У суботу, 23 вересня, в санктуарії Матері Божої Летичівської відбувся Дієцезіяльни день сім’ї, для участі в якому з’їхались подружжя з різних парафій Кам’янець-Подільської дієцезії.
Про це пише CREDO.
Під час представлення учасників, зібрані у храмі молились за воїнів, які віддали життя за Батьківщину. А вдячність воїнам, які в цей момент захищають нас на фронті (а серед них є парафіяни з тих парафій, з яких до Летичева приїхали сім’ї), виразили аплодисментами.
Для дітей, які приїхали до Летичева разом із батьками, була підготовлена окрема програма, за словами ведучої, «і духовна, і весела». З ними займались аніматори, яким допомагали семінаристи дієцезіальної семінарії Святого Духа, які приїхали з Городка разом з віце-ректором о. Василем Косіком.
«Щастя – у безкорисливому даруванні себе іншим»
Першим пунктом програми Дієцезіального дня Сім’ї була конференція «Переживання року Божого Милосердя в єдності сім’ї дорогами війни», яку підготував і виголосив о. Олександр Халаїм – священник, котрий є «місіонером Милосердя» в Україні, тобто священником, наділеним особливими повноваженнями давати розрішення від гріхів, розрішення від яких зарезервовано за самим Папою Римським.
«Чи можливо досвідчити милосердя під час війни? – говорив о. Олександр, – Чи можливо бути милосердним на війні? Про це ми можемо говорити досить довго, але милосердя потрібно досвідчити. Війна в Україні, яка триває не тільки останні два роки, але й з 2014 року – це абсолютне зло. Але в цьому злі не все є темним, тому що є Милосердя, яке Господь проливає на кожного з нас.
Отець Олександр розповів, що кілька років тому у ЗМІ з’явилась стаття, яка облетіла увесь світ. В ній йшлось про загибель у ДТП жінки, яка ось-ось мала народити. Дитину вдалось врятувати, а жінка, вмираючи, попросила віддати її органи тим, хто потребує трансплантації. Її серце пересадили чоловікові, який цього потребував. А новонароджена дитина постійно плакала і ніщо не могло її заспокоїти. Вона засипала на деякий час, прокидалась і знову плакала, знову переживаючи біль втрати. Чоловік, який отримав серце, після одужання прийшов до батька цієї дитини і сказав, що хоче подякувати, що завдяки його покійній дружині він далі може жити. А коли почув плач дитини, «щось» йому підказало підійти і взяти дитину на руки. Коли він це зробив, дитина відразу перестала плакати, відчувши биття серця своєї матері.
«Не можна, – продовжив о. Олександр, – досвідчити милосердя без покаяння. Можна багато про нього говорити, але це буде лише теорія. Милосердя можна досвідчити коли, я, грішник, стаю перед Богом, а Він говорить: «Я тебе чекав, Я сумую за тобою». Скільки дружин, наречених, матерів говорять зараз по телефону: «Я сумую за тобою, ти мені дорогий». Скільки хлопців, які мають можливість знайти зв’язок, підключитися до Старлінку, чуючи це – може й не можуть виразити свої почуття словами – виходять з заплаканими очима. «Сумую за тобою» – це і є справжнє милосердя. Бог сумує за кожним з нас».
На завершення конференції о. Олександр зазначив, що християнська сім’я – це школа людяності, школа любові, молитви і справжніх суспільних відносин, підкресливши, що міцну державу не можна побудувати інакше, як на фундаменті міцної сім’ї.
Як діє Бог в житті родини
Другим пунктом програми було ділення досвідом дії Бога в житті сімей учасників заходу. Своїм досвідом поділились п’ять сімей.
Дмитро і Сюзанна Дудареви зі спільноти «Домашня Церква» розповіли, де вони шукали допомоги в кризових ситуаціях, які виникали в їхньому подружжі. «Надію, – казав Дмитро, – ми шукали в Добрій Новині. Це дає мені силу змінювати себе, щоб ставати кращим для моєї дружини, дітей і для Бога.
Вадим Верещак з парафії св. Миколая смт. Чернівці (Вінницька обл.) сказав, що його дружина Аліна, з якою він прожив вже десять років, привела його до Бога. «Наші побачення, – згадував Вадим, – проходили в храмі, на різних зустрічах молоді. Саме тоді я почав переосмислювати своє життя, в мене з’явилось прагнення створити сім’ю. Зі своєю майбутньою дружиною я почав щонеділі приходити до католицького храму. Після одруження Бог поступово навертав мене, в мене з’явилось бажання пізнати Його. І це кардинально змінило моє життя. Через три роки ми почали шукати спільноту, яка б допомагала нам розвиватися. Це рух «Екіпа Нотр-Дам». Але я на цьому не зупинився і в 40 років поступив в Інститут Богословських Наук в Городку».
«Один святий, – сказала Аліна, – говорив, що перше завдання жінки: здобути серце чоловіка для Бога. Дякую Богу, що мені це вдалось». Пані Аліна також розповіла історію руху «Екіпа Нотр-Дам». Його мета – допомагати подружжям досягати святості.
Своїми свідченнями поділились Віталій і Наталія Арцеблюк зі спільноти «Домашня Церква» парафії Архангела Михаїла м. Дунаївці. «Після першої 15-денної ”оази”, тут, в Летичеві, коли ми прийняли Ісуса, як нашого Спасителя, коли сказали Йому, ”так” на наше служіння, – сказав п. Віталій, – Бог почав обдаровувати мене, мою сім’ю дуже великими дарами. Різними способами Він дає нам досвідчувати свою любов і ділитися нею. Ми бачимо це в своїх дітях (їх у них четверо), особливо – у старших, які завжди поруч з нами і яким ми можемо передавати свою віру».
«Хочу додати, – сказала п. Наталя, – що колись ми думали, що коли ми є подружжям, яке живе Таїнствами, то в нас все буде добре, вже не треба над собою працювати, що Бог сам всім покерує. І коли від п’ятого до сьомого року нашого подружнього життя, коли ми вже були в «Домашній Церкві», а чоловік їздив на заробітки, ми побачили, що йдемо в різних напрямках. Завдяки практикам, які є в «Домашній Церкві», ми почали працювати над собою через подружню молитву. Часто ми молилися по телефону, молилися разом, коли чоловік приїжджав, ми ставали перед Богом ніби як чужі люди, а Бог нас об’єднував. Ми навіть не розуміли, як це відбувається. Ми приїжджали на з’їзди сімей, дні спільноти, «оази» руху «Світло Життя» і кожного разу досвідчували: те, що ми шукали, ми знаходили в спільноті. Бог промовляв через єпископа Радослава Змітровича, коли вже після народження третьої дитини чоловік збирався їхати на заробітки в Польщу. Прослухавши проповідь, він сказав: «Я вже нікуди не їду». Я не знала, за що ми будемо жити, але в чоловіка – і це теж прояв Божої любові – змінились умови праці. Ми змогли придбати житло і, дякувати Богу, вже повністю розрахувались з боргами. Ми стали глибше переживати наші стосунки з Богом, а також досвідчили, що не можемо бути добрими батьками без єдності з Ним».
Руслан і Лариса Кравець зі спільноти «Рух Назаретанських родин» парафії Матері Божої Ангельської м. Вінниця, які прийшли до Церкви вже після восьми років спільного життя, розповіли, як Бог діє в звичайній щоденності, без гучних чудес. Летичівський санктуарій особливо дорогий Русланові: він розповів як на початку повномасштабної війни, за кілька днів до якої померла його матір, молитва до Матері Божої Летичівської допомогла йому подолати пустку, яка утворилась в його душі. «Живемо по-різному, – каже його дружина Лариса, – сваримось, миримось, діти це бачать, бачать наші конфлікти, бачать як ми перепрошуємо одне одного. А вчора моя дочка – їй тринадцять років – ходила гуляти зі своїми друзями, а коли прийшла додому, то розповіла, як її друзі скаржились на своїх батьків, що вони марудні. А вона сказала, що її батьки – «самі прикольні», що в них дуже прикольні жарти. Якого кращого визнання можна чекати від підлітка?»
Ігор та Інна Юдіни з І неокатехуменальної спільноти парафії св. Анни в Хмельницькому розповіли про те, як Бог діяв в їхньому житті через Неокатехуменальну Дорогу і як практики Неокатехуменальної Дороги – а саме недільні сімейні молитви Утрені – допомагають передавати віру дітям. «Це те, – сказав Ігор, – що дає нам можливість підтримувати діалог між поколіннями. Це місце де ми зупиняємось від щоденної біганини, де ми молимось, де ми можемо говорити між собою, примирятись, говорити про свої слабкості. Боже Слово стає живим серед нас. Я вдячний Церкві за багато речей. Дякую Богу за те, що Він вибрав мене, щоб я отримав допомогу в Церкві саме в такий спосіб – через Неокатехуменальну Дорогу».
Якщо Ігор народився в атеїстичній сім’ї, то його дружина походить з сім’ї католицької, де віра в Бога дітям передавалась. Але, за її словами, тільки в неокатехуменальній спільноті вона «відкрила Бога як Отця». «Я бачу, – сказала вона, – що Бог робить чудеса. Бог дає мені приймати мою історію, дає мені любов до мого чоловіка, до моїх дітей. Дякую Богу за те, що Він вчить мене розмовляти з ними, навчає мене як їх виховувати. І також виховує мене, відкриваючи мені мою незрілість».
Раніше, коли о. Олександр Халаїм проводив конференцію, Ігор (за фахом він лікар-онколог) розмовляв з підлітками від 12 років про медичні аспекти потрапляння в різні залежності.
Далі учасники Дня сім’ї працювали в групах, після чого їх чекав обід і розважальна програма, підготовлена волонтерами Християнської Служби Порятунку.
«Щоб зерно росло, потрібні вода, сонце і земля»
Кульмінаційним пунктом Дієцезіяльного Дня сім’ї стала св. Меса, яку очолював ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський OFM. З ним співслужили єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович OMI та група священників з різних парафій.
Проповідь під час св. Меси проголосив єпископ Радослав Змітрович. «Ми всі хочемо миру, – сказав він. – Не маємо великого впливу на те, чи буде мир в Україні і в цілому світі, хоча наша молитва теж має значення. Але більше значення має мир в моїй сім’ї, ще більше значення – мир в моєму серці. І ось перша фрази в сьогоднішньому другому читанні (Послання апостола до Колосян 3, 11-24 – Прим.авт.), об’являє, що необхідно, щоб мир був у наших сім’ях, в наших парафіях, в наших спільнотах, і в мені.
Його Преосвященство наголосив на необхідності щирого діалогу в подружжі і закінчив проповідь словами: «Пробуйте слухати одне одного».
По завершенні Літургії до присутніх з короткою промовою звернувся єпископ Леон Дубравський. «Коли ми збираємось разом, і коли є родини, я бачу, що Церква молода. Бо коли я приїжджаю на парафії, я бачу, що Церква стара. Наші парафії старіють, і тому ми мусимо перейти до християнства не теоретичного, а практичного. Не має покликань – а це сигнал тривоги. Ослабла наша молитва: в родині, в парафії, в спільноті. Сьогодні нас формує не Церква, а цей апарат (Його Преосвященство витягнув з кишені мобільний телефон). І люди більше вірять цій брехні, ніж правді в Церкві. І тому потрібно повернутись до практичного християнства».
Владика закликав кожну родину придбати Біблію для дітей, і кожного вечора, перед сном читати її фрагменти маленьким дітям замість вечірньої казки. А душпастирям кожного вечора домовлятися в якій родині вони будуть проводити «цю акцію», яку назвав «порятунком сім’ї».
Також, як і напередодні під час Хресної Дороги в Шаргороді, Його Преосвященство сказав про своє бачення причини того, що війна досі триває: «тому що ми не молимось за покаяння і навернення росії і путіна, а проклинаємо їх»; і закликав до цієї молитви, як про це просила Діва Марія під час Фатімських об’явлень: «Моліться, інакше з росії вийде ще багато зла. Нам це важко. Важко і мені. Але я щодня згадую про це у молитві».
Дієцезіяльний День сім’ї завершив молебень до Матері Божої перед виставленими Пресвятими Дарами, під час якого було звершено Акт присвячення України Непорочному Серцю Марії.
