Коли Папа Франциск почув історію його життя, він сказав лише одне: «Ти мученик!» Після чого заплакав. Вперше за час свого понтифікату. Кардинал Ернест Сімоні провів у в’язниці 28 років. Лише тому, що був священиком. Він є однією з найбільш надихаючих сучасних постатей Католицької Церкви. Йому 95 років, він албанець.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Кшиштоф Тадей: 24 грудня 1963 року, у Навечір’я Різдва Христового, у житті кардинала все змінилося…
Кардинал Ернест Сімоні: Я служив Святу Месу. Церква була повна людей. Прийшли четверо співробітників служби безпеки. Дочекалися закінчення Св. Меси. Потім підійшли до мене та одягли наручники. Показали постанову, в якій був написаний вирок – смерть через повішення. Усе відбувалося у вівтарі, на очах у людей.
Як відреагували вірні?
Мама з татом були в церкві. Батько закричав: «Що зробив мій син, що ви його заарештували? Навіщо ви його мучите?!» Вони відповіли: «Він є ворогом народу». Люди плакали.
Які отцю кардиналу висунули звинувачення?
Я почув три. Мене звинуватили в тому, що під час проповідей я казав, що католики повинні бути вірними до кінця і, якщо потрібно, мають померти за Христа. Друге звинувачення – це відправа Святої Меси в наміренні вбитого президента Сполучених Штатів Джона Ф. Кеннеді (його вбили місяць перед тим, ред.).
Це було заборонено?
Сказали, що він ворог Радянського Союзу. Справді, я служив Святу Месу за нього, тому що я почув по радіо заклик Святішого Отця молитися по всьому світу за вбитого католицького президента Сполучених Штатів. Були й інші претензії. Я передплачував журнал французькою мовою під назвою «Радянський Союз». Там була фотографія Джона Ф. Кеннеді та його дружини Жаклін. Сказали, що я вдома тримаю фотографії ворогів.
А третє звинувачення?
Що я екзорцист і це погано впливає на людей в Албанії. Вони знали, що я поїхав на 10-денну зустріч екзорцистів з усього світу в Римі та Ватикані, де я також зустрівся з Папою. Я не приховував, що був екзорцистом і діяв проти сатани. В чому це проявлялось? Я проводив екзорцизм для тих, хто звертався і потребував цього. Крім того, я рекомендував молитви, наприклад, жінкам, які не могли мати дітей. Я казав їм молитися на Вервиці тричі на день, зберігати чистоту і вірність у шлюбі та промовляти Коронку до Божого Милосердя с. Фаустини Ковальської. В інших випадках я просив відмовляти «Отче наш» та Літанію до Пресвятого Серця Ісуса. Це й були мої провини.
Ви очікували цього арешту і того, що ваше перебування у в’язниці може тривати багато років?
Я знав, що може щось подібне статися. Церква в Албанії дуже страждала після приходу до влади комуністів. Були арешти і вбивства людей. Вони хотіли відірвати священиків від Ватикану. Я бачив, що відбувається. Перед війною я вступив до францисканського коледжу в Шкодері. Навчався, а згодом був призваний на військову службу. Ці два роки в армії були дуже важкими. Були дні, коли я стояв з рушницею на снігу по 17 годин на морозі. У 1956 році мене таємно висвятили на священика, а в 1963 р. за мною прийшли. Насправді вони заарештували мене через ненависть, яку мали у своїх серцях до Католицької церкви.
У 1967 році президент Албанії Енвер Ходжа оголосив, що Албанія стане першою повністю атеїстичною країною у світі.
Це було, коли я був у в’язниці. Священики вже стали ворогами влади. Я думаю, що Бог все передбачив. Тортури, страждання, але в кінці Він переможе.
Що було найважче у в’язниці?
Початок був важким. У Шкодері мене після арешту посадили в маленьку камеру – два на два метри. Без вікна. Всюди було брудно. Вони ставилися до мене як до тварини. Помістили в камеру і мого друга. Саме так я тоді про нього думав. Він неодноразово відвідував плебанію, допомагав у церкві…
Як він поводився в камері?
Він погано відгукувався про комуністів – що вони атеїсти і злочинці. Він постійно додавав щось погане. Я реагував спокійно. Я казав, що Господь Ісус навчав, що ми повинні любити своїх ворогів, молитися за них і благословляти всіх. Якось цей «друг» сказав: «Ти себе погубиш через Ісуса», а потім запитав: «І що? У таких обставинах ти хочеш померти за Христа?» Я відповів: «Я помру за Христа. Так, я готовий віддати за Нього своє життя».
Це він Вас зрадив?
Через багато років виявилося, що саме так і було. Але спочатку я цього не знав. Я й гадки не мав, що він навмисне провокує мене сказати щось погане про комуністів. Я відповідав ввічливо, з доброзичливістю та любов’ю Церкви. «Господь Ісус сказав нам прощати», – говорив я. І додавав: «Усім без винятку. Також тим, хто завдає нам страждань».
Це і врятувало Вам життя?
У камері була встановлена «прослушка». Виявилося, що президент Албанії Ходжа любив сидячи в себе в кабінеті та слухати, про що говорять в’язні в камерах. Ми про це не знали. Коли він почув мої розмови про комуністів і прощення, то через кілька днів прислав до в’язниці офіцера з повідомленням, що мене пробачив і що мене не повісять. Офіцер сказав, що президент переконаний, що я не сказав нічого поганого про комуністів і що я не запеклий ворог. Смертний вирок мені замінили на 25 років ув’язнення.
Чи боялися Ви смерті до втручання президента?
Я все переживав духовно, близько до Бога. Повторював слова Господа Ісуса: «Якщо Мене переслідували, то й вас будуть переслідувати» (Йо. 15, 20). Я думаю, що спокій, який я мав, походив від Святого Духа. Так було, коли я чекав на розстріл і коли дізнався, що моїх колег змушують свідчити проти мене.
Вони піддалися? Дали неправдиві свідчення проти Вас?
Так, вони давали такі свідчення. Були й інші важкі моменти. У в’язниці я зазнав різних страждань і тортур. Вони хотіли, щоб я сказав щось погане проти Бога, Церкви, Ватикану, Папи. Я не погодився.
Одного разу мене скували наручниками, дуже міцно. Зупинився кровообіг в зап’ястях. Вони вимагали, щоб я нарешті сказав щось проти Бога чи Ватикану. Я нічого не сказав. Я відчував, що перебуваю між життям і смертю. Втрачав сили. Ставало все гірше. Я помирав. Тоді внутрішнього я погодився померти. Я сказав собі, що ніколи не скажу нічого поганого проти Бога та Церкви. Коли я був майже непритомний, з мене зняли наручники і почали обливати крижаною водою. Якось так я повернувся до життя.
Чи не було в такі моменти спокуси сказати те, що хотіли від Вас почути? Чи завжди Ви казали: «Помру, але не зречуся Христа»?
Я ніколи не сприймав того, чого вони хотіли досягти.
Кардинал голодував у в’язниці?
Страшним був тільки голод. Це було жахливо. Колись у в’язниці я важив лише 43 кілограми. Шкіра та кості. Коли мене засудили, я спочатку не працював, тому не мав права на їжу. Давали лише трохи хліба. Більше нічого. З голоду їв траву.
Траву?
Так, підкидали нам трави, як тваринам. Бувало, що нас нудило в камері від голоду. І тоді ми їли власну блювоту.
…
Так було. Але Бог мені допоміг. Я вижив.
Чи багато кардинал молився у в’язниці?
Молився щодня. Відмовляв Вервицю (Розарій) та інші молитви. Я був терплячим і впевненим, що отримаю свою нагороду від Ісуса. Спочатку я вимовляв слова без звуків, щоб ніхто не чув і через це не знущався наді мною. Вони думали, що я розмовляю сам із собою. «Можливо він і хороша людина, але він божевільний, ненормальний», – чув я їхні коментарі. Коли мене перевели у більшу камеру, я пошепки молився латиною. Її ніхто не розумів. Навіть в’язні думали, що в мене дах їде.
Чи молилися Ви за заступництвом святих? Чи були поміж них улюблені святі?
Усі святі є добрими, вони друзі Бога. Я часто просив про допомогу в отця Піо. Так робив ще тоді, коли проводив екзорцизми. Але найчастіше я просив заступництва Пречистої Діви Марії. Нема нікого як Богородиця. Вона найсильніша.
Чи вдавалося таємно служити Меси?
Це вже було в іншому місці. З тієї крихітної камери, яку ми називали «діркою», мене перевели у більшу, розраховану на кількох осіб. Кімната п’ять на чотири метри. Якось запхали туди аж 54 в’язні! Ми підрахували, що кожен мав 39 квадратних сантиметрів. Якщо хтось спав, інший мав стояти. Ліжок не було, тільки сіно на підлозі. Скрізь бруд і величезний сморід. Важко було це витримати.
Потім мене перевели в бараки трудових таборів. Коли була можливість, я служив Св. Месу. Малесеньку хостію готував зі шматочків хліба. Сакраментальним вином були кілька крапель, вичавлених із винограду. Св. Месу служив по пам’яті, латиною. Інші в’язні, мусульмани, дивилися на мене і не розуміли слів. Але думаю, що вони відчували силу Святого Духа, тому що в той час плакали.
Чи міг хтось відвідати кардинала у в’язниці, наприклад, Ваші батьки?
Мені всіляко ускладнювали зустрічі з родиною, і врешті-решт це виявилося неможливим. Змінювали місце мого перебування, щоб ускладнити контакт із зовнішнім світом. Нас не тільки катували та ізолювали, нам також доводилося виконувати найважчу роботу. Був час, коли я працював у шахті, 500 метрів під землею. Ми добували мідь. А потім подзвонили, що мій батько помер.
Напевно, це був надзвичайно важкий досвід, коли Ви не змогли бути присутніми на похороні батька…
У хвилини таких великих страждань я завжди отримував допомогу з Неба. Благодать Божа дозволила нам пережити ці моменти.
А мама? Чи були зустрічі з нею?
Так, вона прожила ще рік після мого звільнення.
Ви сказали, кардинале, що смертну кару замінили на 25 років ув’язнення. А ми знаємо, що ви провели 28 років у в’язниці…
Ці 25 років скоротили до 18. Наприкінці того періоду спалахнув бунт в’язнів. Його швидко придушили і почали шукати винних. Деякі мої співв’язні вказали на мене як на ватажка. Тоді мене вдруге засудили до смертної кари. Мене мали розстріляти. Але й цього разу Бог мене врятував. Були поліцейські, які бачили, що я до цього не причетний і тому невинний. Пам’ятаю, як приїхав міністр внутрішніх справ Албанії. Нас вишикували, і він почав говорити. Він сказав, що йому не проблема вбити мене, бо я священик. Але вони не зроблять це лише тому, що кілька в’язнів збрехали. Тих, хто збрехав, розстріляли. А мені смертну кару замінили на 10 років ув’язнення. Загалом я був в’язнем 28 років.
Чи була мить у в’язниці, коли ви думали, що вже не зможете витримати?
Ні, такого моменту не було. Я завжди молився з надією, що Бог допоможе мені.
Чи був хтось із начальства чи охорони, хто поводився інакше? По-людськи?
Якось один із охоронців так хотів мене вдарити, щоб убити. Але комендант заборонив йому це робити. Ті важливі, на вищих рівнях, та й менш важливі, казали, що я ворог народу – ворог у політичному сенсі, і тому я загину. І додавали: «Але ми підтримуємо тебе, тому що ти добра людина».
Чи хтось із них пізніше навернувся?
Хто зна? Їх було так багато… Після того, як мене звільнили, я побачив одного з них на вулиці. Коли він помітив мене, то різко пішов в іншу сторону.
Я пробачив усіх, хто заподіяв мені страждання. Без винятку – всіх. З першої миті в тюрмі. Коли я дізнавався, що хтось із них помирав, то відправляв за нього Святу Месу.
Ви вийшли з в’язниці у 1981 році.
Мене випустили, але до мене ставилися як до «ворога народу». Мене змушували працювати в каналізаційних каналах. Вони казали, що я робитиму це до смерті. У вільний час я їздив по селах та містах. Таємно сповідав, хрестив дітей, служив Святі Меси. Лише в 1991 році відбулися зміни, і я зміг вільно пересуватися.
Чи вважаєте Ви чудом те, що змогли вижити?
Це Божа милість. І це факт. Я нічого не зміг би зробити лише своїми силами.
Папа Франциск сказав звертаючись до кардинала: «Ти мученик!», інші священики кажуть: «Його колись проголосять святим». Ви відчуваєте себе святим, отче кардинале?
(сміється) Коли ми говоримо про святість, дивімося на Ісуса. Ісус є зразком і відповіддю на все.
Як зараз виглядає особисте життя кардинала Сімоні? Читаєте книги і дивитеся футбол?
Моє життя… зараз мене часто запрошують до різних святилищ і церков. Я йду туди, щоб дати свідчення. В Європі, в Азії, часто в різних місцях Італії. Але робити це стає все важче, бо мені 90! (тепер, вже 95, ред.).
Крім того, мій день — це молитва. Я відправляю св. Месу, а потім молюся. Я взагалі не дивлюся телевізор. Тільки трансмісії, коли говорить Папа Франциск. Я вмикаю радіо, коли там відмовляють Розарій. Я хочу бути близько до Бога. Моє життя – молитва. Більше нічого.
Зараз, у такому віці, кардинал не боїться смерті?
Я спокійний. Той, хто любить Ісуса, не вмирає. Святий Павло сказав: «Ніхто з нас не живе для себе, і ніхто з нас не вмирає для себе; бо коли живемо, то живемо для Господа. але якщо ми вмираємо, ми вмираємо для Господа. Отже, і в житті, і в смерті ми належимо Господу» (Рим. 14, 7-8). Пам’ятаймо, що зі смертю життя не закінчується, а змінюється. Якщо віруєш, то смерть – це лише перехід до вічного життя.
Про що Ви мрієте?
Наблизити всі душі до Господа Бога та освітити атеїстів, щоб навернулися.
Я чув, що люди з усього світу приходять до кардинала і просять про молитву, наприклад, про зцілення. І часто відбувається диво, тобто раптове, тривале зцілення, яке неможливо пояснити з наукової точки зору.
Чудо творить Бог. А я лише про це молюся.
Чи можете розповісти про конкретні випадки?
Коли я поїхав до Нью-Йорка, я зустрів пару, яка 16 років не могла мати дітей. Я молився за них. Минуло багато місяців, і ми знову зустрілися. Вони сказали, що завдяки цій молитві у них народилася дитина.
Кілька місяців тому священик однієї з парафій у Флоренції попросив мене відвідати шестирічну дитину в лікарні. Вона хворіла на рак мозку. Я поїхав і помолився. Через чотири дні дзвонить хтось із рідних. І плаче. Я подумав, що дитина померла. Але через хвилю говорить, що дитина зцілилася! Лікарі сказали, що невідома рука зупинила рак мозку.
Таких випадків багато. Так діє Ісус, Який є для всіх. Це не я – це тільки Ісус, завжди Ісус.
