Християнське розуміння братерства

Останнім часом одним із найбільш часто уживаних слів, є слово «братерство». У зв’язку з COVID – 19, це слово появляється в промовах усіх, починаючи від церковних ієрархів, а закінчуючи суспільними діячами і політиками. Ми, християни покликанні всю нашу дійсність переживати через призму Євангелія, тому приглянемося до християнського розуміння братерства, а також до його імітацій.

Чим є християнське братерство? Хто є братами в світлі Євангелія?

Відповісти на ці запитання допоможе нам невеличкий богословський трактат авторства Йозефа Рацінгера. Цей трактат так і називається Християнське братерство (нім. Die christliche Brüderlichkeit). Йозеф Рацінгер проникливо досліджує поняття відносин братерства, починаючи від стародавнього світу, в лоні якого формувалося християнство, а закінчуючи богослов’ям Нового Завіту.

Щоб зрозуміти, в чому полягає ідея братерства в християнстві, Йозеф Рацінгер пропонує розглянути це питання у світлі культур, навколо яких формувалося християнство. Перш за все, таким середовищем був світ грецької (елленістичної) культури, і світ семітської культури. У грецькому світі термін «брат» означає стосунки між членами одного і того ж етносу, тому братерство розумілося як розширена кровна спорідненість (Платон). Друзів також називали «братами» (Ксенофонт). У цьому випадку братерство виражає стосунки, які Гете назвав «спорідненістю за вибором». В обох випадках «братство» проводить межі спільноти, до якої «не брат» не належить. До цих двох сфер застосовується різний етичний обов’язок: різні правила зобов’язують братів і людей, які не належать до «братів».

Боже Одкровення ідею братерства переносить на інший рівень. У Старому Завіті братом є той, хто належить до Вибраного Народу. А основою братерства є завіт із Богом Ізраїля. Можна сказати, що братерство – це спільнота завіту та спільнота вибрання. На практиці це означає, що у стислому (вузькому) розумінні цього слова «брат» є членом Вибраного Народу (етичні зобов’язання ізраїльтян щодо своїх співгромадян відрізняються від етичних зобов’язань перед поганами). Однак парадокс релігії СЗ, як зазначає Йозеф Ратцінгер, полягає в тому, що Бог Ізраїлю – це Бог усього світу. Тому, пророча традиція Ізраїлю завжди підкреслювала загальну відкритість ізраїльської релігії. Бог є Отцем Ізраїля по-особливому – через обрання, якого Він є ініціатором. Однак по відношенню до інших народів Бог є Отцем в силу акту творіння.

Старозавітне богослов’я відкриває основу для універсального братерства всіх людей (Gaudium et spes 24). Ця можливість є відкрита, однак в якісь мірі, як про це говорять біблійні тексти, залежить також від вибору людини. Тут варто підкреслити суть братерства: Як у спільноті завіту, так і в спільноті людства, створеного на образ і подобу Божу, основою братерства є особливе ставлення до Бога.

Аспект людської волі і людського вибору особливо став помітним в світлі Нового Завіту. Зокрема в Пролозі Євангелія від Йоана читаємо:

Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли. 12 Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують; 13 які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися (Йн 1, 11 – 13). 

Новий Завіт продовжує лінію Старого Завіту і ще більш конкретизує поняття братерства:

Братерство в світлі текстів Нового Завіту є спорідненістю духа. Ісус зазначає цю істину, називаючи своїми братами тих, хто виконує волю Божу – той мені брат, сестра і мати (Mк 3, 31 – 35).

В притчі про останній суд читаємо: те, що ви вчинили одному із моїх братів найменших, ви мені вчинили (Мт 25, 31 – 46). Хто є ці найменші брати? Зміст притчі показує, що суд буде стосуватися усіх людей. На початку написано, що на цьому суді зберуться усі народи (gr. ta ethne): Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32 І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів (Мт 25, 31 – 32). Грецький текст вживає виразу ta ethne – язичницькі народи (язичники)¹, які будуть осудженні згідно своєї поведінки до найменшого брата. Ідентичність цих братів найменших crux interpretum усієї притчі. Переважна більшість древніх та середньовічних екзегетів бачить в них ХРИСТИЯН (Ориген, св. Василій, св. Августин, св. Беда, св. Тома Аквінський)².

В Діяннях Апостольських і в Посланнях Апостола Павла вираз «брат» стосується виключно християн.

Перед Богом усі люди є створінням, натомість дітьми Божими ми є завдяки ділу спасіння звершеному в Ісусі Христі, Новому Адамі, який дає початок новому людству і новому братерству. Це братерство має універсальну відкритість, однак в його коло входять ті, хто приймає спасенне діло Ісуса Христа³.

В Посланнях Апостола Павла має підсумок новозавітної думки про братерство: кожна людина запрошена до спільноти Церкви, але «братом» є лише той, хто на це запрошення відповідає. Кожній людині потрібно свідчити любов (gr. agape), але лише брату належить «братня любов» (гр. filadelfia). Подібний висновок читаємо в Посланні Апостола Петра:  Усіх поважайте, любіть усіх братів, Бога страхайтеся, царя шануйте (1 Петра 2, 17)!

Ще далі в цьому розумінні йде святий Йоан, який говорить про любов братів, і в жодному місці не згадує про однакову любов до всіх людей (3 Йн 1, 5 – 8). В цього Апостола маємо тексти, які можна назвати «антиекуменічні»: Якщо хтось до вас приходить і цього вчення не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте. 11 Бо хто його вітає, той бере участь у його лихих вчинках (2 Йн 10 – 11).

У Отців Церкви слово «брат» означає лише християнина. До братньої спільноти можна увійти через Таїнство Хрещення, а вершиною християнського братерства є Євхаристія.

Згідно християнського навчання на тему братерства варто задати запитання: чи можливим є знесення, або розширення меж братерства. Вичерпну відповідь на цю тему дає Апостол Павло:

Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися. 28. Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі (Гал 3, 27 – 28).

За словами Йозефа Рацінгера, знесення меж можливе лише в середині християнського братерства.

Однак християнство – це не лише скасування кордонів, але воно також створює новий кордон: кордон між християнами та нехристиянами. Отже, християнин є братом ЛИШЕ ХРИСТИЯН. Хоча його обов’язок милосердя завжди стосується тих, хто потребує допомоги в даний час, то будування і піклування живою християнською братньою спільнотою залишаються його головним завданням⁴.

Якщо так, то яку поставу має мати християнин по відношенню до не-християн, до того зовнішнього кола «не братів»?

Йозеф Рацінгер цю поставу виражає у трьох словах: місія, любов-агапе, страждання. Завдання Церкви полягає на проголошенню Доброї Новини про спасіння в Христі Ісусі (Мт 28, 19), на свідченні любові і у стражданні, яке має характер спасенний. Це страждання є на зразок Христа. Щоб інші могли повернутися до повноти синівства і братерства⁵!

Висновок: На основі того, що ми створенні Богом – ми усі є творінням. Натомість братами ми стаємо тоді, коли входимо у тайну синівства Божого. Братами можна назвати лише тих, хто мають одного і того ж самого Отця. А ця тайна Божого синівства стала можливою завдяки спасенному ділу Ісуса Христа! Тому тільки в Ньому ми можемо бути «братами» в повному значенню цього слова.

Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі. 15 Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновленя, яким кличемо: «Авва! -Отче!» 16 Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми – діти Божі; 17 а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися.

Братерство «цього світу»

Світська концепція братерства є ГОРИЗОНТАЛЬНОЮ, позбавлена свого вертикального віднесення, стосунку до Бога. В цій концепції «братами» є не діти одного Бога в Христі Ісусі, а діти Матінки Землі. Такі концепцію братерства започаткувало Просвітництво, перейняло масонство і сьогодні з такої концепції широко користаються різного роду глобальні організації, які виразно відкидають християнську цивілізацію.

Вільна енциклопедія (Вікіпедія), описуючи феномен масонства, зазначає, що одним із його приоритетів є «братерство людей різних релігій, народностей і поглядів»⁶. Бачимо виразно, що в просвітницькій концепції братерства немає кордонів, немає меж! Ця концепція сягає Просвітництва і натякає на відоме гасло Французької революції: „Liberte, egalite, fraternite”, а також до декларації прав людини і громадянина з 1789 року. Деякі єднають це поняття з так званою Весною народів⁷. Девіз французьких революціонерів з часом став майже релігійним гаслом. За словами одного із впливових масонів Адама Вейсхапта: Вчення Ісуса має замінити масонське вчення, а Пресвятою Трійцею має стати свобода, рівність, і братерство⁸.

Так представлене «братерство» є відірване від своєї основи, від свого трансцендентного джерела – Божого отцівства, місце якого займає людина і віра в її сили⁹.

Братерство, яке створило епоха просвітництва є братерство «знизу», а не «зверху»; братерством, яке опирається на спільне походження і на спільну людську природу. Згідно цієї концепції, будь які різниці між людьми є витвором самих людей. Згідно цього бачення потрібно зліквідувати будь які межі, а етична поведінка має бути одна для всіх. Йозеф Рацінгер зауважує, що хоча ця мета має в собі щось величного, однак стає нереалістичною і утопічною. Братерство, яке однаково стосується усіх, нікого не трактує серйозно – твердить Теолог з Баварії¹⁰. Найкращим цьому доказом була сам французька революція, яка втілюючи своє ідеали в життя, жорстоко і криваво відрізняла між революціоністами і тими, хто ними не є¹¹. Тим не менш, саме просвітницький ідеал братерства пронизує сучасну політику глобалізму. Якими рисами характеризується просвітницьке братерство? Зазначимо два аспекти:

Братерство, відірване від Божого отцівства. В центрі просвітницького братерства є людина і людська природа, або природа в широкому значенні цього слова. Людина сама для себе є мірою своєї свободи¹². Брак цього фундаменту впливає також на моральність, яка є цілковито відносною, оскільки позбавлена об’єктивного осуду. Такі поняття як добро і зло, правда і обман, залежать виключно від людської оцінки. Те, що є правдою для мене, не обов’язково має нею бути для мого брата¹³.

Відносне розуміння правди на моральному рівні веде до морального релятивізму, а на релігійному рівні – до синкретизму і до індиферентизму. Влучно на цю тему висловився один із французьких сенаторів, і одночасно член масонської ложі Henri Caillavet: Немає універсальної моралі, яка походить від Бога. Мораль нетривала, вона РОЗВИВАЄТЬСЯ і не є трансцендентною. Те, що правдивим є сьогодні, завтра вже буде фальшивим.

Світське братерство веде до знесення усіх різниць і усіх меж. Саме таку мету братерства бачив Louis François de la Tierce, засновник однієї із перших лож в Німеччині, а конкретно у Франкфурті над Майном (1742). Своє бачення він описав словами: весь світ має бути наче одна Республіка, кожен народ наче сім’я, а кожна людина як дитина¹⁴.

Сьогодні знесення меж доходить до абсурду, а їхнє зазначення вважається дискрімінацією. Коли хтось підкреслює межу між старшим і молодшим поколінням, є ейджистом, хто підкреслює різницю між чоловіком і жінкою, є сексистом, нетолерантним… Хто не зауважує інших 72 гендерів, які повинні мати такі ж самі права, без жодних обмежень, є….

Саме братерство позбавлене Бога і позбавлене меж, таким є бачення, яке характеризує сучасні глобальні еліти. Один із сучасних іспанських масонів, доктор права Santiago José Castellá виразив це наступним чином: масонська ідея універсального братства веде до того, що над державами, над етничними, культурними, чи народними різницями існує внутрішня гідність людини, яка повинна отримати відповіді на виклики глобальної політики, які відрізняються в залежності від часу¹⁵.

Найкращим змалюванням того, чим є братерство в його просвітницькому розумінні, є концепція Карла Поппера, яка увійшла в історію під назвою «Відкрите суспільство». Це бачення було представлене в книзі «Відкрите суспільство і його вороги». Відкрите суспільство згідно Попера – це суспільство, яке базується на визнанні того факту, що ніхто не має монополії на істину (плюралізм), що різні люди мають різні погляди та інтереси, і що існує потреба в установах, які б захищали права усіх людей і давали б їм змогу жити разом в мирі і злагоді. Цю ідею розвинув учень Карла Попера – Джордж Сорос в подібній книзі «Відкрите суспільство. Критика глобального капіталізму».

Автор згаданого богословського трактату Християнське братерство, ставши папою Бенедиктом XVI зауважить небезпечний феномен. Вперше бачимо спробу побудови цивілізації без релігії, без віднесення до божественного джерела. Чи таке братерство має рацію буття? Питання риторичне!