Сльози – ознака смутку або страждання. А іноді – просто безпорадності.
Я це дуже добре пам’ятаю, тому що тоді був мій десятий день народження. Вдома ми завжди купували газету, і цього понеділка не було інакше. Зазвичай спочатку читали міжнародну рубрику. А того дня — 17 липня 1972 року — читаємо, що напередодні в Новому Орлеані з очей фігури Матері Божої Фатімської потекли сльози. Повідомлення було проілюстровано фото, на якому зображено це диво.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Новина викликала сенсацію і була абсолютно нечуваною. У той час, коли вже давали про себе знати трагічні наслідки Другого Ватиканського Собору – священники знімали сутани, вірні масово відступали, офіційно повторювалося тріумфальне гасло про нову весну в Церкві, – ми несподівано побачили Марію, яка плаче. Але ж ми плачемо лише від смутку чи болю. Причому йшлося не про якийсь невідомий образ, а про Фатімську Богородицю, послання якої знав увесь світ.
Незабаром почали надходити новини про нові випадки зображень Пресвятої Діви Марії, які плакали — особливо з японської Акіто. У Країні висхідного Сонця фігура Богоматері плакала 101 раз – на очах у сотень людей (багато з яких не були католиками). Про це писали газети, а подію знімало токійське телебачення.
Сльози Марії були явним попереджувальним знаком. Щось має бути не так, навіть дуже не так, якщо Пречиста Діва плаче на людях. І у Фатімі, і в Акіто Богородиця просила людство про навернення, покаяння та молитви відшкодування (особливо на вервиці). І попередила, що якщо не буде покращення, то прийде страшна кара. Але поліпшення поки не настало. Так і плаче Пречиста Діва… чекаючи неминучої кари. Як плаче кожна мати, знаючи, що її дитину чекає суворе покарання.
Закон Божий часто порушується
Що зворушує до сліз Матір Христову і нашу? Повсюдне порушення людством усіх без винятку заповідей Декалогу.
Нині відкрито і відверто нехтують сьомою та десятою заповідями Божими, які вимагають поваги до чужої власності. Сьогодні ми спостерігаємо її масове привласнення. Існують комуністичні країни, які систематично й офіційно грабують у людей їхні блага, щоб довести їх до стану егалітарної бідності.
Ще помітніші гріхи проти шостої та дев’ятої заповідей, які забороняють статеву аморальність. Не тільки всі види нечистоти та її наслідки (такі як розлучення, конкубінат тощо) вільно поширюються, але гріхи проти природи (як-от гомосексуалізм чи зоофілія) навіть схвалюються.
Що стосується восьмої заповіді, то список злочинів можна продовжувати нескінченно. Сьогодні брехня стала системою, а фейкові новини — повсякденним явищем. Не менш нахабно брешуть і органи державної влади – установи, створені для захисту правди та справедливості.
У контексті п’ятої заповіді досить подумати про масове вбивство ненароджених. Лише у 2022 році, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, було зроблено 73 мільйони абортів. Порівняння цієї кількості з 10 мільйонами смертей у всьому світі від раку доводить, наскільки вкоріненою є цивілізація смерті.
А четверта заповідь? У світі поширені не тільки аборти, а й евтаназія. Зникає повага до матері й батька. Дорослих дітей звільняють від відповідальності за своїх старих батьків дуже простим способом – умертвляючи їх. Хоча сьогодні у світі існує «лише» сім країн, які практикують евтаназію, сумніваюсь, що їх кількість не збільшиться.
А хто сьогодні — згідно з буквою третьої заповіді – святий день святить? Величезна кількість людей його навіть не пам’ятає. Для них неділя – день, який підходить для вечірки, прогулянки або просто бездіяльності. Згідно з опитуванням World Value Survey, проведеним у Польщі у 2022 році, 52 відсотки респондентів все ще відвідують Святу Месу щотижня (або принаймні так кажуть). Об’єктивно це зовсім небагато, але ця цифра виявляється дуже високою порівняно з Нідерландами (7 відсотків), Бразилією (8 відсотків) чи Канадою (14 відсотків). (Згідно з деякими дослідженнями, в Україні цей показник сягав у 2020 році до 14%, ред.)
І якщо в такому очевидному питанні, як участь у Святій Месі (Божественній Літургії, ред.), ситуація така бідна, не питаймо навіть про останню сповідь, молитву на вервиці чи утримання від споживання м’яса в п’ятницю.
Що стосується другої заповіді, то найтяжчим гріхом проти неї є богохульство. Це сьогодні явно шириться на кожному кроці під виглядом «мистецтва» чи свободи слова. Світ зневажає святих, Писання і навіть самого Бога. Кульмінацією цього є Міжнародний день богохульства, який «вільнодумці» відзначають 30 вересня. Проте суперечність полягає в тому, що найбільші блюзніри – це ті, хто стверджує, що Бога немає…
І так ми приходимо до першої Божої заповіді, щоб зустрітися із повсюдним відкиданням Бога – Єдиного, Досконалого і Незмінного, Який залишив нам Церкву, щоб вести нас до вічного спасіння. І справа не стільки у відмові від віри в Бога чи оточенні фальшивого поклоніння всілякими релігійними абсурдами та нісенітницями, а насамперед у тому, що сьогодні самі католики визнають нормою релігійний релятивізм* (пропагований найвищими авторитетами).
Абсолютна істина, в яку ми повинні вірити; доктрина, якої ми маємо дотримуватися; релігійні обряди, які ми маємо виконувати – все це сьогодні систематично намагаються скасувати. Може навіть здатися, що Церква тепер стала своєрідним релігійним відділом ООН, відповідальним за забезпечення щастя кожного (навіть найбільших грішників). Їх більше не закликають залишити гріх, навпаки – їх заохочують почуватися нормально і комфортно, коли грішать – так, ніби Бог байдужий до заповідей, які Він Сам дав людству.
Завтра будемо плакати
Хто сьогодні жаліє за свої гріхи? Можливо, жменька людей. У той час, як широко і відкрито стверджується, що люди мають право вчиняти їх. Тому немає жодної рішучості виправитись – навпаки, зростає бажання ще більше відійти від Бога.
В історії буде записано, що Богоматір зробила все, що могла, аби врятувати людство від майбутньої страшної кари. Вона неодноразово з’являлася в різних країнах, просячи про покуту; Вона заступалася за нас, щоб дати нам більше можливостей для нашого виправлення; вказувала на ліки від сучасних хвороб. Нарешті, не в змозі нічого зробити, Вона просто заплакала, щоб показати нам, у якій серйозній і сумній ситуації ми опинилися.
Сьогодні Вона плаче, завтра будемо плакати ми всі. Тому що з Богом не жартують (пор. Гал. 6, 7; Євр. 12, 29).
Автор: Валдіс Грінстайнс
