Члени асоціації Альянс вперше здійснили паломництво до Люрду. Це люди, які, як вони самі зізнаються, йдуть наперекір: їхнє подружжя розпалося, вони не відбудували своє життя, але залишаються вірними даному ними Богу слову. Вони вже 40 років мають власну асоціацію, яка діє під патронатом архієпископа Реннського. Вони провели чотири дні в Лурді. Як і інші паломники, поранені тілом чи духом, вони шукали там розради насамперед у молитві.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Історії членів Богоматері Завіту дуже різні. Хтось молиться про повернення чоловіка, хтось дбає лише про збереження внутрішньої рівноваги. 45-річна Агнес, мати чотирьох дітей, була змушена сама подати на розлучення, щоб захистити себе та свою родину від патологічних стосунків із чоловіком, який принижував її та кілька років зраджував їй з іншим чоловіком. Спочатку вона почувалася винною, що теж знищила те, що Бог поєднав, тепер вона шукає своє місце в Церкві, вона знає, що її завіт з Богом триває. Жінка не хоче починати нові стосунки, однак відновила свій внутрішній спокій.
66-річна Оділь розлучилася після 35 років подружнього життя, але все ще носить обручку. Її чоловік почав нове життя. Жінка залишається вірною. Її найближче оточення не сприймає її вибір. Через це вона почувається не зрозумілою. Але для мене, каже Оділь, нові стосунки немислимі. Шлюб – це святий, однак непростий вибір. Вона все ще відчуває біль. Ювілеї весілля найболючіші. Жінка шукає розради в молитві та здійснила паломництво до Лурду для внутрішнього зцілення.
До об’єднання «Заповіт» звертаються за допомогою і люди, які не вінчалися, але вважають, що їхній цивільний, точніше природний шлюб також повинен бути нерозривним. Так бачить це Дельфіна, для якої акт створення нерозлучної сім’ї був хрещенням дитини. Зізнаючись у щоденній газеті La Croix, вона визнає, що її біль часто посилює тиск з боку оточення, щоб якомога швидше перебудувати своє життя.
На цю ж проблему звертає увагу і керівник паломництва, яке завершилося вчора, Еммануель Гусен. Він розлучився у 2009 році і зізнається, що також стикався з подібним ставленням з боку родичів і друзів. Це, за його словами, своєрідна релятивізація шлюбу. Таїнство і його нерозривність надто легко відкидаються. «Але для мене вірність — це не тягар, а дар, який я отримав», — зізнається він. Це форма аскетизму, яка веде до свободи, а не до розчарування», – додає Гусен, просячи більше поважати інтимність тих, хто пережив драму розлуки.
Про особливу турботу для цієї категорії віруючих звернувся також церковний помічник Товариства Примирення. Ці люди несуть у собі рану, що рве, і потребують великої душпастирської опіки Церкви, додав о. Грегуар Сьєта.
