Так, виживе, але його «бастіоном» стане Африка. Що ж тоді станеться з величезним культурним потенціалом і «людським капіталом», яким все ще володіє західне християнство?
На зорі XXI століття німецький соціолог Франц-Ксавер Кауфман написав книгу, якій польський перекладач дав драматичну назву «Чи виживе християнство?». Хоча автор запитував не «чи?», а «як?» християнство виживе, варто й сьогодні замислитися над його майбутнім. Тим більше, що зараз – через майже чверть століття – ми маємо більше даних для прогнозування цього майбутнього. Американський дослідницький інститут Pew Research Center на основі цих даних навіть дав демографічні прогнози щодо християнства на період 2050-2060 років. Як вони виглядають?
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Що ж, згідно з цими оцінками, християнство збереже свою позицію демографічного лідера світу. Можна очікувати, що в першому десятилітті другої половини нашого століття християнство (з часткою не менше 31,4 відсотка від загальної кількості населення) продовжуватиме залишатися найчисленнішою релігійною і світоглядною групою нашої земної кулі. Іслам залишиться на другому місці, майже зрівнявшись з християнством чисельно, але, ймовірно, згодом (завдяки вищій народжуваності) випередить його. Показово, що третьою групою будуть послідовники індуїзму (близько 15 відсотків). Відомо, що більшість із них проживає в Індії, але Індія (обігнавши Індонезію) також стане демографічним «бастіоном» ісламу. А як щодо позарелігійних (тобто переважно атеїстів і агностиків)? Вони зміцнять свої позиції в багатих країнах Заходу, але через низьку репродуктивність їхня частка у світовому населенні становитиме щонайбільше 13,2 відсотка.
Наведені вище прогнози мають здивувати тих, хто пророкує неминучий кінець християнства. Однак вони не повинні радувати європейських християн. Адже «хорошим результатом» християнства ми завдячуємо Африці на південь від Сахари, де буде мешкати 42 відсотки християн світу. Порівняно з нею Європа (з часткою щонайбільше 14 відсотків, і то «роздутою» завдяки африканським мігрантам) стане, таким чином, майже аутсайдером з цієї точки зору. Крім того, лише 27% західноєвропейців вже зараз серйозно вірять в біблійного Бога. Ще менше з них регулярно практикують свою віру. Не так давно у Франції ми насолоджувалися великою кількістю хрещень серед дорослих. Однак глобальна тенденція (і Європа відіграє в цьому ключову роль) протилежна: більше дорослих залишають християнство, ніж приходять до нього. Чистий коефіцієнт навернення до християнства (прихід мінус відхід) склав мінус 8,2 мільйона осіб між 2015 і 2020 роками.
Чому так відбувається? Особисто я схиляюся до думки тієї групи соціологів, які вбачають зв’язок між занепадом релігійності та розвитком суспільства, що характеризуються достатком (багатством), освітою та ліберальною культурою. Поєднання цих трьох факторів призводить до того, що факт нашої недостатності, на якому ґрунтується релігія, важче пробивається у свідомість людей. Ті, хто задоволений життям, хто відчуває, що контролює його завдяки знанням і технологіям, хто цінує понад усе власну незалежність – не «відчувають» (або відчувають недостатньо сильно), що вони помруть, що вони оточені таємницею, що вони підлягають якомусь вищому моральному і екзистенціальному авторитету. Це не обов’язково має так бути, і так є не скрізь. Але для того, щоб зберегти релігійність у «високорозвинених» країнах, потрібна особлива чутливість, делікатність і старання. Все менше західних людей можуть собі це дозволити. Релігійні лідери зі свого боку повинні (і не всі з них здатні) ставати все більш вправними, щоб донести Добру Новину до тих, для кого вона вже не має великого значення.
Яким буде майбутнє релігії, і християнства зокрема, в довгостроковій перспективі? Чи збереже Африка свою релігійність у подальшій перспективі, попри глобалізацію, яка, ймовірно, також зробить її суспільство більш схожим на західне? Чи в Європі буде перенасичення життям дочасним і з’явиться потреба повернутися до релігійних форм життя? Яку роль відіграватиме іслам у майбутньому нашої планети? Чи це майбутнє належить (у широкому розумінні) п’ятидесятницьким рухам, які мають величезне значення в Америці та які приносять жвавість у традиційні Церкви?
Ці та подібні питання повинні ставити собі сьогодні всі християни. Водночас пам’ятаймо, що Католицька церква та інші Церкви все ще мають у своєму розпорядженні величезний «культурний капітал» і «людський капітал». Ми — як християни — глибоко вкорінені в культурну спадщину більшої частини світу. Ми маємо в своєму розпорядженні велику інтелектуальну, освітню, дидактичну, інформаційну, видавничу базу тощо. Християнські церкви є одними з найбільш міжнародно-інтегрованих інституцій у світі. Їхню благодійну діяльність не можна недооцінювати. Крім того, християнство багато в чому дуже різноманітне, і кожен може знайти в ньому своє місце. Навіть коли нас обтяжують гріхи так званих «людей Церкви», легко знайти в тій самій Церкві неймовірні поклади хорошого. Честертон колись писав про п’ять похоронів віри, і все ж, додавав він, Церква відроджувалася завдяки людям, які заражали інших поверненням до Євангелія. Сьогодні ми, напевно, сказали б, що похоронів стало більше, але кожному з них ми можемо протиставити рух відродження. Дійсно, рухи відродження або оновлення притаманні природі християнства.
Тому, передбачаючи майбутнє християнства, ми повинні пам’ятати, що ми самі є християнами, що ми володіємо величезним потенціалом нашої релігії, і що саме від нас залежить, чи будемо ми використовувати цей потенціал і як саме. Вище я зосередився на соціальному потенціалі, але ще важливішим є екзистенційний потенціал. Кожен з нас повинен замислитися над тим, що насправді утримує його або її у вірі, і який аспект віри найбільше покращує його або її життя. Саме цим аспектом потрібно ділитися з іншими і використовувати його у душпастирстві, яке незабаром має набути місіонерського характеру — також і в нашій країні. Своїми роздумами на цю тему я поділюся в наступній «серії».
