Кого воліє бачити на кіноекранах український глядач? Не поспішайте відповідати на це запитання. Перед цим варто ознайомитися з просто-таки обурливими результатами Сімнадцятого конкурсного відбору Держкіно.
Ганебно, що до 30-річчя нашої Незалежності не пропустили до фінансування жодного кінофільму, який би розкривав історичне минуле України, гідно прославляв подвиги наших предків. При чому, на конкурсі цинічно зрізалися фільми не лише для дорослих, але, що набагато гірше, для юних глядачів. Так, під ніж пішла історико-героїчна драма про життя кошового отамана Петра Калнишевського «Останній кошовий» авторства Володимира Савельєва і Володимира Онищенка, отримавши такий вердикт анонімних експертів: «…є фільми з більше важливою тематикою для українського кінематографу», «Тема актуальна для цінителів мистецтва, а не для широкої аудиторії». Не сподобалась журі і «Помилка старого характерника» Олега Туранського за сценарієм Олександра Гриценка, адже, на думку експертів, вона «не відображає український соціум», «Цікава, але звичайна ідея. Така актуальна, що її вже не помічають». Така ж доля чекала фільм «Характерники та три зрізані бороди» авторства Віктора Медведського, Оксани Іванюк та Олега Зборовського, яка удостоїлася такого цинічного висновку: «Тема козака як героя є помірно актуальною».
Кіноказку знаменитого казкаря Сашка Лірника (Олександра Власюка) «По сліду вовка» за режисурою Олександра Ітигілова не допустили до фінансування з такими формулюваннями: «Не простежується якась особлива актуальність», «Екранізація твору Сашка Лірника, цікавий жанр, але минулий фільм за сценарієм автора не мав попиту у широкої глядацької аудиторії». Зауважимо, що в останньому випадку невідомий експерт свідомо перебрехав факти, адже насправді чудова комедія «Пекельна Хоругва, або Різдво козацьке» стала народним хітом, здобула державну премію імені Лесі Українки як найкращий фільм для дітей та юнацтва, а на всеукраїнському кінофестивалі «Золота Дзиґа» отримала призи глядацьких симпатій.
Гостре несприйняття в експертів викликала і боротьба українців проти новітніх московських агресорів. Зокрема, їх роздратування викликала драма Володимира Харченка-Куликовського «Отче мій» про священника, колишнього афганця, який потрапляє в жерло війни на Сході України у пошуках сина і рятує його ціною власного життя. Ось що написав про цей проект безіменний експерт-україножер: «Особисто мені здається, що переживання батька можна було б перемістити у міське середовище без прив’язки до війни. Фільмами про війну ми скоро будемо викликати нудьгу у фестивальної аудиторії і пересічного глядача».
Прогнозовано зрізали і продовження чудової військової комедії «Наші котики-2, або Таємниця жіночого монастиря» Володимира Тихого. І знову від експертів-анонімників почули: «Ідея оригінальна, але не дуже популярна серед широкого кола глядачів».
Так само викинули з конкурсу військову драму «Анклав» Олександра Сальнікова і Геннадія Розгона. І тут анонімний експерт нахабно заявив: «Контекст майбутньої стрічки не є актуальним сьогодні для нашої держави».
Можна ще довго цитувати перелік картин і «висновки» цих так званих «експертів». Натомість виникає запитання, а які ж фільми, на думку цих експертів, є актуальними для широкого кола українців і заслуговують на державне фінансування?
Відповідь на це питання шокує. Так, найвищий бал – 14,6 (в категорії «Ігрові повнометражні фільми художньої та культурної значущості») отримав фільм Хачіка Васіляна і Олексія Гладушевського «Мій юний принц». Далі, щоб не бути голослівними, процитуємо із конкурсної заявки стислий зміст цього кінопроекту, щоб читач зміг самостійно оцінити його «суспільну значущість»: «Поль – 17-ти річний підліток з хворою психікою, що живе в шикарному маєтку, веде розгульний спосіб життя і проявляє нездорову прихильність до власної матері Софії, яка живе разом з ним. Незабаром в життя Поля і Софії вторгаються молодий хлопець Антуан і його батько Марк. У Поля зав’язуються стосунки з Антуаном, а у Софії в цей час з Марком. Але як би вдало все не складалося, поява Антуана і Марка веде всіх до трагедії».
Ті ж експерти, які цинічно виступали проти висвітлення українсько-російської війни, висміювали козацькі традиції, вважали їх банальними, неактуальними та нецікавими широкому загалу, кинулись на всі заставки розхвалювати цей проект: «Гарна та цікава історія. Автори пропонують нам цікавий жанр, якого в Україні ще не було серед створених стрічок», «Якісно підготовлений проект, готовий до реалізації. Цікавий авторський підхід до родинних стосунків і контактів із зовнішнім світом», «Драматична історія хлопця, який заплутався у тенетах своїх сексуальних фантазій, наркотиків та легких грошей з продажу витворів мистецтва, що залишилися йому у спадок. Впродовж всієї оповіді ми спостерігаємо, як занепад його особистості приводить до страшних вчинків – подвійного вбивства, яке при цьому виявляється не першим у його житті. В українському кіно мало говорять про ЛГБТ тематику, тому це, безперечно, важливо».
Із захоплених відгуків експертної ради випливає, що саме драма з життя розпусних молодих людей – це те, що нині конче потрібно українському глядачу. Не скупились на захоплені відгуки експерти, вихваляючи тизер фільму, який представили претенденти: «Цікава історія, гарний тизер. Прекрасний арт-мейнстрим проект з потенційною фестивальною історією, проект відповідає світовим трендам». При цьому експертів не збентежило те, що в розхваленому ними тизері майбутні творці фільму дико поглумилися над головною християнською молитвою «Отче наш», яку дав людям Ісус Христос, цинічно спотворивши її та перетворивши просто-таки в сатаністичне збоченство. Цікаво, що хотіли досягнути творці цього тизеру: дискредитувати християнство України в очах світової громадськості чи спровокувати релігійну ворожнечу? Але і в експертів, і в керівництва Держкіно цей обурливий тизер, який ображає почуття мільйонів віруючих, викликав лише захоплення і вони постановили виділити на фільм 20 млн. гривень наших з вами податків (5 млн. грн. нібито студія залучає сама). Неозброєним оком видно, що тут вже наперед закладена так звана «схема», адже фільм з чотирма героями в одному приміщені можна без проблем відзняти за 5 млн. грн., які вже і так є у студії.
Виникає закономірне запитання: якщо влада країни на найвищому рівні декларує, що Україна є спадкоємницею християнської традиції Давньої Руси (зокрема Президент України В.Зеленський неодноразово у своїх публічних виступах заявляв про те, що наша держава є колискою православної апостольської віри та церкви, і саме на берегах Дніпра у Києві зупинився Апостол Андрій Первозванний), а також є країною із найбільшою кількістю православних вірян у світі, то як можна переможцем державного конкурсу оголошувати фільм з відверто антихристиянським тизером?
Заміна патріотичних кінострічок пропагандою антихристиянських збочень саме до 30-річчя Незалежності України є свідомо спланованим злочином проти українського народу і держави, тому владі слід вжити негайних заходів і визнати недійсними результати Сімнадцятого конкурсу, а так званих «експертів» і керівництво Держкіно, яке допустило і затвердило таку «експертизу», слід негайно притягнути до відповідальності. В іншому випадку українському народу не залишиться нічого іншого, як самостійно взятися за наведення порядку і відновлення справедливості в цьому питанні.
доктор філософії, дослідник слов’янської лицарської культури, лауреат державної премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності
