Колишній префект Конгрегації Доктрини Віри пригадує, що його наступник – у відповідь на сумніви кількох консервативних єпископів – намагався заспокоїти громадську думку, звівши питання до «душпастирського» мотиву, який є стандартним у таких справах. Кардинал Віктор Мануель Фернандес стверджував, що дозвіл на гомоблагословення нібито не суперечить доктрині Церкви, і загалом документ є не доктринальним, а пастирським і стосується «практичних» питань.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Але чи так це просто? – запитує кардинал Мюллер, звертаючи увагу на хибність такої інтерпретації. Фактично, критика з боку занепокоєних єпископів полягає не в тому, що декларація прямо суперечить вченню Церкви про шлюб і сексуальність. Скоріше, критика полягає в тому, що дозволяючи благословення парам, які мають секс поза шлюбом, особливо одностатевим парам, католицьке вчення суперечить на практиці, навіть якщо не на словах, пояснює він.
Критика ґрунтується на твердому, традиційному принципі: lex orandi, lex credendi – принципі, що те, як Церква молиться, відображає те, у що Церква вірить. Як каже Катехизм: «Коли Церква звершує Таїнства, вона сповідує віру, отриману від апостолів», — додає автор.
Як зазначає кардинал, деякі католицькі практики неможливо змінити, не змінивши також доктрину. Це стосується, наприклад, суті таїнств, встановлених Христом і остаточно визначених Тридентським Собором. Якби тут щось змінилося, навіть у практичному плані, це означало б відмову від католицької доктрини.
Наприклад, якби хтось на словах підтвердив католицьке вчення про хрещення, а потім допустив до Євхаристії нехрещених людей, то відкинув би католицьке вчення. Святий Фома заявив, що такі протиріччя спричиняють «фальшивість у сакраментальних знаках», пояснює кардинал. Мюллер.
Колишній урядовець Ватикану критикує неправильний поділ на «пастирські» та «літургійні» благословення, вказуючи на те, що в католицькій релігії літургійний характер акту визначається не предметами, ризами чи вівтарями, а особою священика, який представляє благословення cамого Христа, користуючись авторитетом, наданим Церквою.
Крім того, кожне благословення означає схвалення того, що благословляється. Так вчить постійна традиція Церкви, заснована на Святому Письмі. Відповідно до традиційного тлумачення, благословення відноситься до добрих речей, які є добрими, тому що Бог створив їх такими, а саме благословення має на меті їх освятити. Тому не може бути й мови про будь-яке благословення для людей, які живуть у стосунках, які відкидають порядок творіння, а такими є гомосексуальні стосунки.
Ще одним хибним аргументом Ватикану, який автор аналізу спростовує, є нібито розмаїття, яке є наслідком культурних відмінностей у різних частинах світу. Зміст Fiducia supplicans, навіть якщо ми читаємо його лише «практично», є несумісним із вченням Церкви, оскільки ми маємо справу з питанням, яке торкається, як природного права, так і євангельського твердження святості тіла, яке в Малаві нічим не відрізняється від Німеччини.
Коментар кардинала так само абсурдний. Фернандес, реагуючи на скандал, викликаний декларацією, яка суперечила католицькій доктрині, припустив, що благословення можна дати… окремо, тобто священик може спочатку зробити знак хреста над однією особою, а потім потім над іншою особою пари, яка живе в гріху. Це, очевидно, нічого не змінює, оскільки ці люди приходять по благословення разом, як пара. Більше того, той же Фернандес нещодавно захистив ексцес, пов’язаний з єзуїтом Джеймсом Мартіном, який благословив двох гомосексуалістів, як пару.
Однак нинішній префект Дикастерії віровчення йде ще далі, заплутавшись у нових семантичних інтерпретаціях, стверджуючи, що треба говорити не про благословення «пар», а… «людей», які «перебувають разом».
Кардинал Герхард Мюллер переходить до детального аналізу того, чи можна вважати документ Fiducia supplicans єретичним у строгому значенні цього слова. Ми вважаємо єретичними твердження, які суперечать самому одкровенню. Твердження про те, що гомосексуальні стосунки суперечать Божому закону, є відкритою істиною, каже автор, пояснюючи, що заперечення цього твердження було б єрессю.
Оскільки Ватиканський документ прямо не заперечує цю істину, а також не схвалює благословення для гомосексуальних союзів, що розуміються як «шлюб», кардинал Мюллер визнає, що це не можна вважати відверто єретичним. Однак для цього існує інший розділ, а саме, призначений для оскарження істин, які, хоча й не містяться в одкровенні, тісно пов’язані з ним і необхідні для збереження відкритого депозиту. Це істини, які через їхній історичний або логічний зв’язок з об’явленими правдами необхідно прийняти і твердо й остаточно підтримувати, пояснює ієрарх.
Тому слід визнати, що хоча документ Дикастерії Доктрини Віри не є відверто єретичними, він веде до єресі.
За словами священика, Fiducia supplicans суперечить католицькій доктрині, і тому цей документ слід вважати доктринально проблематичним, що, очевидно, передбачає і душпастирські проблеми. Справжній пастир не може недооцінювати природу гріха, поки грішник уперто в ньому наполягає (не бажаючи покаятися і змінити свій грішний спосіб життя).
Як наголошує ієрарх, цей документ, який суперечить вченню Церкви, слід відкинути, але це не означає неповаги до Папи. Навпаки, служіння Святішому Отцеві належить саме тому, що він є гарантом безперервності католицької доктрини, і це служіння виражається насамперед у викритті серйозних недоліків Fiducia Supplicans.
Коротше кажучи, діяльність Учительського Уряду не може обмежуватися лише передаванням догматично правильної інформації про «правду Євангелія» (Гал. 2, 14). Павло відкрито і без вагань виступив проти неоднозначного здійснення першості Петром, своїм братом в апостольстві, тому що своєю хибною поведінкою він загрожував правдивій вірі і спасінню вірних, не тільки щодо догматичного сповідання святої християнської віри, але по відношенню до практики християнського життя, – резюмує кардинал Герхард Мюллер.
