Приїхав до нас якось один німецький пан. Вдумливо все розглядав, уважно слухав, щось записував – ну як люблять робити люди поважні. Всі ж намагались якнайбільше всього йому показати, розказати – ну кожен працював як міг.
Запросив після того німецький пан нас в гості до себе. Ми поїхали. Тепер вже ми на Німеччину дивимось – заздримо, звісно – що ще скажеш). А пан той, до речі, пастор однієї євангельської церкви.
Ну і як то часто буває, почали ми питати одне в одного, що кому найбільше запам’яталось із візитів до країн одне одного.
І от наш друг, пастор, каже: “Я запам’ятав, що у колі, де ми спілкувались, всі дівчата дуже гарно вбрані і, взагалі, видно, що вони дуже слідкують за собою… У вашій бідній країні, коли йдеш також по вулиці, бідність не кидається в очі – люди добре виглядають…”
Ох, – думаю я собі, – зараз почнеться: не ті цінності, не в те вкладаєте… Ну знаєте, як в нас люблять про це все говорити: що то все зайве, що у світі ніхто на те не зважає і правильно робить, що треба бути скромнішими, сірішими і пошарпанішими, тоді видно, що ви про душу думаєте)).
Але німецький пан сказав щось геть інше, ніж я очікував: “Для мене це про те, що Ваші жінки ще відчувають свою жіночність, свою природну сутність, яку подарував їм Бог. Для мене це про гідність української жінки, яка має свою індивідуальність, яка розуміє свою жіночу ідентичність а, отже, яка творить особистість.”
“На жаль, – продовжив він, – у нас не так. Ми живемо в країні, де більша половина населення забезпечена всім, що потрібно для гідного життя. Але люди у великих містах ходять вдягнуті просто у сірий одяг. І тому, для мене гарне вбрання українців – це також перемога над депресією, яку спричинює війна, кризи і бідність.”
Коли я це слухав, то вирішив, що мушу цим поділитись з тими українськими жінками і чоловіками, які гарно вбираються і доглядають за собою.
Звісно, це зовсім не про те, що ми повинні всі гроші вкладати у вбрання. Ні. Це про гідне ставлення до свого тіла і до своєї ідентичності.
Так, одяг має бути зручний, якщо я хочу, щоб він був зручним;
Так, одяг має бути екстравагантний, якщо я хочу, щоб він був екстравагантним;
Так, одяг має бути стильний, якщо я хочу, щоб він був стильним;
Так, одяг має бути простий, якщо я хочу, щоб він був простим.
Ключовим тут є “якщо я хочу”. Це знову про прислухання до себе. Моя бабуся проколола вуха в 10-му класі, перші свої сережки вона купила собі в 65 років. І тоді у мене наче з’явилась нова бабуся. Вона почала жити. Вона купує собі одяг, вона гарно вбирається, вона закохується і вона говорить мені (зараз їй 75): “Знаєш, я думаю, що зараз настали найщасливіші роки мого життя”.
Одяг вирішує не все, але наш вигляд – це однозначно про нашу ідентичність також. Інколи ми так боїмось себе, що заковуємо себе в будь-що і ходимо з лозунгом: “Головне – це внутрішній світ”. Може й так, але… так гарно бути гарним. Спробуйте)
Одна жінка, після того, як я розказав їй цю історію, сказала: В Німеччині кольорові будинки, але сірі люди, в нас сірі будинки, але таки кольорові люди.
Може так, може не так. Не суть протиставляти наші країни. Суть всього – це зміни. А зміни – це любов до себе. Тіло – також частина нас і його потрібно гарно вбирати).
* Фотографія Марії Заньковецької. Таке фото висить на сітілайті по дорозі на мою роботу. Кожного разу я дивлюсь на неї і думаю: гарно, що в Україні є такі харизматичні жінки.
** Мій допис про гарний одяг в жодному випадку не стосується дорогого несмаку, шопоголізму чи витрачання грошей на брендовий одяг за рахунок базових потреб.
*** Я думаю, що ця публікація відноситься до категорії “Точка зору”. Бувають різні точки зору і всі вони інколи бувають правильними, навіть якщо протилежними.
