Евтаназія та так звані допоміжні самогубства дедалі сміливіше обговорюються та легалізуються у всьому світі під гаслом забезпечення поваги до “людської гідності” та “автономії” особистості. В даний час сім штатів США розглядають законопроекти, які б узаконили те, що називають допоміжним самогубством, а ще два штати, які вже прийняли такі закони, хочуть продовжити допустимість цієї ганебної процедури.
Конгресмени в Арізоні, Індіані, Айові, Канзасі, Нью-Мексико, Нью-Йорку та Північній Дакоті цього року прийняли законопроекти про евтаназію. Лікарі призначали отруту невиліковно хворим людям. Памела Пауерс Хеннлі, демократ з Арізони, подала законопроект HB2254 на початку січня. Він передбачає зміну державних норм, щоб невиліковно хворий пацієнт міг вимагати і отримувати смертельну дозу ліків від лікаря. Досить було б, щоб така людина попросила отруту письмово в присутності двох свідків. Вісім інших демократів підписали запропонований регламент. Проект вже пройшов друге читання в палаті представників штату.
В Індіані триває дискусії щодо закону про можливості припинення життя (HB1074), який передбачає, що невиліковно хворі люди, “які відповідають певним вимогам”, також зможуть вимагати введення отрути. Проектом керує демократ Метт Пірс. Цікавим фактом є те, що запропонований регламент передбачає, що страхові компанії не зможуть відмовити у виплаті допомоги пільговикам у разі самогубства за допомогою лікаря. В штаті Айова законопроект SF212 дозволяє “самогубство з допомогою”, описуючи його як “додатковий варіант паліативної допомоги” для невиліковно хворих людей. Виправданням регулювання є “право на автономію” особистості, яка сама може вирішити, що робити зі своїм життям. Католицьке агентство новин нагадує, що у 2015 році Папа Франциск говорив про «паліативну допомогу» в Папській академії життя. Папа доводив, що паліативна допомога “цінує людину” і що медичні знання повинні використовуватися для “добра людини”, а отже, не можуть завдати шкоди її життю та гідності.
Канзас пропонує закон “Гідної смерті”, який дозволяє невиліковно хворій людині вводити отруту. Проект було передано до комітету з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення. У Нью-Мексико комітет конгресу з питань правосуддя працює над проектом “Закону про відмову від закінчення життя Елізабет Уайтфілд”, посилаючись на суддю Елізабет Уайтфілд, прихильницю законів про евтаназію. У штаті багато спроб – поки що безуспішно – легалізувати практику “допоміжного самогубства”. У Нью-Йорку реалізують два проекти: один стосується легалізації “допоміжних суїцидів” невиліковно хворих дорослих, а другий – “медичної допомоги при смерті”.
Подібний регламент щодо евтаназії розглядається у Північній Дакоті. Проект був переданий на розгляд державного комітету конгресу. На Гаваях та у Вашингтоні конгресмени хочуть розширити коло медичних працівників, уповноважених призначати летальні дози отрути. На Гаваях досвідчені зареєстровані медсестри можуть впоратися з евтаназією. Також планується скоротити термін очікування “допомоги” в самогубстві з 20 до 15 днів. Для тяжкохворих людей, які можуть не вижити ще 15 днів, цей період взагалі скасовується. З іншого боку, у Вашингтоні коло медичних працівників, які могли б практикувати “допоміжні самогубства”, також розширилося б, включаючи асистентів лікарів та медсестер.
“Смерть за допомогою”, – це самогубство, здійснене за допомогою іншої людини, найчастіше лікаря або іншого медичного працівника. Процедура полягає у виписанні рецепта на отруту та введенні його певній людині. Така практика в багатьох країнах досі вважається злочином. Однак лобі евтаназії хоче, щоб “самогубство за допомогою” було легалізовано, щоб медики не несли кримінальної відповідальності за вбивство. Самогубство за допомогою лікаря дозволено в Канаді, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі, Колумбії, Швейцарії та деяких штатах США, Португалії та Австралії (штат Вікторія).
Голландські дослідники зазначають, базуючись на аналізі 53 досліджень, опублікованих місцевими регіональними комітетами з оцінки евтаназії, що основною причиною запитів на “допоміжне самогубство” є поєднання безлічі геріатричних синдромів, таких як порушення зору, порушення слуху, біль, та хронічна втома та “накопичення страждань у багатьох вимірах”.
Результати 53 кейсу підкреслюють, що ці люди завжди бачили себе незалежними, активними та соціально залученими. Жоден із пацієнтів не страждав на захворювання, що загрожували життю. Поширеними були численні геріатричні синдроми, такі як порушення зору, втрата слуху, біль та хронічна втома. Програмі EAS часто передувала послідовність подій, особливо періодичні падіння. Страждання мали місце у багатьох аспектах, таких як втрата мобільності, залежність та соціальна ізоляція. Можна констатувати поєднання медичних, соціальних та екзистенціальних проблем.
Голландські лікарі почали практику евтаназії з 2002 року, якщо ситуація відповідає критеріям, викладеним у Голландському законі “Про закінчення життя на вимогу” та “Про самогубство”. Одним із 6 критеріїв юридично прийнятної евтаназії є те, що “лікар повинен бути впевнений, що страждання пацієнта нестерпні і не мають шансів на покращення”. Кожен випадок EAS перевіряються Голландським регіональним комітетам з огляду евтаназії (RTE). Вони оцінюють та визначають, чи діяв лікар згідно з критеріями належної ретельності, як вимагає Закон про евтаназію. Лікар повинен переконатись, що прохання пацієнта є добровільним і продуманим, страждання нестерпними і немає шансів на поліпшення. Він повинен повідомити пацієнта про ситуацію та прогноз на майбутнє. Пацієнт і лікар повинні дійти висновку, що розумної альтернативи його лікуванню не існує. Після консультації принаймні з одним незалежним лікарем, який видасть письмову думку про пацієнта, приймається рішення про вбивство.
Більшість випадків евтаназії в Нідерландах стосуються пацієнтів, які страждають на рак на останньому етапі життя. Однак останніми роками спостерігається збільшення кількості евтаназій, проведених пацієнтам, які страждають на психічні розлади, деменцію або із геріатричним синдромом. Відповідно до Кодексу про евтаназію 2018 року, геріатричний синдром включає дегенеративні захворювання, які часто зустрічаються у пацієнтів літнього віку, такі як: порушення зору та слуху, остеопороз, остеоартроз, проблеми з рівновагою або зниження когнітивних функцій. Згідно з керівництвом RTE для лікарів, ці геріатричні синдроми можуть спричинити “нестерпні страждання без перспективи поліпшення”, враховуючи історію хвороби пацієнта, історію життя, особистість, цінності та витривалість.
Поступово у голландському суспільстві звикають до евтаназії. Зараз у всьому світі ведуться дискусії щодо “смерті в гідності”. На столі є два варіанти: чи слід захищати гідність людини, яка вмирає, надаючи найкращу паліативну допомогу, або їй дозволяти самостійно вирішувати, коли залишити цей світ. Іншими словами, чи не час легалізувати евтаназію.
Наприкінці січня цього року. Експерти ООН з прав людини висловили занепокоєння з приводу зростаючої тенденції до прийняття законів, що дозволяють отримати доступ до “допоміжних самогубств” здебільшого на основі інвалідності або інвалідності, характерних для старості. “Інвалідність ніколи не повинна бути підставою або виправданням для прямого або непрямого закінчення чийогось життя”, – зазначили вони. Такі положення інституціоналізували б і на законних підставах дозволяли самогубство, а також прямо порушували статтю 10 Конвенції ООН про права інвалідів, яка покладає на державу обов’язок забезпечити, щоб інваліди могли ефективно реалізовувати своє право на життя нарівні з іншими».
Експерти зазначили, що евтаназія дозволена на основі критерію “якість життя”. «Ці припущення, засновані на можливостях людини та пов’язаних із ними стереотипах, були рішуче відкинуті Конвенцією про права інвалідів. Інвалідність – це не тягар чи нестача людини. Це універсальний аспект стану людини. За жодних обставин закон не повинен стверджувати, що це може обґрунтовувати рішення інваліда з вимогою смерті», – зазначається. Він додав, що легалізація евтаназії та “допомога самогубствам” чинять тиск на людей похилого віку та інвалідів. Було підкреслено, що “голоси людей з обмеженими можливостями різного віку та походження повинні бути почутими при формуванні законів та політики, що зачіпають їхні права, особливо коли ми говоримо про право на життя”.
Водночас існує інший контекст. Наприклад, Бельгія є світовим лідером у збиранні евтаназованих органів. Практика вилучення органів для трансплантації у пацієнтів, які погоджуються на вбивство, стала більш поширеною з моменту впровадження процедури в червні 2011 року. Третина випадків евтаназії в Бельгії не є добровільними. Прихильники популяризації евтаназії шкодують про те, що найбільшою групою пацієнтів, які приймають рішення про евтаназію, є люди похилого віку, які страждають на рак, що робить їхні органи непридатними для трансплантації. Оксфордські дослідники стверджують, що “евтаназія” може послужити “раціоналізації” поточної політики щодо практики для людей, які хочуть покінчити своє життя. На їхню думку, це могло б дати “підтримку” людям, які хочуть померти, завдяки усвідомленню того, що їх органи будуть служити комусь іншому.
У статті в журналі Bioethics Джуліан Савулеску та Домінік Вілкінсон стверджували, що забирати органи у пацієнтів, які ще живі та бажають пройти евтаназію, є етичним. Вони писали: «Чому хірургам доводиться чекати, поки пацієнт помре, внаслідок скасування поглибленого життєзабезпечення або припинення тривалої медикаментозної терапії? Альтернативою може бути оніміння пацієнта та видалення органів, включаючи серце та легені. Смерть мозку настане в результаті видалення серця (це називається евтаназією донорства органів -ODE) …. Органи будуть кориснішими … буде доступно більше органів (наприклад, серце та легені). Пацієнти та їхні сім’ї можуть бути впевнені, що органи зможуть допомагати іншим людям, якщо не буде протипоказань для трансплантації та трансплантація буде успішною ”. Вчені підрахували, що якщо така практика стане популярною, то у Великобританії, вони додатково отримають 2000 органів на рік. Професор Савулеску також виступає за дітогубство новонароджених з обмеженими можливостями.
