19 листопада 2020 року свій 86 день народження обходитиме Його Преосвященство Отець Єпископ Ян Пурвінський, перший Ординарій Києво-Житомирської дієцезії після відновлення структур Римсько-католицької Церкви в Україні. З цієї нагоди публікуємо гомілію, яку Владика проголосив рік тому для спільнот Неокатехуменальної Дороги під час Обряду Втаємничення в Молитву.
Гомілія Єпископа Яна Пурвінського підчас Обряду Втаємничення в Молитву.
Житомир, 29 листопада 2019
Дорогі брати і сестри! Я дуже радію, тому що можу бути сьогодні тут разом з вами, слухати ці співи, слухати ваші катехези, промови, які сильно впливають на людські душі.
Дорогі, ми вже висвятили декілька священиків, які походять з Неокатехуменальних спільнот, і хочу вам сказати, що ці священики, котрі глибоко пізнали вартість молитви, вартість Святого Письма, зовсім інакше проповідують Слово Боже людям, і зовсім інакше себе поводять. Дорогі, у цьому я бачу велике натхнення Святого Духа. Люди, які мають велику відданість Богу, повну самопосвяту Йому. Таким чином видно що через них діє Святий Дух. Я дуже радий, що наша семінарійна влада і наш Ординарій призначає цих молодих до наших храмів: в Катедри, в Київ й в інші великі парафії. Дорогі, сьогодні людям дуже важливо бачити інших людей, які вміють молитися, які повністю віддають себе Богу і службі людям, які є горливими.
Я також дуже радію з приводу усіх вас, пам’ятаю коли я вперше зустрів Неокатехуменальну Дорогу в дуже цікавих обставинах, а саме коли я вперше поїхав в Рим, до Святішого Отця, святого Йоана Павла ІІ, подякувати йому за те, що Бог мене покликав, і за те, що він призначив мене єпископом на цих землях, які сильно страждали, які пролили стільки крові, скільки мучеників! Мучеників, не тільки священиків, але й простих людей, які віддали своє життя Богу, тільки тому, що вони були віруючі, тому що вони молилися, тому що вони жили з Богом, даючи іншим людям приклад. Це, дорогі, було можливо тільки тому, що ще до 1917 року, ще до 1939 року, ще до війни і до 1989 року «перестройки», ці мученики були підготовленні священиками, які були віддані Господу Богу, щоб продовжувалось Слово Боже. Наприклад святий о. Владислав Буковинський, котрий проголошував Слово Боже в Казахстані й там помер, провівши 13 років у в’язниці. Що їх утримувало? В книгах про святих можна зауважити що найважливішою справою для них була молитва: всі лягали спати, а отець вставав на коліна і молився. Ця молитва, молитва віри, молитва повна надії, молитва повна любові до Бога, допомогла священикам й іншим людям витривати у ці важкі часи, від 1917 року й до війни, після ж війни все трохи заспокоїлось, але продовжувалась молитва!
Коли я вперше приїхав в Україну просто подивитися в 1968 році, можливо декотрих з вас ще й на світі не було, саме тоді я побачив повні храми людей, простих людей, які багато не знали. В ті часи Святе Письмо було заборонене, і якщо знаходили якусь книжку, чи молитовник , чи якийсь катехізис, чи якісь молитви переписані від руки – за це розстрілювали. Ті люди яких я зустрів були повні великої віри. Можете собі уявити, яку велику силу у них мала молитва. Коли я ще жив в Латвії і працював у місті Даугавпілсі, 16 років до поїздки в Україну, часами приїжджали бабці, й бачили три церкви: Православну Церкву, Лютеранську Кірху і Католицький Костьол. Приїжджавши йшли просити священиків про молитву. Про яку молитву? Просили про молитву Святої Літургії. Під час цієї Святої Літургії просили, за заступництвом померлих священиків та єпископів, про нові покликання на священиків і єпископів.
Дорогі брати і сестри, останнім часом я роздумував про те як ця віра могла тут втриматись? З її приводу замикали у в’язницю, розстрілювали, посилали в табори! Як вона могла тут ще залишитись? Завдяки молитві! Як наприклад тоді коли на допиті сидів отець Буковинський на пальцях молячись розарій й інспектор запитував: «Что вы там шепчите?», а він каже: «Я молюся», інспектор на те: « Нельзя здесь молится». Нельзя? Молитися можна всюди: молитися можна вдома, молитися можна в храмі Божому, молитися можна і йдучи по дорозі і їдучи в трамваї, чи автобусі. Молитися можна всюди. Тому молитва є саме тим, що нам дуже потрібно.
Сьогодні отримавши бревіарій, ви будете приєднані до усієї Церкви, й будете молитися разом з нею цими гарними псалмами. Коли я щоденно читаю молитви з бревіарія в капличці наодинці то до голови приходять гарні думки, які наповнюють серце. Години читань, дуже гарні проповіді і промови святих отців Церкви, які жили у перших століттях християнства, як ось наприклад святий Августин, Тертуліан та інші.
Саме тому я радію за вас, маленьку частинку тих, що були в Києві на зустрічі з Кіко, 11 травня 2019 року. Я теж бачив ту зустріч в інтернеті, ту велику конвівенцію в Києві, це дійсно потрібно, тримайтесь! Тримайтеся міцно, і також будьте апостолами серед нашого Божого люду. Можливо цей Божий люд сьогодні зайнятий іншими справами як Марта, і мало є зайнятих як Марія.
Я радію, що всі ваші спільноти молоді, що багато дітей приходять на ваші зустрічі. Це потрібно! Ми радіємо, що Бог нас благословляє тут в Україні, що у нас в Церкві є різні люди: старі, середнього віку, молодь та діти. А якщо подивимось туди де люди схопились за добробут, за те щоб їсти, гарно по європейські одягатись, мати якесь житло, найкращу машину, там вже немає цієї віри в Бога. А найстрашніше, відкриваючи інтернет й читаючи там, бо знаю такі мови як: українську, латинську, литовську, польську, білоруську, російську, й тому багато можу прочитати, одного разу, прочитав: «Руйнуються храми». Чому? Дорогі, відповідь, дуже проста, тому що у серцях людей немає Бога. Їм Бог не потрібен, а оскільки Бог не потрібен, то і храм не потрібен, саме тому ці храми руйнуються. Ми тут будуємо, а десь їх руйнують.
Дорогі, я дуже радий, що ви так глибоко сприймаєте Святе Письмо. Бачив, як семінарист читав з Брюсельської Біблії, в якій багато коментарів, це найкраща Біблія, яка була видана російською мовою. Найкраща! Можливо ще кращою буде Єрусалимська Біблія, коли вона буде перекладена на українську мову, а ось на польській вона вже є, й там дуже багато коментарів. І я, дорогі, коли бачу такі речі, дякую Богові, що Він через Святого Духа надихає людей повернутися до Біблії. В Польщі вже вийшов перший коментар Святого Письма, може товстіший за цю Брюсельську Біблію. Дорогі це дуже потрібно, без цього ми не можемо жити, це нас духовно підтримує. Ви молоді не багато знаєте, але хочу вам ще сказати що в Радянському Союзі Біблія видавалася в Москві раз на три роки в десяти тисячі екземплярів і в мене була така нагода зустріти людей які там працювали й займались перекладом книжок Старого Завіту, при Московському Патріархаті. Вони мені розповідали, що як тільки 10000 екземплярів Біблії з’являлись в одному єдиному магазині Москви, то вже за півтори години жодної книжки не залишалось.
Про що це говорить? Це говорить про те, що «anima hominis cristiana est», «душа людини є християнська». Душа хоче Христа, хоче Бога, хоче Його знати, хоче знати чому все це сталося, звідки та як з’явилась людина, яким чином сталась вся історія створіння та історія спасіння, про що пише Біблія. Це все є дуже важливим для людини. Пам’ятаю коли я часто їздив в Польщу й чекав там в чергах, щоби пройти кордон, були там такі люди, що ходили і роздавали маленьку Біблію, Новий Завіт, я завжди брав й багато вже маю таких маленьких Біблій. Ці люди розуміли, що Біблія є потрібною.
Я дуже радий, що можу сьогодні нашим братам і сестрам вручити цю книжку, яка називається бревіарій. Бревіарій можливо і є короткою молитвою, але є дуже важливою для нас усіх. Вся Церква молиться, якщо б Церква не молилася, і люди б не молилися, то світ давно б вже впав. А тільки завдяки молитвам простих людей, які можливо тільки моляться розарій, або тільки вміють молитись «Отче наш», «Радуйся, Маріє», «Вірую в Бога» й тільки ці молитви повторюють, або тих людей, які читають Святе Письмо чи Бревіарій затверджений як молитва Церкви для нас усіх. Дорогі, тому і ми, духовні люди, які маємо обов’язок молитися, будемо в єдності з вами. Нехай молитва для вас буде стимулом духовного зростання, нехай вона буде стимулом до апостольства в наші часи, нехай вона буде вам стимулом для ще більшої і міцнішої любові до Бога, а особливо любові до наших ближніх, частіше за все людей які не моляться й не знають Бога, які поневіряються і можливо не звертають на це увагу.
Ми чули про те на скільки сьогодні потрібне велике милосердя, молитва і милостиня для того, щоб зростала любов до Бога і любов до ближнього. Людина молиться якщо вона знає Бога і тому вона любить ближнього. Тому що хто не молиться не знає Бога, йому ближні є, як кажуть, «безразлічні». І він навіть може пройти біля якогось бідного, який протягує руку й дати йому щось , але дає тільки з того, що може дати. Наші ж віруючі люди діляться з іншими людьми тим, що самі мають. Діляться! Так є в наших селах, там де живуть бідні, залишені і самотні люди. А скільки таких людей є в містах, також самотніх, які потребують нашої допомоги?! Молитва і милостиня це дуже потрібні речі, які ми маємо чинити в нашому житті.
Дорогі, нехай Бог вам допоможе, нехай завжди благословляє ваші спільноти, і від мене прошу привітати усі ваші спільноти, у Вінниці, в Києві та в інших містах, тому що я дуже радію що ці спільноти є.
На закінчення хочу сказати, що о. Раймунд дуже покірна і саможертовна людина. Колись я зустрів отця Раймунда як семінариста, в римській духовній семінарії «Redemptoris Mater». І ось дивлюсь на нього, чи ж це не дія Святого Духа, що він так гарно вже говорить російською мовою? Дійсно, так як апостолам Бог дав таку мову під час Зіслання Святого Духа. І ця жіночка, що тільки що читала і говорила, іспанка! Наскільки ж різні іспанська й слов’янські мови, а так гарно могла прочитати і сказати декілька слів, можливо ще є трохи помилок, але це не дуже важливо. А ще, дорогі, я дуже дивуюсь студентам з Бразилії, Латинської Америки, Європи й з інших місць, котрі з’їжджаються сюди в семінарії, і за якийсь рік-півтора «perfectо» говорять українською, «perfectо» говорять російською і розуміють польську мову. Чи ж це не дія Святого Духа? Ясно, що тільки Святий Дух, якщо людина хоче, дає такі великі ласки як ось дар мов! І не таку, що ніхто не розуміє, але мову яку всі розуміють, яка наповнює Божим Духом інших людей.
Тут сидять два наші священики, які працюють в Житомирі, в Катедрі і люди радіють, що чують від них Слово Боже в дуже практичний спосіб. І хто це робить? Це діє Святий Дух, молитвами якого вони наповнюють свої серця і згодом, «ex abundantia cordis», «з повноти свого серця», говорять людям гарні проповіді. І тому що, як я сам бачив, вони кожний день скрутують Святе Писання, стараються роздумувати про нього. Саме тому можуть так багато сказати людям. Дорогі, моліться за наших священиків, тому що це не Радянський Союз, це зовсім інша праця, багато обов’язків. Моліться щоб Бог дам їм всім силу, міцну віру, міцну любов, міцну надію і фізичну силу, тому що є священики, які не витримують цього тиску, не витримують тому що тут потрібна Божа допомога, потрібна Божа сила, яка наповнила Якова, як ми сьогодні чули. Вона потрібна сьогодні всім священикам, вашим катехістам, семінаристам, які навчаються в наших семінаріях «Redemptoris Mater» та іншим. Потрібна духова сила проти злого духа який крутиться колом, дивлячись, щоб когось вирвати з цього кола, з семінарії, чи з спільноти, чи вирвати з Церкви, чи з парафії. Дорогі, цей злий дух діє! Саме тому апостол, каже: «Міцними у вірі», і якщо ми будемо міцними у вірі, як каже святий апостол Петро, тоді злий дух відступить від нас. Відступить якщо ми будемо наповнені молитвою.
Дуже часто в наших парафіях катехізують молодих людей до вінчання, готують їх до життя в подружжі, але чому ж розлучаються? По дуже простій причині: повінчалися, гарно проїхали по місті, відгуляли весілля, а Бога в житті забули. А хто Бога забуває, забуває молитву і не ходить до храму Божого, того родина розвалиться, можна відразу сказати йому, що його родині буде кінець, розвалиться! Без молитви, без Бога, без Божої ласки, без Божої благодаті, без Святих Таїнств, як ось Сповідь і Святе Причастя, ніхто не може втриматись. Не втримаються!
Дорогі, саме тому я усім вам дуже вдячний за наші спільноти, неокатехуменальну та інші, які є в Україні, в нашій дієцезії. Хочу вам сказати, що я завжди молюсь за вас, не забуваю і завжди пам’ятаю, особливо коли собі сиджу при вікні й бачу як йдуть на ваші зустрічі. Так продовжуйте! Не бійтеся! Бог з вами! Бог з вами і він вам допоможе! Ваші родини міцні, є у вас багато дітей, і ми маємо надію, що з цих родин, колись можливо будуть священики, які також понесуть Боже Слово і Віру в подальше покоління.
Нехай Бог вас благословить, а Пресвята Діва Марія нехай бере вас під свою опіку. Дорогі, хочу теж сказати, щоб ви молились також і за вашого засновника, за Кіко Аргуельо. Почитавши його останню книжку, що він видав, можу сказати що це перлини. Ось взяти тільки один короткий абзац що він написав, скільки там можна думати, роздумувати, і застосовувати до себе, до свого життя й своїх вчинків, про те як потрібно жити християнину. Це є дуже велика справа, і ми за це дуже вдячні. Колись спочатку я зустрівся з о. Маріо, а після зустрівся й з Кіко, і Кармен Ернандес. Вони також дуже глибокі люди і це дуже важливо.
Не беріть до уваги і до серця, що можливо деякі наші єпископи в Україні не розуміють, що сьогодні Церква не буде такою, якою була в їх дитинстві і молодості. Вона буде зовсім іншою. Церква буде – спільнота спільнот. І однією з таких спільнот є Неокатехуменат. Хочу вам сказати, що всі богослови які читали ваші документи, або були на ваших зустрічах кажуть, що Неокатехуменат і «Światło-Życie» («Світло-Життя» – спільнота заснована Бляхніцким), це спільноти які дають людям найміцнішу віру, серед спільнот які вони мають.
Дорогі, це все є дуже важливим! Тому я молюся за вас, і як подивлюсь на всіх молодих, то думаю, що ця спільнота і нові спільноти що приходять мають майбутнє. А найголовніше, що ця спільнота дає нам священиків. Є дві семінарії! Дуже радію і дякую Богу також тому що він колись надихнув мене у Святій Землі підписати декрет про заснування семінарії. Також дякую отцю-єпископу Кам’янець – Подільської дієцезії Леону, до речі він теж наш парафіянин. Пам’ятаю як колись Леон з іншими молодими, в свої часи, збиралися разом, тут в Житомирі. Одного разу пішли вони в їдальню, і почали співати колядки, замовивши вечерю, а їх тихо хтось сфотографував, після чого були такі проблеми, що вони прийшли до мене й кажуть : «Отче, що нам робити? При наших дверях чекісти стоять. Чекісти! Нас до себе тягнуть!» А я кажу: “Знаєте, можу вам тільки одне підказати, виїжджайте з Житомира!” Хто поїхав у Вільнюс, хто в Каунас, хто у Вінницю, хто в інші міста, щоб не бути тут в Житомирі. Деякі з них стали монашками, а деякі священиками. Бог діє й таким чином, через людей які хочуть робити зло Церкві, а це виходить на добро. Тому, дорогі, пам’ятаймо про це.
Дорогі, нехай Бог вас благословить, а Пресвята Діва Марія і небесні заступники цих земель піклуються про всіх вас. Ми ж, як здається, добігаємо вже кінця, але дай Бог зберегти сильну віру, любов і надію на те, що Бог буде з нами. Він є з нами! І буде теж завжди з вами. Слава Ісусу Христу!
Мовний стиль автора збережений
