Наприкінці літа в Дарницькому районі Києва двоє 12-річних дівчат загинули, впавши з п’ятнадцятого поверху. За версією поліції, причина трагедії – самогубство. Ще двоє підлітків 2 жовтня розбилися після падіння з 24 поверху в Києві.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
З 2010 року кількість людей, що потрапляють до лікарні через спробу суїциду, зросла на 143% (аналіз даних з 17 країн), найбільше – дівчата-підлітки. І хоча експерти у світі ще сперечаються, що саме є цьому причиною, для українських підлітків додатковим стрес-фактором, що підштовхує до такого рішення, є війна.
Про те, як батькам впізнати суїцидальні думки та наміри у своєї дитини, а також як допомогти їй знайти інший вихід, розповідають психологині фонду “Голоси дітей” – Антоніна Сорочинська та Олена Лісова.
Що спонукає підлітків вчиняти самогубство?
Олена Лісова:
– Як показують дослідження, найчастіше причиною для суїцидів серед підлітків стають переживання сильного стресу, глибокої невпевненості у собі, розчарування собою або іншими людьми, втрата.
За цими причинами найчастіше стоять сімейні проблеми(нерозуміння з боку близьких, відсутність з ними тісного емоційного зв’язку, несправедливе ставлення або й психологічне та/або фізичне насилля вдома тощо).
Приводом до самогубства можуть стати академічні проблеми в школі (проблеми зі шкільною успішністю, конфлікти з учителями) та у спілкуванні з однолітками (нерозділена симпатія, булінг тощо).
Під час війни підліток також може зіштовхнутися з травматичним досвідом, втратами, стати свідком або сам зазнати насилля. І не маючи достатньо ресурсів, аби впоратися із переживаннями, отримати натомість додатковий стимул до суїциду.
Причиною підліткового самогубства може стати й підліткова депресія. Батьки можуть помітити такі її симптоми, як смуток, дратівливість, безнадія, нудьга та схильність відчувати себе пригніченим майже весь час, втрата здатності радіти та відчувати задоволення.
Підліткова депресія може стати однією із причин думок про самогубство. IgorVetushko/Depositphotos
Якщо такий стан підлітка триває два тижні поспіль, необхідно звернутися на консультацію до дитячого психіатра. Але тут варто пам’ятати й про те, що деякі підлітки вміють приховувати свої почуття або не знають, як ними поділитися.
Розлади настрою, розлади харчової поведінки та інші психіатричні захворювання також можуть підвищити ризик самогубства підлітка. Наприклад, молоді люди з шизофренією можуть чути голоси (слухові галюцинації), які ніби кажуть їм покінчити з життям, навіть якщо вони не хочуть помирати.
Але суїцидальні спроби у підлітковому віці – це у жодному разі не бажання померти, а скоріше протест, спроба привернути увагу до свого болю або заглушити його. Це ситуація, яку підліток не може вирішити самостійно, і про яку не може розповісти важливим для нього дорослим.
Можливо, немає довірливих стосунків із батьками, які не чують його та карають за помилки. І не маючи змоги достукатися та дочекатися допомоги, або відчуваючи надто сильний імпульс кардинально припинити страждання, яке він не може (не знає, як) припинити іншими способами, підліток може побачити єдиний вихід у самогубстві.
Чи є “найбільш ризиковий” вік для суїцидальної поведінки?
Антоніна Сорочинська:
– Психологи називають це “12-21” – період, коли змінюється гормональна система, що впливає й на поведінку та емоційні стрибки. Але у нас бували випадки звернень, наприклад, із суїцидальними думками у десятирічної дитини. А серед деяких вчених є думка, що підлітковий вік може тривати до 25 років.
Та окрім фізіологічних, під час війни накладаються й інші обставини. У дітей змінюється середовище, вони сумують за домом, втрачають контакт із друзями.
Виникають думки на кшталт “я тут не такий, як всі, я маю смішний вигляд”, “інші діти будуть мене булити, бо я зі Сходу”. Зокрема, до нашого осередку підлітки найчастіше звертаються із проблемами соціалізації.
Чи винні в цьому батьки?
Олена Лісова:
– Батьки не можуть мати контроль над думками дитини, до того ж думка про самогубство – не дорівнює вчинку. Час від часу вона може виникати у житті майже кожної дорослої людини: пробігати мигцем або ж нав’язливо сидіти у голові. Так само ця думка може з’являтися й і у більшості підлітків.
Справедливо буде сказати, що батьки відповідальні – за атмосферу, яка панує в сім’ї, наскільки вона є безпечною, і наскільки дитина, підліток відчуває, що батьки – це безпечні стабільні дорослі, з якими можна обговорити будь-яку тему.
Чудово, коли дитина, знаючи, що зробила якусь дурницю, думає не про те, що вдома її “вб’ють”, а що треба скоріше розповісти мамі, бо вона допоможе. Чудово, коли підліток, переживаючи важкі почуття, хоча б частково може поділитися ними зі своїми батьками й мати від них підтримку.
Батьки винні лише у випадку планомірного доведення ними підлітка до самогубства – це провина, яку встановлює слідство, і за яку передбачена кримінальна відповідальність.
Чи існують “червоні прапорці”, за якими можна зрозуміти, що дитина має такий намір?
Антоніна Сорочинська:
– Найчастіше такі думки виникають в депресивному стані.
Перше, що може на нього вказувати – це збій режиму та рутини: дитина погано спить та їсть, хоча раніше могла швидко й міцно заснути та мала хороший апетит. Перестає турбуватися про себе, їй байдуже до свого зовнішнього вигляду.
Інше – зміна поведінки: раніше дитина була активною й мала багато друзів, а раптом почала замикатися в собі й рідко виходить навіть з кімнати. Або ж різко змінилося коло друзів.
У дитини може бути стан апатії: нічого не радує, не цікавлять заняття, якими раніше захоплювалася, як-то спорт або творчість. Втрачається мотивація до навчання. Або бракує енергії, немає сил ні на що, часті запаморочення.
Стан апатії, зміна поведінки можуть свідчити про проблеми у дитини. kwest/Depositphotos
Також можуть бути “емоційні гойдалки”: зазвичай спокійний підліток надто емоційно реагує з кожного приводу.
Тривожним прапорцем” є самоушкодження: порізи, подряпини. Підлітки можуть приховувати їх під довгими рукавами, й тому батьки часто дізнаються про них надто пізно. Втім, часто про цей намір діти заявляють відкрито: пишуть у соцмережах, або ж у розмові з батьками озвучують думки на кшталт “Навіщо мені жити?”.
Якщо дитина хоче собі нашкодити, з нею точно відбудуться якісь зміни, які батьки мають помітити та поставитися серйозно, не списуючи на “перехідний вік”.
Що робити батькам, якщо побачили у дитини ці “червоні прапорці”?
Антоніна Сорочинська:
– Якщо є ознаки депресії та навіть спроби самопошкодження, насамперед потрібно звернутися до психолога, який зможе у разі потреби скерувати до психіатра.
Без допомоги спеціаліста вийти з цієї ситуації буде важко. Й до того ж порізи в стані афекту можуть бути серйозними, аж до госпіталізації. Навіть якщо підліток не мав наміру вбити себе.
Що робити, якщо дитина написала в соцмережах (або згадала в розмові), що хотіла б померти?
Олена Лісова:
– Найперше – поставитися до цього з увагою, НЕ сприймати такі заяви як шантаж або пусті погрози. Якщо проігнорувати їх, підліток може вирішити: “Ви мені не вірили – а я вам доведу”.
Навіть якщо підліток вдається до маніпуляції, це означає, що він не знає, як розв’язати питання прямо, через діалог з батьками або іншими дорослими. І це сигнал про те, що дорослі щось упускають і не помічають: чомусь дитина не звернулася з цим питанням до них, а пішла до соцмереж. І про це потрібно з нею говорити, спробувати налагодити стосунок, відновити довіру.
Констатувати факт: “Ми побачили пост на твоїй сторінці, це нас дуже стурбувало, ми переживаємо за твою безпеку. Давай поговоримо про те, що тебе хвилює”. Тобто спробувати побудувати діалог, щоби дізнатися, що саме спричинило цю заяву. Не агресивно, не маніпулюючи дитиною, не тиснучи на неї, з любов’ю та підтримкою – щоб вона була готова говорити.
Чи потрібно слідкувати за дитиною 24/7, щоб нічого не пропустити?
Антоніна Сорочинська:
– Постійний контроль, коли батьки перевіряють пошту та месенджери, заходять до кімнати без дозволу – йде від страху: переживають за дитину, але контакту з нею немає. Але тим самим можуть ще більше зіпсувати стосунки та емоційно віддалитися.
Важлива “золота середина”: не порушуючи кордонів підлітка, помічати, якщо з ним щось не так, і бути в емоційному контакті.
Можна підтримувати контакт, розробивши спільні ритуали. Наприклад, ввечері за чаєм обговорювати, як минув день, ходити кудись на вихідних, раз на тиждень замовляти улюблену їжу на вечерю. І таким чином завжди знати, чим живе дитина.
Чи може бути “профілактика самогубства”? Що треба робити, щоб убезпечити дитину від таких думок?
Антоніна Сорочинська:
– Тут важлива наша емоційна стабільність та стійкість, або “резильєнтність”.
Якщо підлітки мають довірливі стосунки з батьками, тоді вони більш стійкі, і їм легше впоратися зі стресовими ситуаціями.
Також в цьому віці важливо вчитися самостійності, відповідальності. Якщо підліток не дотримується правил, які існують в родині, несамостійний – за нього все виконують батьки, то йому буде важко адаптуватися до викликів життя.
Також стійкість можна формувати через відчуття причетності до важливої справи. Наприклад, у нашому осередку є простір, в якому підлітки створюють спільні проєкти, тим самим зміцнюючи внутрішню емоційну стабільність.
Втім, якщо у дитини є проблеми, з якими вона не може впоратися, і вона каже про це, не варто казати, аби вирішувала сама. Наприклад, якщо вона стикається з булінгом та просить перевести до іншої школи – слід прислухатися і разом шукати шляхи вирішення. Тоді підліток відчуватиме вашу підтримку.
Під час війни, на жаль, складно створити ідеальне середовище, в яких дитина почувалася б повністю в безпеці. Але можна робити для цього все від себе залежне.
Як обговорювати з дитиною тему самогубства, щоб не зробити гірше?
Олена Лісова:
– Якщо батьки дізналися про суїцидальні тенденції в дитини, думки, наміри або навіть спроби, то перший крок – спробувати вирішити це з самою дитиною.
Підліток може вдаватися до спроби суїциду, якщо не бачить іншого виходу: “вікно” її сприйняття ситуації звужується до “щілини”. І завдання батьків – розширити його, аби з’явився “просвіт”.
Важливо не знецінювати ситуацію, яка хвилює підлітка, навіть якщо досвід підказує дорослим, що об’єктивно це не дуже важка ситуація. Адже для нього зараз це може виглядати найважливішим і найважчим у житті.
Також краще не звинувачувати, утриматися від коментарів на кшталт “що ж ти накоїв” або “я ж казала, що так робити не можна”: навіть дорослим може бути важко передбачити, до яких наслідків можуть привести їхні дії.
Натомість потрібно разом з підлітком розібрати проблему, навчити його, що робити у важких ситуаціях.
Щоб передбачити такий стан у дитини, потрібно з нею розмовляти про почуття. SergPoznanskiy/Depositphotos
З’ясувати причини та наслідки, а найголовніше – підібрати та проаналізувати варіанти вирішення. Можна влаштувати спільний “мозковий штурм” та згенерувати якомога більше ідей, а потім обрати з них найкращу.
Підліток – це вже не зовсім дитина, і дорослішаючи, має зростати у своїй компетенції, ресурсі, впевненості: що б не сталося, це можна “розрулити”. Батьки тут можуть стати прикладом того, як можна вирішувати складні ситуації.
Якщо ж розмова заходить в глухий кут, і ці думки в дитини нікуди не зникають, вона говорить щось на кшталт “як добре тим, хто вмер”, батькам може теж знадобитися підтримка і, можливо, поради, як зробити взаємодію з дитиною більш ефективною. І щоб в дитини не виникало відчуття тиску, примусу, запропонувати: “Я хвилююся за тебе, хочу допомогти. Якщо не можеш розповісти мені – давай звернемося до психолога”.
Але буває й так, що підліток сам просить батьків відвести його до психолога. Такі прохання у жодному разі ігнорувати НЕ можна.
Трапляються випадки, коли дитина просить про допомогу, просить батьків посприяти їй знайти психолога, але батьки переконують її (і себе), що все нормально (з кращих міркувань, наче намагаючись показати дитині, що вона в порядку). Поки справа не доходить до самоушкоджуючої поведінки, про яку батьки дізнаються лише згодом.
Дитина прочитала в новинах про випадок суїциду і питає в батьків, чому це сталося. Як правильно їй відповісти?
Олена Лісова:
– Це так званий “інфопривід” для бесіди, під час якої можна з’ясувати, що дитина про це думає, як сама до цього ставиться, чи викликає в неї такий вчинок: тривогу страх, чи навпаки, надмірний інтерес. І тут варто скоріше не давати пояснення, а ставити запитання.
Підліток каже: “Я прочитав(ла), що людина викинулася з вікна. Чому вона це зробила?”. Можна спитати натомість: “А як ти думаєш, що її могло підштовхнути до такого вчинку? Чи загалом існують достатні причини для того, щоб вбити себе?”. І в тому, що підліток відповість, буде ясно, що могло би бути такою причиною для нього. “Як ти думаєш, чи мала ця людина ще якісь варіанти вирішення ситуації? Чи справді позбавити себе життя – це хороший вихід?”.
З відповіді на це питання ми можемо бачити, як підліток загалом ставиться до факту суїциду. Також варто запитати, які почуття підліток має щодо цієї ситуації.
Батькам також варто наголосити, що самогубство – не найкраще розв’язання проблем. Скоріше за все, ця людина не хотіла помирати, однак тепер позбавила себе шансу на щастя: адже життя складається не тільки з темних смуг – є і світлі, і їх шкода втратити.
При цьому не варто засуджувати людину, яка скоїла цей вчинок: мета розмови – зрозуміти підлітка, проговорити думки та почуття, які виникають у нього стосовно цього. І доречним буде меседж про те, що мама і тато в будь-якій ситуації готові підлітка вислухати та допомогти, він завжди може розраховувати на них.
Коли молоді люди дізнаються про самогубство когось із близьких знайомих (членів родини, друзів або однолітків), вони з великою імовірністю подумають або навіть можуть спробувати вчинити самогубство самі. Тоді батьки мають бути особливо пильними.
Дітям і підліткам може знадобитися додаткова підтримка, включаючи професійні консультації, щоб впоратися з сильними почуттями, які викликають в таких ситуаціях.
