Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Ніжність – це присутність. Новонародженій дитині потрібен контакт з мамою. Малюк дуже рано починає цікавитися обличчям матері.
Дитині треба відчувати присутність батьків у її житті. Відомо, що діти шести-десяти років скаржаться: «Чому б нам не зробити що-небудь разом? Чому тато з нами більше не грається?» Багато дорослих бережуть спогади про прогулянку з дідом, про те, як увечері вони бавилися разом, як їздили з батьками за місто…
Ніжність – це спілкування. Дитина народжується не лише завдяки тілесному дару, але й завдяки словам батьків, які роблять її людянішою. Спілкування дає можливість зняти напругу в родині. Виражаючи почуття словами, ми звільнюємося від них. Дитина повинна вміти проявляти свої страждання, гнів, радість з приводу успіхів у школі чи деінде. Подружня пара теж потребує моментів щирості.
Ніжність – це контакт теплоти. Дитині перш за все необхідно, аби ніжність виражалася конкретно: для чого ж тоді любити одне одного, якщо не говорити про це? Яка незрозуміла сором’язливість змушує батьків приховувати своє захоплення дітьми? «Мій батько ніколи не казав мені, що любить мене!»
Любов виховує, оскільки допомагає реалізувати себе. Чим більше проявів цього почуття, тим більш організованою буде ваша дитина. Це можливо за умови, якщо вона відчуває взаємну любов між батьками, любов батьків та дітей, любов друзів чи сусідів. Якщо ця потреба стосунків не задоволена, то дитина починає життя не з найкращих позицій.
Ніжність – цілком безкорисна та безумовна. Вона – задоволення, а не обов’язок. Ніжність ніколи не буде «розмінною монетою», не вписуватиметься у взаємовідносини влади, оскільки вона – природній дар. Хоч це й може здатися парадоксальним, однак радість ніжності – лише в її жертовності. Тому ніжність личить батькам.
Ніжність – це відповідальність та захист. Це неустанна послідовна любов. Дітям потрібен авторитет, оскільки вони живуть надзвичайними і водночас безмежними бажаннями: діти хочуть мати все. Ці бажання не варто вбивати, оскільки вони – рушійна сила в житті дітей, їх варто вдосконалювати. З огляду на те, що вони чітко не визначені, важливо поставити перед дітьми певну мету, цінності та скеровувати їх. Діти першими зрозуміють, що їм необхідно захиститися від самих себе. Занадто велика свобода виховає у них невпевненість, а важливі рішення їм доведеться приймати самотужки.
Ніжність – це повага та пошана. Батьки не в силі обманювати чи прикидатися, коли йдеться про вияв поваги до дітей. Вона або є, або її немає. А саме поваги діти прагнуть понад усе.
Ніжність – це прощення. Ніжність має відвагу оцінювати серцем, злегка перебільшує у похвалах та вміє прощати. Більше того, до пробачення додається ще дещо важливе – вміння забувати. Пробачити і не забути – все одно, що закопати зброю так, аби її було помітно, в очікуванні наступної війни.
Ніжність – це щирість. Це чи не найважливіший аспект, але, на жаль, найчастіше забутий. Саме тому, що ніжність – це повага та уважність до себе та оточуючих, її ключовим елементом є щирість. Це обов’язковий зв’язок між серцем та тілом: тіло повинно щиро виражати любов, яку насправді переживає серце.
Ніжність – це вміння усміхатися. Дітям потрібен спокій. Страх не зміцнює, а ослаблює дитину, дає зрозуміти, що дорослі їй не вірять. Найкращі захисні якості дитини – у ній, а не поза нею. Якщо батьки тихо милуються своєю дитиною, якщо вони допомагають їй зрозуміти, що в ній приховані справжні скарби, то завдяки цьому вона росте спокійною та врівноваженою.
Ніжність – це знак запитання. Ми звикли висловлюватися наказовим способом: накази, приписи, норми, умови… А знак запитання заспокоює, він таїть у собі терпіння, повагу і ніби робить вас спільником.
уривок з книги Бруно Ферреро
“Ваші діти мають лише вас!”
