З початком Адвенту умовно християнський світ занурився у підготування до свята народження Ісуса Христа. Хоча в західній масовій культурі атрибути Різдва часто взагалі не стосуються народження Спасителя чи містять сукупність язичницьких традицій, проте останніми роками частішими стали дискусії про дозвіл і сприяння масовому відзначенню Різдва.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Канадська комісія з прав людини опублікувала звіт під назвою «Дискусійний документ щодо релігійної нетерпимості», в якому декларує, що публічне святкування великих християнських свят ґрунтується на релігійній нетерпимості і колоніалізмі. Комісія фінансується урядом, а відтак відображає волю держави.
Різдво та Великдень — це єдині офіційні святами, пов’язані з релігією. Так складлося історично і наразі є підстави для збереження цієї традиції. Хоча Канада проводить політику секуляризації, сприяння міграції та мультикультуралізму, більшість населення все ще ідентифікує себе християнами (про це свідчить перепис 2021 року).
Тут важливо зазначити, що вищезгадана Комісія фінансується урядом (це понад 32 мільйони доларів на рік), а відтак відображає волю держави. Претензії «правозахисників» до традиції святкувати Різдво не пов’язані з волею народу і потенційне скасування державного свята було б антидемократичним рішенням. Національне опитування свідчить, що абсолютна більшість канадців підтримує збереження відзначання саме Різдва. Навіть 92 % респондентів, які виросли в нехристиянській родині, сказали, що їх ніхто не ображає, коли вітає з Різдвом, а не просто «зимовими святами».
Розходження в позиціях більшості населення і чиновників свідчить про явне упередження представників влади щодо релігійності свого населення. Ототожнення християнства із колоніалізмом і навіть расизмом свідчить скоріше про дискримінацію християн. Люди, які належать до Комісії з прав людини повторюють наративи абсолютної меншості та ігнорують той факт, що свобода віросповідання гарантує християнам можливість вільно демонструвати свою віру та очікувати поваги до цього права з боку держави.
Це переносить нас до давньої дискусії про світськість. Коли принцип розділення держави і церкви лише утверджувався на Заході, це давало багато свободи християнам і обмежувало державу від втручання в релігійну діяльність. Однак з часом все змінювалося і сучасний концепт світськості дедалі частіше означає виштовхування віри із публічної сфери.
Жоден чиновник чи законотворець не міг диктувати громадянам, як їм демонструвати свою віру і до якої конфесії належати. На жаль, сьогодні присутність християнства в публічній сфері значно знизилася порівняно з минулим століттям (згадаємо, як «Просто християнство» Клайва Льюїса транслювалося на радіо BBC). Сьогодні ж християнський контент провідні медіа відштовхують чи приймають із явним скепсисом, а Різдво навіть із тлом культури споживання отримує критику на догоду секуляризму та ідеї сорому за свою культуру.
