«Якщо людина не уб’є, то сама загине, — що показують нам останні тижні війни в Україні».
Колишній префект ватиканської Конгрегації віровчення нагадує принцип, записаний у Катехизмі Католицької Церкви: що виправдана оборона може бути не тільки правом, але й серйозним обов’язком того, хто відповідальний за життя інших.
«Бог дав нас заповідь Декалогу — не вбивай, але якщо хтось є агресором і приходить, щоби нас убити, тоді ми маємо не тільки право, але просто-таки обов’язок захищатися», — каже кардинал Герхард Людвіг Мюллер.
«Вчення Католицької Церкви чітко говорить, що убивство людини не повинно бути свідомим душогубством, але так званим законним самозахистом». Катехизм Католицької Церкви у п.2264 підкреслює, що «любов до самого себе залишається основним принципом моралі». «Хто захищає своє життя не є винним у вбивстві, навіть якщо він змушений завдати своєму супротивникові смертельного удару: “Якщо для самозахисту хтось вдається до більшого насильства, ніж потрібно, його дії протизаконні. Якщо від насильства відбивається помірковано, то це дозволено законом. (…) І не обов’язково для спасіння душі відмовлятися від такого поміркованого захисту, щоб уникнути вбивства напасника; бо людина більш зобов’язана захистити своє власне життя, ніж життя іншого” (св. Тома Аквінський, Сума теології 2-2, 64, 7)».
*****
У наступному пункті (2265) Катехизм навчає, що «законний самозахист може бути не лише правом, а й вагомим обов’язком того, хто відповідає за життя інших». «Захист загального добра вимагає, щоб протизаконний агресор знаходився поза можливістю шкодити. Ті, хто законно користується владою і кому довірено відповідальність за суспільство, правосильні також застосувати зброю для знешкодження агресорів», зазначає Катехизм Католицької Церкви. «Легітимна публічна влада має право й обов’язок накладати кару згідно з тяжкістю злочину» (ККЦ 2266). Колишній префект Конгрегації віровчення зазначив, що «убити агресора це не заслуга». «Хвалитися тим, скількох ворогів нам вдалося вбити, було би чимось збоченим. Християнин повинен розглядати вбивство у категоріях необхідної самооборони». Кардинал Мюллер визнав, що у віруючих можуть виникати моральні дилеми перед лицем необхідності вбивати агресорів.
«Якщо солдати за своєю природою люди добрі, то в сутичках із ворогами вони опиняються перед дилемами та внутрішнім стражданням, пов’язаним із тим фактом, що вони мусили когось убити на війні. Деякі навіть не можуть собі з цим дати раду. На практиці така ситуація у психічному вимірі — нерозв’язувальна. Ми маємо справу зі своєрідним патом», — сказав ієрарх.
Він нагадав, що в разі докорів сумління допомогою може стати Таїнство покаяння і примирення. «Людині, яка шкодує про скоєне, Бог завжди пропонує своє прощення», — зазначив кардинал. Ієрарх звернув увагу, що «є люди, які навіть під час війни неспроможні вбити ворога, і це потрібно вшанувати».
Кардинал Мюллер нагадав, що, згідно з Женевською конвенцією від 1949 року, не можна вбивати полонених ані неповинних людей.
Конвенція вказує, що «особи, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, разом із членами збройних сил, які склали зброю, а також особи, які стали нездатними до бою внаслідок хвороби, ран, позбавлення свободи або з якогось іншого приводу, будуть в усіх обставинах сприйняті гуманітарно, без чинення жодної різниці їм на шкоду через расу, колір шкіри, релігію чи віру, стать, народження чи майно, ані будь-яких інших аналогічних приводів». Женевська конвенція забороняє «здійснення замахів на життя і тілесну цілісність, а особливо убивства, в усіх виглядах, калічення, жорстоке ставлення, тортури та страждання, взяття заручників», а також «засудження і виконання присудів без попереднього вироку, виданого судом, що належним чином утворений і дає процесуальні гарантії, визнані як необхідні цивілізованими народами».
Згідно з конвенцією, поранених і хворих треба забирати з поля бою та лікувати.
CREDO
