«Це був дуже довгий шлях. Як дитина із НДР, я зростав класичним атеїстом і тримався якомога далі від Церкви. Але навіть у дитинстві та підлітковому віці я любив ходити в церкви та на кладовища — зрештою, я завжди дуже цікавився серйозними життєвими питаннями», — розповідає в інтерв’ю KATH.NET Ріккардо Вагнер, професор сталого менеджменту та комунікації в Університеті прикладних наук Фрезеніуса в Кельні, керівник медіа-школи, декан факультету та письменник.
Науковець прийняв Святе Хрещення у Великодню ніч 2024 року і вступив у повне сопричастя з Католицькою Церквою. У вченого розпитали про його інтелектуальний та духовний шлях.
Петра Лорлеберг: Професоре Вагнер, Ви були прийняті до Католицької Церкви у Великодню ніч 2024 року та прийняли Таїнства Хрещення, Миропомазання і Євхаристії. У Вас досі перехоплює подих від цієї події та стількох таїнств?
Так, і це було дуже гарне святкування в домініканській церкві св. Андрія в Кельні, разом з сімома іншими кандидатами до хрещення з нашого Fides-курсу. Звичайно, Великодня ніч — це дуже особлива ніч, і атмосфера світанкового світла і нового початку залишила в мені глибоке враження, тому що ознаменувала кінець важливого етапу в моєму житті, етапу дуже довгих пошуків і роздумів, і провістила ще більш важливий новий етап, етап молитви і фактичного життя моєю вірою. Я дуже щасливий, що наважився на цей стрибок віри, і з нетерпінням чекаю, куди мене приведе цей новий шлях.
Звідки у вас таке ім’я при Хрещенні?
О, так, ім’я, безумовно, це трохи незвично. Я обрав хрестильне ім’я Катерінус в пам’ять і на честь святої Катерини Сієнської. День смерті і вшанування пам’яті Катерини – 29 квітня, який також є моїм днем народження, хоча я зрозумів це пізніше.
Раніше мене надихнув фільм про Катерину, який я бачив. Я прочитав її книгу «Діалог про Боже Провидіння» і був надзвичайно вражений її життям, свідченням, а також силою її віри, яка також проявлялася в не менш мужніх і зразкових вчинках. Потім я заглибився в її життя. Її рішучість відстоювати те, що є правильним, протистояти та переконувати навіть найвищу владу, вражає.
Мене особливо надихнула її абсолютна відданість Богові, Таїнству Євхаристії та Церкві. Загалом, дуже непересічна жінка, чия історія та відданість також показує, що упередження про те, що жінки не визнаються і не цінуються Католицькою Церквою, є т трохи сирим.
У той час, коли зростає кількість людей, які покидають Церкву, ви свідомо обираєте протилежний підхід. Чому? Що спонукало Вас розпочати цей шлях віри і наскільки ризикованим було Ваше «внутрішнє паломництво» на ньому?
Звичайно, я довго вагався, чи варто мені погодитися сказати «так» інституції Церкви вже після того, як я подолав перешкоди, пов’язані з самою суттю (віри). І якраз приклад святої Катерини, серед іншого, переконав мене зробити це. У своїх працях вона жорстко критикувала Церкву і духовенство, безжально звинувачуючи їх у проступках, але водночас чудово пояснювала, що Церква є святою, і що ми повинні бути об’єднані в цій Церкві, згідно з Божою волею.
Але це був дуже довгий шлях, щоб дійти до цього моменту. Будучи дитиною з НДР, я виріс класичним атеїстом і тримався якомога далі від Церкви. Але навіть у дитинстві та підлітковому віці я любив ходити до церков і на кладовища — зрештою, я завжди дуже цікавився серйозними життєвими питаннями.
У мене також була з раннього дитинства Біблія, хоча, звичайно, я всю її не перечитав, але завжди існувала певна зацікавленість християнством. З одного боку, її зміст мені був зрозумілий, але з іншого — мова була доволі чужою та недоступною. Мені просто було незрозуміло, що це за такі поняття: Блага вість, відкуплення, гріх, спасіння, Царство Небесне і т.д., і що вони означають — для мене це були порожні слова, і ця недоступність у поєднанні з віруваннями, які я вважав просто абсурдними, такі як воплочення, воскресіння, непорочне зачаття — призвела до того, що в кінцевому підсумку я не робив ніяких серйозних подальших досліджень. Для мене також було питанням інтелектуальної честі — не дотримуватися цих архаїчних поглядів.
Я ніколи не хотів бути християнином. Я був атеїстом, який цікавився наукою і технікою. Потім я намагався відповісти на великі питання, аналізуючи східні філософії, особливо даосизм і буддизм, як, напевно, і сьогодні. Парадоксально, але це врешті-решт привело мене до думки, що теїстичний погляд на світ є більш правильним і розумним — але до християнства мені було ще далеко.
Насправді було два особливих переломних моменти, одним з яких стало народження мого сина. Як батько я також хотів дати йому відповіді та настанови, сформувати у сина такий світогляд, який дозволив би йому будувати своє життя відповідально та з упевненістю. Останніми роками роль батька також дуже допомогла мені краще зрозуміти Божі наміри і Його шляхи, наприклад, цю невідповідність — бути присутнім, але так, що тебе ніби нема, іншими словами, бути відкритим, але водночас прихованим, щоб мотивувати і поважати свободу дитини.
Рівно 10 років тому в мене стався переломний момент щодо християнства, коли під час суто професійного перебування у францисканському монастирі я натрапив на книгу Річарда Рора. Ця книга стала для мене одкровенням, оскільки нарешті пояснила християнство та ідею божественного об’явлення так, як я ніколи раніше не чув. Це був стартовий сигнал для мене, щоб сприймати християнство більш серйозно.
І з тих пір я читав і слухав все, що міг дістати – Йозефа Ратцінгера/Бенедикта XVI, Карла Ранера, К.С. Льюїса, Генрі де Любака, Джона Генрі Ньюмана, Г.К. Честертона, Ганса Урса фон Бальтазара, Дітріха фон Гільдебранда, Романо Гвардіні, Томаса Мертона, Рене Жирара, Отців Церкви, містиків, таких як Іван від Хреста, Тереза з Авіли та багато іншого. Тепер я маю досить пристойну бібліотеку. Окрім того, YouTube також був дуже важливим для мене — особливо матеріали «Слова у вогні» («Word on Fire») та американського єпископа Роберта Баррона. І, на мій превеликий подив, хоча картина не ставала менш складною та з кожним кроком відчувалася все більш правдивою.
Три роки тому я нарешті повністю прочитав Біблію, з коментарями і поясненнями, а також Катехизм і Компендіум соціальної доктрини Церкви, і в якийсь момент зрозумів, що в основному вже думаю і живу як католик. Два роки тому я також почала активніше молитися, почав з Te Deum і Розарію, який завжди супроводжував мене до цього часу, а також почав ходити до церкви, що, своєю чергою, наблизило мене до Таїнств, які я тоді також захотів приймати.
Зрештою, я також вірю, що Церква – це не якийсь там боулінг-клуб, а священна інституція, така ж, як і Таїнства. Мені часто не вистачає цього послання, особливо в німецькій церкві. На мою думку, справжня ядерна катастрофа полягає в тому, що навіть активні католики все менше вірять у реальну присутність Христа в Євхаристії — ці питання повинні бути на першому плані. Жодні інші дискусії, на зразок того, що проводять різні реформаторські рухи, цього не змінять. Люди приходять до церкви не тому, що вона використовує кліматично нейтральну електроенергію, чи тому, що священник тепер має дружину, а через те, що вони шукають надію та відповіді на фундаментальні питання.
Атеїст і еволюційний біолог Річард Докінз нещодавно заявив, що вважає християнські вірування, такі як Непорочне Зачаття і воскресіння Ісуса, нісенітницею, він також вітає той факт, що кількість практикуючих християн зменшується. Водночас він визначає себе як культурного християнина, любить християнські пісні та відчуває себе “по-домашньому” в християнському етосі й в християнській спадщині. Наскільки ви згодні чи не згодні з його позицією?
Звичайно, я також багато читав і переглядав Докінза, і, зрештою, його позиція є інтелектуально непослідовною, а також лінивою. Але вона є типовою для нашого часу. Ми живемо в культурі, яка без християнства не розвивалася би так само і не була би такою успішною. Ми насолоджуємося унікальними досягненнями науки, яка виросла з серця віри, заснованої на вірі в Бога, який є Логосом, що сотворив зрозумілий і впорядкований космос. Навіть для Ньютона чи Дарвіна віра в Бога була джерелом їхньої роботи.
Переконання, що віра і наука є протилежностями і що Просвітництво звільнило нас від ярма темного, релігійно-сліпого Середньовіччя і Церкви як перешкоди для незалежної думки, є не тільки помилковим, але й занудним. Докінз та інші «нові атеїсти» десятиліттями використовували щодо цього безглузді кліше. Однак не тільки наука, але й мистецтво, література і, зрештою, організація всього нашого суспільства на основі універсальної і, як нещодавно ще раз підкреслив Ватикан, безмежної людської гідності, були б немислимі без послання Христа і християнського погляду на людство.
Але цікаво, що Докінз дуже добре розуміє, що він плаває у християнській воді, як гарно висловився історик Том Голланд, але разом з тим хоче відмовитися від джерела цієї води. Таким чином він добре відображає дух нашого часу.
Я переконаний, що ми перебуваємо в культурному плані на переломному етапі, і що нам потрібно набагато більше говорити про інтегрований і цілісний погляд на світ, який викриває цей обмежений науково-технічно-матеріалістичний погляд на сучасність як редукціоністську брехню.
Від Просвітництва до нових атеїстів нам обіцяли, що якщо ми залишимо релігію і Бога позаду і будемо розвиватися на основі раціональної, матеріалістичної науки, технологічного прогресу і ринкової економіки, то для людства настане нова ера миру, процвітання і щастя для всіх. Але цей наратив стає все більш крихким. Звичайно, ми в чомусь гіперуспішні. Ми маємо більше речей, ніж будь-коли раніше, ми здоровіші та освіченіші, ніж будь-коли раніше – але ми не стали щасливішими, не стали миролюбнішими, не стали більш згуртованими і, звичайно, не стали більш сповненими надії – зовсім навпаки.
Неминуча демістифікація світу, неминучі явища капіталізму та гіперіндивідуалізації змушують нас сумніватися в тому, що наше життя є осмисленим і потрібним, що ми потрібні і покликані. Ні технології, ні гроші, ні «его» не можуть дати цього сенсу, але тільки Бог і наша спільність та стосунки з Ним. Світ, який не поклоняється Богові, існуючому поза цим світом, врешті-решт поклоняється чомусь у цьому світі, а це ніколи не зможе задовольнити наші найглибші бажання.
У вас був спеціальний підготовчий курс до цього кроку. Чи не хотіли б Ви розповісти нам більше про нього?
Так, я відвідував курс підготовки до хрещення, який проводив інформаційний центр віри FIDES Кельнської архідієцезії. Нас було близько 15 осіб, які там готувалися. Ми зустрічалися кілька разів на місяць протягом півроку для семінарів, дискусій та богослужінь. Обмін досвідом, а також дуже теплий та особистий провід та підтримка з боку FIDES, особливо отця Себастьяна, який також хрестив мене, пані Ірмгард Конін і пані Енн Віксфорт, були дійсно чудовими і дуже добре підготували нас до хрещення, пані Конін потім навіть стала моєю хрещеною матір’ю. Я можу тільки рекомендувати цю підготовку.
Тепер ви повністю прийняті в нашу Церкву — ви досягли пункту призначення, це кінець одного етапу вашого життя і водночас початок нового. Що буде далі, після щасливого кінця?
Ключовим моментом, який завжди вів мене в напрямку філософських та етичних питань, було те, що я багато років інтенсивно працюю в галузі сталого управління та комунікації, в якій я також на посаді професора. Наш спосіб життя не тільки не робить нас щасливішими, але також є нестійким для нашої планети в довгостроковій перспективі.
Я твердо переконаний, що ми не зможемо подолати численні виклики, які постануть перед нами в найближчі роки і десятиліття, якщо не будемо більш інтенсивно зосереджуватися на джерелі любові, сили і надії, а саме — на Богові. Я бачу в цьому ключову сферу відповідальності для себе — не як проповідника чи апологета, а як експерта, який хоче просувати ці питання.
Це не означає, що моя мета полягає в тому, щоб кожен став християнином, але це означає, що ми не повинні обмежувати нашу соціальну дискусію технологіями і політикою — вони не врятують нас і ніколи не дадуть нам сенсу та енергії, необхідних для подолання викликів і трансформацій, які нам потрібні.
Зрештою, питання у сфері сталого розвитку, а також у таких темах, як ШІ, призводять до фундаментальних запитань. Хто ми є? Чому ми існуємо? Яка наша місія? Чому ми взагалі повинні існувати?
У своїй професійній спільноті я стикаюся з надто великою кількістю антилюдських і фаталістичних наративів, таких як, людина – це вірус, перенаселення як проблема, ми — як останнє покоління і т.д. Я би хотів працювати в напрямку перспективи, яка показує нас як перше покоління. Покоління, яке має цілісний погляд на наш світ, що використовує дари нашої божественної подоби у відповідальності за творіння, покоління, для якого віра, надія і любов є двигуном життя.
Дуже конкретно: Ким для вас є Ісус Христос? І що для Вас означає Його смерть на хресті та воскресіння?
Я вірю, що космос, творіння, а також ми є бажаними і добрими через любов. Я вірю, що Бог завжди з нами, підтримує і веде нас як добрий і милосердний Батько. Але справді чудовим для мене є те, що цей Бог живе в любові у стосунках з нами і об’явив Себе нам в Ісусі Христі.
Ісус є Словом Божим, тому що в Ньому Він передав нам все, що ми повинні знати про Бога. Він є конкретною протилежністю та провокацією для нашого світу, також «безумством», яке кидає виклик нам і нашому способу життя.
Він є Богом, який є з нами навіть у найглибших стражданнях і джерелом надії, оскільки хрест і воскресіння дають зрозуміти, що ні смерть, ні страждання не мають останнього слова, і що Бог, врешті-решт, творить життя з усього.
