Як відзначають автори коментаря, в Україні розширення спектру фемінітивів сприймають по-різному: від захоплених відгуків на зразок «нарешті жінка матиме свої власні назви в мові» до звинувачень на адресу ініціаторів цього руху у творенні ще однієї «новомови».
Прихильники фемінітивів апелюють до того, що в українській мові є давня традиція давати окремі позначення чоловіків і жінок за ознакою професії, заняття, соціального стану і таке інше (учитель/учителька, господар/господиня тощо) й існують словотвірні засоби, які дозволяють розширювати цю традицію. Їхні опоненти вказують на те, що механічне тиражування фемінітивів не позбавлене ризиків. І такі застереження, на думку представників наукової установи, є слушними.
По-перше, у сприйнятті органічного носія української мови це часто призводить до творення неприродних слів на зразок вождиця, ворогиня, математикиня, мерка, політикеса тощо, до фонетичного й структурного насилля над мовою.
По-друге, акцентування статевих відмінностей може позбавляти висловлення змістової чіткості та однозначності. Коли йдеться радше про посаду, професію, рід занять тощо, а не про конкретну особу, традиційно вживають форми чоловічого роду: «вчитися на стоматолога», «звернутися до адвоката», «вибори президента», «статус депутата». У контекстах, де відповідне слово виступає в найбільш загальному значенні, вживання фемінітива може викликати двозначність або вводити в оману. Наприклад, у висловленні «вона є однією з кандидаток на посаду міністра», не зрозуміло, чи є, крім кандидаток, ще й кандидати чоловічої статі. Подібна двозначність виникає у висловленнях на зразок «друга міністерка у справах ветеранів», «вона входить до п’ятірки найвизначніших українських економісток» тощо. Коли йдеться про конкретну особу, вживання фемінітива здебільшого не викликає двозначності, наприклад: «нараду відкрила заступниця міністра економіки».
Прихильники реформування мови за статевою ознакою нерідко посилаються на «Український правопис» у редакції 2019 року, що нібито санкціонував широке творення фемінативів. Однак це твердження не має об’єктивних підстав, стверджують в Інституті мовознавства. Відповідний розділ правопису (§32, п.4) лише наводить мовні засоби, за допомогою яких в українській мові протягом багатьох десятиліть, а то й століть, утворюються слова на зразок співачка, порадниця, кравчиня, поетеса. Правопис відображає те, що вже усталилося в українській мові, він не дає рекомендацій щодо творення фемінітивів-неологізмів.
В інституті радять не поспішати з запровадженням фемінітивів. «Чи доцільно запроваджувати паралельні слова-фемінітиви для всіх “чоловічих” іменників? Які словотвірні засоби мають використовуватися для цього в кожному конкретному випадку? Які з новітніх фемінітивів увійдуть до словника нормативної української мови? Це питання, на які може відповісти лише майбутнє», – говориться у коментарі.
