Редакції РІА-Мелітополь вдалося записати інтерв’ю з пастором церкви Віктором Сергєєвим, який розповів, як окупанти забрали церкву та все майно у вірян й катують людей. А пізніше відкрили й регіональне відділення «Молодої Гвардії єдиної Росії».
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Мелітопольська Християнська Церква (МХЦ) — одна з найсучасніших і найкрасивіших споруд Мелітополя. До цієї церкви окупанти прийшли в першу чергу.
Пастора «МХЦ» Віктора Сергєєва пізніше російська влада оголосила терористом. А будівлю спочатку розграбували, а згодом і зовсім відібрали, відкривши на її території фейкове Міністерство молоді та спорту.
Пізніше було відкрито регіональне відділення «Молодої гвардії єдиної Росії». Нині всіх російських гостей привозять у цю сучасну будівлю місцеві гауляйтери. Чергові гастролери з Росії та пропагандисти перетворили церкву на знімальний майданчик.
До речі, парафіяни «МХЦ» разом із багатотисячними містянами брали активну участь у проукраїнських мітингах у перші тижні окупації. І одним із перших завдань ворога було «вбити» народний протест.
«Хоч і ходили розмови про війну, я до останнього не вірив, що це станеться. А 24 лютого, коли танки вже стояли при в’їзді в місто, зрозумів. Все почалося. Нам російські військові сказали, щоб ми не висували, не шуміли й тоді нас не чіпатимуть. Так і сказали: Ми їдемо брати Київ! Ми продовжували збиратися у храмі», – згадує пастор.
Першого тижня окупації в християнській церкві збиралося близько 180 осіб: жінки, діти. Багато хто навіть мешкав у храмі у напівпідвальному приміщенні, бо всім було страшно. А за два тижні вже й у церкві стало небезпечно перебувати.
«Нас оточили о 5 годині ранку. Навколо церкви стояло 200 вояків. Вони заїхали, зламавши шлагбаум і ворота. Почався ганебний штурм будівлі. І кожну нашу хату (вони стоять на вулиці Християнській біля церкви, – авт.) оточували по 10-12 солдатів одночасно. Шукали терористів. Потім нас усіх повели до церкви. Моя дружина там ночувала з жінками. Коли мене привезли, її там допитували. Допит тривав годину. Питали про спонсорів церкви – шукали американців.
Кувалдою розбили вхід, з автомата розстріляли вхід до студії. Ми просили почекати, казали, що ключі принесемо, але у відповідь було: “Ні, раптом, там терористи”. Це були здебільшого буряти. Вони поводилися, м’яко кажучи, неадекватно. Мені здається, що вони слово «росія» без помилок написати не можуть. Одного нашого хлопчика айтішника вдарили по копчику. І він два тижні не міг сісти», – розповів Віктор.
Після погрому був допит. Його проводили співробітники ФСБ. Вимагали насамперед здати чиновників, бізнесменів, впливових людей у місті.
«Привели до кабінету. Поставили всіх біля стіни, і ми подумали, що то вже кінець. Бо всіх наших у Донецьку та Луганську розстрілювали. Нам говорили про це раніше, але воно навіть не вірилося. Від усіх вимагали не ходити на проукраїнські мітинги та не організовувати їх. Заявили, що України більше немає, а ми нібито вже на території росії».
Потім усіх відпустили, а мене залишили та поставили умову, яку я не зміг би виконувати, як служитель і як людина, тому що погано ставлюся до зради.
Так, і вони не люблять зрадників. Зрадників взагалі ніхто не любить, якщо є хоч якась честь у людини. Отож, мені сказали, щоб я на тлі церкви написав слово «росія», а камера в нас хороша і все буде проглядатися. Потім сказали, щоб я виступив із закликом не виходити на мітинги. Я сказав, що в нас і без мене вистачає проукраїнськи налаштованих людей.
Запитували: «Чи любите ви росію?», «Наскільки кінчений у вас президент-наркоман?» і таке інше. За мера нашого Івана Федорова питали. Я сказав, що у нас усі молоді та відмінні хлопці.
Поки мене допитували, у будинку вкрали пневматичну зброю за 1000 доларів і 500 доларів з гаманця витягли», − згадує Віктор Сергєєв.
Через деякий час ФСБшники передали пастору останнє попередження, після якого йому довелося виїхати з Мелітополя разом із сім’єю. Щодо церкви – то її спочатку грабували та розбивали. Зняли LED-екран діаметром 50 квадратних метрів, вивезли музичні інструменти. Зрізали хрест у дворі перед будинком і викинули його на заднє подвір’я.
«Наприкінці серпня вони прийшли до церкви, де залишався служити один наш пастор і оголосили нас ворогами. “У росії ви заборонена секта, а ми зараз у росії», − так було сказано.
Усіх вигнали з будівлі, звинувативши мене у тому, що я фінансую ЗСУ. Ми займалися бетоном, але весь наш бізнес та всю техніку теж відібрали», – розповідає мелітополець.
У будинках служителів поряд із храмом оселилися офіцери. Вкрали все, аж до гардероба та спідньої білизни. А за кілька місяців після того, як Віктор Сергєєв із родиною виїхали з Мелітополя, на російських телеканалах з’явився сюжет з обшуком у його будинку. Все було знято у стилі «голлівудського кіно» − озброєні російські військові відчиняють двері, а там нібито сховище боєприпасів.
«Цирк! Мене не було тут 5 місяців, а вони жили в моєму будинку. Але під час обшуку на камеру знайшли зброю і відразу оголосили мене терористом і ворогом народу. Звісно, під цим “соусом” все було націоналізовано.
Я вже по відео бачив, що годинника в будинку немає, консолі теж, двері зламані. Вони в принципі заходять лише з монтуваннями та кувалдами. Винесли усе. Якщо залишать радіатори, дякую і на тому. Унітази в мене хороші, гадаю, їх теж не буде в будинку», − каже пастор, посміхаючись.
Віктор Сергєєв розповідає, що все матеріальне − то пусте, бо знає, яке горе прийшло в сім’ї до його знайомих:
«Сина мого знайомого взяли в полон. Били, катували струмом. Потім відпустили. Частину тіла перекосило. Тому коли хлопець прийшов додому, батько одразу його навіть не впізнав. Подумав, що якийсь бомж у дворі стоїть», – розповідає пастор.
Віктор Сергєєв може виїхати за кордон, але принципово не робить цього. Вірить у перемогу і в те, що все найкраще в Україні попереду. А ще пастор зізнався, що йому не шкода ворога:
«Мені їх не шкода. Їх убивають, а мені не шкода. Я не проклинаю їх. Нема цього. Нехай Бог з ним розбирається. Мені їх просто не шкода. Може, я грішу, не знаю. Нічого не можу із цим зробити».
Слово про слово
