Духовна Рада Християнських Церков м. Кам’янця-Подільського є однією з найбільш активних в Україні, адже неодноразово публічно виражала свою думку щодо гендерної ідеології, Стамбульської Конвенції чи легалізації евтаназії чи гральних ігор. Нещодавно вона опублікувала свою Позицію щодо місцевих виборів та важливості християнських цінностей. Про це ми вирішили поговорити з Секретарем Духовної Ради Олександром Бучковським.
– Публікація Духовною Радою своєї позиції щодо виборів у місцеве самоврядування може сприйматися як втручання Церкви у політику і суперечити принципу відділення її від держави.
– Ніхто не ставить під сумнів принцип світської Української держави, але з мого власного спостереження принцип відділення Церкви від держави використовується як метод примусити християнські спільноти мовчати і загнати їх у своєрідне гетто у межах стін їх власних храмів. Проте Церкви – це не лише священики та служителі, але передусім члени їхніх громад, активні прихожани, які водночас є повноправними громадянами України і такими самим платниками податків. Держава приймає закони, які в однаковій мірі будуть обов’язковими як для звичайних громадян, так і для громадських та релігійних організацій. Тому Церкви висловлюються щодо законопроектів через те, щоб віруючі християни не опинилися у ситуації, коли будуть змушені вибирати між Божими заповідями та державними законами.
Варто пам’ятати, що коли священнослужителі висловлюються з конкретної теми, то вони звертаються як до своєї пастви, так і від її імені. Тим більш, що у зверненнях, як нашої, так і інших Духовних Рад України, не вказуються жодних імен та політичних партій, а лише зазначаються основні моральні та світоглядні критерії під час виборів та закликають, щоб у день виборів віддали свій голос у згоді з власним сумлінням. Бути світлом світу – це завдання Церкви, яку дав їй Бог і, самоусуваючись з публічного життя, вона зраджує свою місію вказувати вірним євангельський шлях за Христом.
– Для католиків та православних, особливо в селах, інколи є проблемою голосувати за представників інших конфесій, зокрема євангельських християн. Яку б Ви дали пораду?
– Дійсно, у минулому від того, хто був при владі залежало збереження нашої католицької ідентичності та віри. Хоча розділення та відмінності між Церквами збереглися, нині важливішим є не те, чи кандидат є католик, православний чи протестант, а те чи він слідує за Христом і намагається жити згідно з Євангелієм. Яскравим цьому прикладом є американські президентські вибори, де кандидат від демократів Джо Байден публічно декларує свою католицьку віру і тримає у руках розарій, а водночас підтримує вбивство ненароджених дітей на всіх стадіях вагітності, гендерну ідеологію чи обмеження свобод релігійних громад. Звичайно, не можна оминати, що представники інших християнських конфесій, які йдуть на вибори, мають однаково ставитися до всіх громадян, а також виявляти повагу до наших католицьких традицій та поглядів, готовність з нами співпраці, і так само вбачати у католиків братів у Христі, як ми це робимо щодо них.
– Як ставитеся до заклику Собору підписати Декларацію християнина кандидата на вибори?
– Не бачу у цьому проблему, а навпаки – це гідна схвалення ініціатива. Адже християнин це людина Слова, яке підтверджується у його житті справами. Тим більш це був би досить яскравий сигнал для віруючих щодо їхнього голосу і переконань. Як втім і відмова чи небажання підписувати цю Декларацію багато що говорить про самого кандидата. Мене, чесно кажучи, дивує, коли спочатку християни підтримують кандидатів, які демонструють свою відверту зневагу до наших цінностей, а потім нарікають на Бога, що послав їм владу, яка запроваджує неморальні закони та діє злочинно та корумповано.
– Чому ці місцеві вибори є такими важливими?
– Я б радив прочитати книгу відомого американського письменника Р. Дреєра «Опція Бенедикта» («The Benedict Option»). Там він пише, що християни в США програли війну за душу народу. Тепер, на його думку, єдиний спосіб вберегтися від неоязичництва та сучасного варварства, які ми бачимо в гендерній культурі та цивілізації смерті, є створювати осередки християнського життя на місцях і так інвестувати у майбутнє відродження нації. Останні події вказують, що Україна йде тим самим шляхом і що секуляризація та запровадження небезпечних тенденцій із Заходу буде лише посилюватися з часом. І тому децентралізація є для нас шансом зберегти біблійні цінності на місцях, адже від того хто буде при владі у наших громадах, буде залежати чи до наших дітей у школи потраплять підручники з християнською етикою чи з пропагандою гомосексуалізму. Ми живемо у період кайросу, коли від нашого теперішнього вибору залежить, яке буде майбутнє у наших родин та дітей на найближчі роки та десятиліття.
– У пресі та соцмережах лунають критичні голоси, що християни масово пішли у політику…
– Якщо не займатися політикою, то рано чи пізно політика займеться нами. Взагалі поява цих коментарів свідчить про приховану дискримінацію та упередження за релігійною ознакою щодо справжніх християн, якщо вони дійсно хочуть і живуть своєю вірою не лише вдома, але також на своїй роботі чи у громадській діяльності. Тут скоріше проявляється негласне правило, що є рівні, а є рівніше, коли одним групам дозволяють публічно пропагувати їхній неморальний і шкідливий спосіб життя, та одночасно не дозволяють християнам виражати свою позицію і погляди у суспільних питаннях.
– Чи Ви самі йдете у політику і чи плануєте це зробити у майбутньому?
– Я не балотуюся від жодної партії і на відміну від громадської, не беру активної участі у політичній діяльності. Намагаюся просто жити одним днем і поручати всі свої справи та майбутні дії Богу, пам’ятаючи що без Нього нічого зробити не можу, але і Бог без мене цього робити не буде. Тим більш, поки що виконуючи служіння секретаря Духовної Ради, не хочу, щоби хтось навіть міг допустити думку, що вона офіційно підтримує когось з кандидатів чи стала на чийсь бік. Очевидно, що окремі священнослужителі можуть відкрито підтримувати або навіть самі йти у якості представників від своїх округів. Це їхній особистий вибір і громадянське право, і я його поважаю. Це чудові люди та християни, які роблять чимало добра для нашого міста. Але Духовна Рада є понад політичні та конфесійні розбіжності та дискусії і буде готова задля духовного розвитку та благополуччя нашого міста співпрацювати з будь-якою демократично обраною владою, «нема бо влади, що не була б від Бога і ті існуючі влади установлені Богом» (Рим. 13, 1).
– Ви є автором численних публікацій щодо гендерної ідеології, зокрема і на Родині. Чому на Вашу думку, підписання Україною Партнерства Біаріц є небезпечним для нашого суспільства?
– Коли громадські активісти просуваючи гендер, вказують, що цим самим захищають права жінок та їхню рівність, вони у це дійсно вірять і мають також певну рацію. Адже на початковому етапі гендер (так звана легка версія) стосувався виключно питання рівноправ’я між чоловіками і жінками. Проте з того часу з’явилися декілька різновидів гендерної ідеології. Це і так звана класична версія, де є множинність гендерних ідентичностей від 51 до безкінечності. Сюди входить захист прав ЛГБТ і пропаганда транссексуалізму чи інших форм девіантної поведінки та, як наслідок, легалізація їх на державному рівні. Проте найбільш небезпечна версія гендерної теорії, яка набуває поширення на Заході і ще поки не дійшла до України, це так званий Queer (чудернацький) та постгендер. Її адепти пропонують покінчити з уявною дискримінацією жінок, шляхом ліквідації жіночої статті як шляхом генних чи кібер модифікацій та створення нового виду людей-гермафродитів. Доходить до абсурду, що минулого року вийшла стаття у американському науковому журналі під назвою «Голос спротиву», де доїння корів подають як форму сексуального насильства за гендерною ознакою.
Проблема втім, що всі ці версії використовують ту саму термінології і використовуючи словосполучення “гендерна рівність” чи “гендер” ніколи не знаєш до кінця, що мається на увазі і як це може бути використано у майбутньому. Тому впровадження гендеру в українське законодавство не лише небезпечне, але і порушує одне з головних принципів міжнародного права – однозначність і точність у тлумаченні вжитих термінів.
– Буквально на днях ресурс, який позиціонує себе, як найбільшу медіаплатформу Кам’янця-Подільського, до всесвітнього дня камінг-ауту прикрасила свій логотип у кольорах ЛГБТ –руху і з гаслом “Любов не має меж”.
– Це яскравий приклад підміни понять, де під любов’ю подається все, що приносить фізичне чи сексуальне задоволення і є проявом похоті. Тим більш, що того самого дня у соцмережах проводилося опитування чи дійсно кам’янчани є толерантними людьми, з підтекстом, що єдиними критерієм толерантності і взагалі культури у людини є її ставлення до ЛГБТ руху. Як не дивно, але повертаються механізми, які успішно застосувала більшовицька влада: якщо думаєш не так, як ми, автоматично стаєш ворогом народу та ізгоєм. Не треба забувати, що ці сторінки активно читають учні шкіл та студенти і це також впливає на їхню поведінку та світогляд. По-суті діється те, від чого давно застерігала Духовна Рада: прихильники гендерної ідеології будуть всіма методами впроваджувати свої погляди і видавати їх за думку більшості. Цікаво, чи хтось спитав перед тим кам’янчан чи дійсно вони хочуть, щоб від їхнього імені чи назва нашого міста подавалася у контексті пропаганди гомосексуальних відносин. Дивує те, що ті, хто найбільше закликають до терпимості та свободи і рівності, самі стають глухими на наші заклики до відкритої, публічної та науково обґрунтованої дискусії щодо природи гомосексуалізму чи інших форм нетрадиційної сексуальної поведінки. Особисто не зустрічав ще жодного дослідження, яке б наводили переконливі та науково доведені аргументи, що люди такими дійсно народжуються. На мою думку, індикатором справжнього християнства кожного віруючого, у тому числі і політика, є його реакція на гріх та пропаганду беззаконня, а також дотримання та впровадження Божих заповідей у житті суспільства.
– Як виглядають стосунки між католиками та іншими християнськими громадами у Кам’янці-Подільському?
– Духовна Рада у нашому місті діє від 2008 року і є міжконфесійним, а не екуменічними об’єднанням. Тобто у рамках діяльності Ради ми не порушуємо питань пов’язаних з віровченням чи досягненням видимої християнської єдності. Наша ціль – це дати спільну відповідь на виклики часу та продемонструвати консолідовану позицію з нагальних питань, як у місті, так і загалом у державі. Нині Головуючим у Раді є Єпископ Євангельських Християн Баптистів Микола Каспров, а його заступниками Митрофорний Проторієрей, настоятель Петропавлівської Церкви ПЦУ о. Олександр Цісар та вікарій римо-католицької Катедри Свв. Апостолів о. Ростислав Грабовський. Також активно діяльність у підписання петицій, звернень та спільних акцій проявляють пастори та вірні Християни Віри Євангельської, УЦХВЄ (п’ятидесятники), Адвентисти Сьомого Дня, УГКЦ. Тому Кам’янець-Подільський є дійсно містом, де у гармонії та повазі один до одного співпрацюють представники різних народів та християнських конфесій, при цьому зберігаючи свою власну ідентичність, на славу Божу та захисту загальнолюдської моралі та духовності.
Розмовляв отець Роман Лаба
о. Роман Лаба, OSPPE, директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні
