Божою благодаттю, яку вона сама описувала як «усмішку Мадонни» (там же, 29v-30v). Далі вона прийняла Перше Причастя, яке глибоко пережила (там само, 35r) і поставила Євхаристійного Ісуса в центрі свого існування.
«Благодать Різдва Христового» 1886 року знаменує великий поворот у житті, який вона назвала своїм «великим наверненням» (там само, 44v-45r). Вона повністю виліковується від дитячої надчутливості та починає «біг, мов велетень». У віці 14 років Тереза із великою вірою наближається до розп’ятого Ісуса та бере близько до серця, здавалося би, безнадійний випадок одного злочинця, засудженого на смерть і повішеного (там само, 45v-46v). «Я за всяку ціну хотіла не допустити, щоби він пішов до Пекла», — пише свята з впевненістю, що її молитва привела його до контакту зі спасительною Кров’ю Ісуса. Це перший і фундаментальний досвід духовного материнства, про який вона писала, що «непохитно довірилася безмежному милосердю Ісуса». Разом із Пресвятою Дівою Марією молода Тереза любить, вірить і сподівається «серцем матері» (пор. PR 6/10r).
У листопаді 1887 року Тереза разом зі своїм батьком і сестрою Селіною вирушає у паломництво до Рима (там само, 55v-67r). Кульмінаційним моментом для неї стає аудієнція у Папи Лева XIII, у якого вона просить дозволу увійти – у віці лише 15 років – до Кармелю в Лізьє. Через рік її бажання збувається: вона стає кармеліткою, «щоб рятувати душі й молитися за священників» (там же, 69v). Водночас починається хвороблива і принизлива психічна недуга її батька. Це велике страждання спонукає Терезу до роздумів над Обличчям Ісуса в Його Страстях (там само, 71rv). Таким чином її ім’я як монахині – сестра Тереза від Дитятка Ісуса і Святого Обличчя – виражає програму всього її життя у сопричасті з основоположними таємницями Воплочення та Відкуплення. Її монаші обітниці, складені на свято Різдва Пресвятої Богородиці – 8 вересня 1890 р. – є для неї справжнім духовним шлюбом у євангельській «малості», що характеризується символом цвіту: «Різдво Богородиці! Яке ж це гарне свято, щоби стати нареченою Ісуса… У цей день маленька Пресвята Діва піднесла свою маленьку квіточку малому Ісусові», — написала Тереза (там же, 77). Для неї бути монахинею означає бути нареченою Ісуса та матір’ю душ (пор. Rkps B, 2v).
Того ж дня свята складає молитву, яка вказує на весь напрямок її життя: вона просить Ісуса про дар Його безмежної Любові, щоби бути найменшою, і особливо просить про спасіння всіх людей: «Нехай жодна душа сьогодні не буде засуджена» (Молитва 2). Її самопожертва Милосердній Любові, здійснена у свято Пресвятої Трійці в 1895 році (Rkps A, 83v-84r; Молитва 6), має велике значення: це жертва, яку Тереза незабаром розділить зі своїми співсестрами, вже бувши віценаставницею новіціату.
Через 10 років після «Благодаті Різдва Христового» в 1896 році приходить «Благодать Великодня», яка відкриває останній період життя Терези початком її страждань у глибокій єдності зі Страстями Ісуса; йдеться про страждання тіла разом із хворобою, яка призведе до смерті через великі терпіння – але передусім йдеться про страждання душі з надзвичайно болісним досвідом віри (Rkps C, 4v-7v). Разом із Марією під Хрестом Ісуса Тереза переживає більш героїчну віру, подібну до світла в темряві, яка охоплює її душу. Монахиня-кармелітка усвідомлює, що переживає це велике випробування для спасіння всіх атеїстів сучасного світу, яких вона називає «братами». Вона ще сильніше переживає братерську любов (8р-33в): до сестер зі своєї спільноти, до своїх духовних братів – місіонерів, до священників і до всіх людей, особливо тих, що найдальше. Вона стає справді «всеохоплюючою сестрою»! Її ніжна й усміхнена любов виражає глибоку радість, таємницю якої вона відкриває нам: «Ісусе, моєю радістю є любити Тебе» (Поезія 45/7). У цьому контексті страждання, живучи найбільшою любов’ю у найменших справах щоденного життя, свята здійснює своє покликання бути Любов’ю в серці Церкви (пор. Rkps B, 3v).
Тереза померла ввечері 30 вересня 1897 року, сказавши прості слова: «Боже мій, я люблю Тебе!», дивлячись на розп’яття, яке тримала у своїх долонях. Ці останні слова святої є ключем до всього її вчення, до її розуміння Євангелія. Акт любові, виражений у тому останньому зітханні, був ніби постійним подихом її душі, мов биття серця. Прості слова «Ісусе, я люблю Тебе» — у центрі всіх її творів. Акт любові до Ісуса занурює її у Пресвяту Трійцю. Вона пише: «Ах, Ти знаєш це, Божественний Ісусе, що я люблю Тебе, Дух Любові запалює мене своїм полум’ям, і, люблячи Тебе, я притягую Отця» (Вірші 17/2).
Дорогі друзі, ми також, разом зі святою Терезою від Дитятка Ісуса, повинні мати змогу щодня казати Господу, що хочемо жити в любові до Нього та до інших, навчатися в школі святих і любити по-справжньому й повністю. Тереза є однією із тих «малих» з Євангелія, які дозволяють Богові вести їх у глибину своєї таємниці. Вона є дороговказом для всіх, особливо для тих, хто служить богословами в Народі Божому. Зі смиренням і любов’ю, вірою і надією Тереза постійно входить у серце Святого Письма, яке наново відкриває Таємницю Христа. І таке прочитання Біблії, живлене вченням любові, не суперечить академічній науці. Вчення святих, про яке вона сама говорить на останній сторінці «Історії однієї душі», є найвищим вченням. «Це розуміли всі святі, а найкраще, мабуть, ті, хто поширював світло євангельської науки на весь світ. Чи ж св. Павло, Августин, Іван від Хреста, Тома Аквінський, Франциск, Домінік та багато інших видатних Друзів Бога не черпали з молитви ту божественну мудрість, яка вражає найбільших геніїв?» (Rkps C, 36 r). Для Терези Євхаристія невіддільна від Євангелія і є Таїнством Любові Бога, Який до кінця принижується, щоб піднести нас до Себе. У своєму останньому листі – на тему образу, який представляє Дитятка Ісуса в освяченій Гостії – свята пише такі прості слова: «Я не можу боятися Бога, який став таким малим для мене (…) Я люблю Його!… бо Він є лише любов’ю і милосердям!» (Лист 266).
У Євангелії Тереза відкриває, насамперед, Милосердя Ісуса, тому вона каже: «Він обдарував мене Своїм безмежним Милосердям, у світлі якого я розглядаю та адорую всі інші досконалості Бога. Усі вони здаються мені осяяними любов’ю, навіть сама Справедливість (може навіть більше за інших) здається мені одягненою в любов…» (Rkps A, 84r). Ось що вона говорить в останніх рядках «Історії однієї душі»: «Лишень я зверну свій погляд на святе Євангеліє, як одразу відчуваю пахощі життя Ісуса і знаю, звідки вони ллються. … Це не перше місце, а останнє, куди я прямую… Відчуваю це, навіть якби я мала на своїй совісті всі гріхи, які можна зробити, я би пішла зі сокрушеним каяттям серцем, щоби кинутися в обійми Ісуса, бо знаю, як Ти любиш блудного сина, який повертається до Тебе» (Rkps C 36v-37r).
Тому «Довіра і Любов» є останньою точкою в історії її життя, двома словами, які, немов маяки, освітлювали всю її дорогу святості, щоб вона могла вести інших своєю «маленькою стежкою довіри та любові», від духовного дитинства (пор. Rkps C, 2v-3r; лист 226). Йдеться про довіру, подібну до довіри дитини, коли вона віддає себе в Божі руки, невіддільну від сильного, радикального зобов’язання правдивої любові, яка є цілковитим даруванням себе, як каже свята, споглядаючи Марію: «Любити означає віддавати все, разом зі собою без залишку!» (Чому я люблю тебе, Маріє!; Вірш 54/22). Таким чином, Тереза показує всім нам, що християнське життя полягає у повному переживанні благодаті Хрещення у цілковитому відданні любові Отця, щоб, як Христос, у вогні Святого Духа пережити ту саму Його любов до інших.
