«Діти, врятовані від аборту, страждають від почуття провини через те, що вони вижили, коли їх братів і сестер вбили. На питання «Чому ти просто не вбила мене?» насправді немає відповіді. «Повне розуміння впливу емоційних ран на цих дітей, коли вони виростають і створюють власні сім’ї, ще попереду», — пише Ванда Франц в публікації під назвою «Міжособистісні стосунки в родині з досвідом аборту в книзі «Аборт. Причини, наслідки, лікування”.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Проблеми, що виникають в сім’ї, в якій стався аборт, ілюструє реальна історія моєї пацієнтки. Це досить типовий приклад відмови жінки від досвіду аборту. Варто звернути увагу на сімейний та міжособистісний контекст цієї справи.
Мері — професійний соціальний працівник з вищою освітою. Її завдання — консультувати людей із проблемами. Заміжня, має трьох дітей. Вона дуже успішна людина і, здається, живе щасливим життям у всіх відношеннях. Активна у феміністичному русі. Однак її особисте життя не вільне від проблем, в тому числі і в подружніх відносинах.
У Мері є секрет, яким вона ніколи ні з ким не ділилася. У старших класах вона завагітніла і вирішила зробити аборт. Лікар, який проводив процедуру, сказав їй, що це рішення було правильним і що вона повинна забути про аборт і жити далі. Мері прийняла цю пораду. Вона була переконана, що прийняла правильне рішення, і ніколи не жалкувала про це і не відчувала суму з цього приводу. Вона вважала, що її успішне життя довело правильність її рішення зробити аборт.
Більшість її друзів погодилися, вони були переконані, що аборт корисний для жінок і дає їм необхідну свободу в особистому житті. Однак Мері почала зустрічатися з кількома християнками, які були категорично за життя. Ці жінки не засуджували її погляди, але намагалися пояснити свою позицію і подружилися з нею. Одна з них запропонувала залишитися з дітьми Мері, поки жінка збиралася на Марш за аборти, хоча подруга-християнка була не згодна з метою акції.
Однієї ночі Мері приснився жахливий сон. Їй наснилося, що вона живе з чоловіком і дітьми, але у неї була страшна таємниця, яку вона нікому не могла розповісти. У цьому сні вона вбила когось і поховала тіло під підлогою своєї вітальні. І вона, і її родина вели звичайний спосіб життя, але таким чином вони ходили навколо місця у вітальні, під яким було поховано тіло вбитого. Присутність цього мертвого тіла налякала її, але вона не могла нікому про це сказати, тому мовчки страждала. Вона прокинулася від жаху і сіла на ліжко в холодному поту. Вона подумала: «Слава Богу, це лише сон». І тоді вона раптом зрозуміла, що мертве тіло уві сні було тілом її мертвої дитини.
Розглядається випадок досить поширений. Мері була переконана, що аборт не вплинув на неї емоційно. Свої сімейні проблеми вона не пов’язувала з абортом. Вона могла багато років заперечувати достовірність аборту. Аргументи на користь життя були для неї незручними, і, поки їй не приснився кошмар, вона стверджувала, що вони її не стосуються. У післяабортних снах жінок є, наприклад, миски, повні крові, і діти, що кличуть своїх матерів із брудних сміттєвих баків у темних провулках.
Навіть якщо аборт стався багато років тому, це впливає на подальші відносини жінки. У цієї жінки були діти, які втратили брата чи сестру. У її чоловіка була дитина, для якої він так і не мав можливості стати батьком. В описаному сні небіжчика ховали в будинку. Насправді матір все ще переповнювало почуття провини, що погіршувало її міжособистісне функціонування. Її життя було сповнене напруги, стресу та гніву. При цьому вона дуже хотіла зберегти аборт в таємниці і придушувала всі емоції, пов’язані з цим досвідом.
Часто буває, що жінки, які зробили аборт, стикаються з наслідками цього вчинку через багато років. Саме з цієї причини психологи, які працюють з такими жінками, дійшли висновку, що їхні емоційні проблеми можна класифікувати, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) [1]. ПТСР виникає, коли людина переживає дуже сильний травматичний досвід на межі життя і смерті. Визначення цього розладу було розроблено на основі досліджень солдатів, які страждали від кошмарів.
ПТСР також був виявлений у тих, хто вижив в аваріях, в яких загинуло багато людей. Передбачається, що аборт – це досвід, у якому мати бере участь у смерті власної дитини.
Відносини з партнером
ПТСР може вплинути на подружні стосунки жінки, яка зробила аборт [2]. Бажаючи захистити себе від наслідків аборту, жінка починає використовувати цілий комплекс захисних механізмів, таких як інтелектуалізація, раціоналізація, заперечення, проекція, проективна ідентифікація, скасування, звернення проти себе. У результаті подружжя може стати все більш нечесним один з одним, ставлячись один до одного, іноді майже садомазохістично, як до цапів відпущення. У деяких жінок порушується статеве життя через сильний стрес, хвилювання, зниження сексуальних потреб тощо. Ці жінки часто відчувають періодичні депресії, що супроводжуються почуттям провини, сорому та відчаю – їх можна інтерпретувати, як спроби замаскувати пригнічене горе, пов’язане зі смертю дитини.
У Сполучених Штатах на аборти вирішуються переважно незаміжні жінки. Після аборту більшість стосунків розриваються протягом кількох тижнів. Відносно небагато жінок виходять заміж за батька дитини, яка померла внаслідок аборту. У США рішення про аборт залежить виключно від матері, а батько не має жодних прав на дитину в її утробі. Чоловіки часто говорять про біль через те, що вони не можуть захистити свою дитину від аборту. Водночас забезпечення безпеки та догляду за дитиною та матір’ю з боку чоловіка може мати вирішальне значення. Більшість жінок, які вирішують зробити аборт, називають стосунки та фінансові проблеми головною причиною свого рішення [3]. Це означає, що ці жінки не отримують необхідної підтримки від своїх партнерів. Деякі чоловіки категорично відмовляються надавати жінці будь-яку підтримку в такій ситуації. Часто вони просто розривають стосунки, як правило, переконавшись, що аборт вже відбувся. Пізніше у жінки виникає глибока злість на партнера за те, що він не підтримує її як матір і покладає на неї тягар прийняття рішень [4].
Клінічний досвід показує, що чоловіки [5], як і жінки, страждають на ПТСР [6]. Однак чоловіки не легко говорять про свій біль і схильні страждати мовчки. Вони також можуть приховувати свій біль за маскою чоловічої бравади. Журналіст Washington Post опублікував зворушливий текст про аборт своєї дитини та біль, який він зазнав [7].
Історія Томаса та його батька
Коли робили аборт, я був за містом у справах. Я подбав про це. Незалежно від того, скільки ця жінка страждала фізично, емоційно чи духовно, я не був поруч, щоб підтримати її. Я відвернувся від неї.
Керуючись якимось інстинктом чи, можливо, просто уявою, я повірив, що це був хлопчик, син, якого я вбив, тому що в той час його існування було б для мене проблемою. У мене були свої розваги. Він не вписувався в мої плани. Його ім’я, закарбоване в моєму серці, — Томас. Моє почуття відповідальності та провини не зменшується тим фактом, що ця жінка юридично мала повну владу приймати рішення «за» чи «проти», самостійно, не питаючи моєї думки і навіть не повідомляючи мене про це. Насправді вона відкрито говорила про нашу спільну відповідальність, і я міг би поборотися за життя цієї дитини. Натомість я покинув місто.
Я відчуваю себе вбивцею, і я не говорю це, щоб сказати, що звинувачую когось іншого або вважаю, що хтось інший є вбивцею. Це просто те, що я відчуваю, і всі раціоналізації світу не змінять цього відчуття. Я все ще оплакую маленького Томаса. Коли я цього літа поїду у відпустку на річку, він не піде зі мною купатися на чудовому старому дерев’яному човні… Він не буде лежати ввечері на траві біля намету, дивлячись на зоряне небо і запитувати: «Як називається ця зірка, тату?» Тому що для Тома не було місця на землі…
Я розмовляв по телефону з консультантом із проекту Рейчел, яка допомагає чоловікам і жінкам, які зробили аборт. Вона сказала мені не бути надто суворим до себе. Вона сказала, що зцілення близько, і що Бог мене пробачає. Я відповів, що, звичайно, вона права, але деякі речі все одно складні. Як дивитися в дзеркало?
Звісно, є й брутальні чоловіки, які змушують жінок робити аборт. Деякі з них били своїх вагітних дружин, намагаючись вбити дитину. Такі випадки стали відомі під час дебатів у Конгресі щодо одного з чотирьох актів, які юридично захищають ненароджених жертв насильства (The Unborn Victims of Violence Act). Метою цього закону є захист дітей шляхом визнання того, що зачата дитина також є жертвою злочину, в результаті якого мати дитини була поранена або вбита. Тож якщо вбили жінку, чоловіка судитимуть за вбивство двох людей. Однак, коли чоловік б’є свою вагітну партнерку, він спричиняє викидень, то за законом він не відповідатиме за смерть людини, а лише за побиття матері.
Стосунки з іншими дітьми
Клінічні спостереження доводять, що у жінок, які зробили аборт, може виникнути неадекватна прихильність до наступних дітей [8]. Це може призвести до надмірної опіки або насильства та нехтування наступними дітьми [9]. Нещодавнє дослідження з використанням даних Національного лонгітюдного опитування молоді, яке підтримується федеральним бюджетом, виявило переконливі докази того, що жінки, які зробили аборт, мають значно більшу ймовірність мати проблеми, як матері для дітей наступних вагітностей. Матерям після аборту було найважче емоційно підтримувати дітей від року до чотирьох років. Особливо важко це було, якщо мати була розлучена. При цьому розлучені матері, які не робили аборту, надавали однакову емоційну підтримку всім своїм дітям. Діти 5-9 років, чиї матері зробили аборт, виявляли більше поведінкових проблем, ніж діти жінок, які не робили аборт. Таким чином, аборт має наслідки, які тривають довго після завершення процедури, а також впливають на дітей, які ще не народилися.
Діти, врятовані від аборту, страждають від почуття провини за те, що вони вижили, коли їх братів і сестер вбили. На питання «Чому ти просто не вбив мене?» насправді немає відповіді. Повне розуміння впливу емоційних ран на цих дітей, коли вони виростають і створюють власні сім’ї, ще попереду.
Інші члени сім’ї
Якщо ми починаємо думати про дитину, вбиту через аборт, як про члена сім’ї, очевидно, що втрата цієї дитини впливає на всіх членів сім’ї. Наприклад, бабусі та дідусі, тітки та дядьки ніколи не відчують радості від гри з цією конкретною дитиною. Взаємні образи між членами сім’ї іноді накопичуються роками. Ще одна важлива проблема — гнів, який відчуває доросла дитина до батька, який спонукав її до аборту. Не менш важким є почуття провини батька, який через роки дізнається, що дитина, яку він намагався схилити до аборту, відчуває сильний біль. З 1973 року в США було зроблено 40 мільйонів абортів. Багато людей чекають допомоги.
Wanda Franz
Przypisy:
[1] Więcej informacji nt. PTSD jako konsekwencji aborcji czytelnik może znaleźć w innym rozdziale: Rue i in., Aborcja a zespół stresu pourazowego: wstępne porównanie Amerykanek i Rosjanek (przyp. red.).
[2] Bagarozzi, 1993 i 1994.
[3] Torres i Forrest, 1988.
[4] Angelo, 1994.
[5] Więcej informacji nt. PTSD u mężczyzn jako konsekwencji aborcji, czytelnik może znaleźć w innym rozdziale, Coyle: Program psychoterapeutyczny dla mężczyzn doświadczających traumy poaborcyjnej.
[6] Coulter, 1994.
[7] McCombs, 1995.
[8] Angelo, 1994.
[9] Ney, Fung, Wickett, 1993.
