ХРЕЩЕННЯ ГОСПОДНЄ
Іс 42, 1 – 4. 6 – 7; Пс 29 (28); Діян 10, 34 – 38; Мт 3, 13 – 17
Того часу прийшов Ісус з Галілеї на Йордан до Йоана, щоб ним бути охрещеним. Йоан же стримував Його, кажучи: «Це мені потрібно бути охрещеним Тобою, а Ти йдеш до мене?» Відповідаючи, Ісус сказав йому: «Облиш тепер, бо так належить нам виконати всю справедливість». Тоді Йоан дозволив Йому. Охреcтившись, Ісус відразу вийшов з води. І ось відчинилися Йому небеса, і Він побачив Духа Божого, котрий спускався, як голуб, та сходив на Нього. І ось, почувся голос з неба: «Це є Син Мій улюблений, якого Я уподобав».
Хрещення яке отримує Ісус з рук Йоана в ріці Йордан є видимим знаком смирення Божого Сина, а те смирення в свою чергу виникає з Тайни Втілення. Син Божий дійсно став людиною і взяв на себе тягарі людського існування. На березі ріки Йордан Він стає в одну чергу з грішниками, щоб взяти участь в покутному омиванні. Чи уявляєш Божого Сина, який стоїть в одній черзі з Тобою, наприклад, до одного віконця в банку, щоб сплатити комунальні платежі? Ця неймовірна солідарність з грішниками є свідоцтвом любові Бога до людини. Євангелист Йоан у своєму описі цієї події підкреслює, що Ісус нічим не відрізнявся від інших і навіть Йоан Хреститель мусів мати особливий знак того, що перед ним Месія:
І не знав я його, але той, хто послав мене водою христити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над ним перебуває, – той і христить Святим Духом. 34 І я бачив і засвідчив: Він – Син Божий.» (Йн 1, 33 – 34).
Папа Бенедикт XVI про цю солідарність виразився так: Ця солідарність Ісуса не є, так би мовити, лише зусиллям розуму та волі. Ісус справді занурився в наш людський стан, глибоко ним живши, переживаючи усе, крім гріха, тому може зрозуміти його слабкість і крихкість. По цій причині зворушує його співчуття, він вибирає «страждати» з людьми, щоб разом з ними стати покутником. Боже діло, яку хоче звершити Ісус, – це місія Бога лікувати поранених і зцілювати хворих, щоб взяти на себе гріх світу1.
Своїм хрещенням Господь Ісус в пророчий спосіб заповідає наше хрещення – занурення в Пасхальну Тайну, в Його смерть і Його воскресіння. Тому цей євангельський уривок є також виразом віри Церкви, яка повчає своїх вірних, відбувається під час хрещення, під час цього спасенного занурення:
Ісус відразу вийшов з води. І ось відчинилися Йому небеса –
Завдяки Ісусу, Небеса відкриваються для Тебе.
Те, що звершилося в житті Ісуса, звершується в житті кожного християнина, кожного, хто прагне наслідувати Ісуса. Це відбувається не лише раз в житті, коли ми отримали Таїнство Хрещення, лише кожного разу, коли намагаємося жити цим Таїнством.
і Він побачив Духа Божого, котрий спускався, як голуб, та сходив на Нього…
Саме цей Дух є духом синівства і спонукає нас кликати «Авва Отче» (пор. Рим 8, 14 – 17), дає нам можливість цілковито нових відносин з Богом – бути синами в Сині.
І ось, почувся голос з неба: «Це є Син Мій улюблений, якого Я уподобав».
Лише в Ісусі Христі кожен з нас може зазнати, що подобається Богу. Тільки в Ньому можемо отримати усі благословення, які Отець приготував для нас ще перед створенням світу (пор. Еф 1).
Що це значить, що Таїнство Хрещення занурює християнина у Пасхальну Тайну? Як розуміти ці слова? Іншими словами: діло спасіння, яке звершив Господь на хресті через своє страждання, смерть і воскресіння, стає нашою участю в момент Хрещення. Святий Павло Апостол говорить, що саме в цей момент ми занурюємося в Пасхальну Тайну Спасителя:
Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися, у смерть його христилися? Ми поховані з ним через хрищення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям. Бо якщо ми з’єднані з ним подобою його смерти, то будемо і подобою воскресіння. Знаємо ж, що старий наш чоловік став розп’ятий з ним, щоб знищилось оце гріховне тіло, щоб нам гріхові більш не служити; бо хто вмер, той від гріха звільнився. Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над ним більше не панує. Вмираючи бо, він умер для гріха раз назавжди, а живучи, живе для Бога. Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі (Рим 6, 3 – 11).
Цей акт (творення нової людини) в християнах звершує Святий Дух. Один з Отців Церкви Святий Єфрем Сирійський, коментуючи опис створіння, де Божий Дух ширяє над водами (Бут 1), пояснює, що це – прообраз хрещення, а Святий Дух є наче акушером, який приймає народження нових дітей Божих:
Про Нього (Духа) сказано, як про того, хто ширяє над водами, щоб вкласти родотворну силу в води, в землю і в повітря, щоб вони запліднились в собі і вивели рослин, тварин і птиць (…) Він зігрівав, запіднював і вчинив родотворими води, наче птах, коли він з розпостертими крилами сидить на яйцях і під час цього ширяння, своєю теплотою зігріває і звершує в них запліднення. Цей Дух Святий представив нам тоді образ Святого Хрещення, коли своїм ширянням над водами Він народжує Божих чад (св. Єфрем Сирійський)2.
В Таїнстві Хрещення лише розпочинається дія Утішителя, яку можна порівняти до зрошування посадженого зерна. Вона продовжується в наступних Таїнствах і веде до Євхаристії, яка становить «джерело і вершину» (culmen et fons)3 християнського життя. Споживаючи Тіло і Кров Господа, ті, хто відродився у Святому Хрещені самі стають Тілом Христа – Церквою. В них починає поволі проявлятися характер Ісуса і здатність віддавати своє життя заради інших.
З Таїнства хрещення наче з джерела випливає місія християнина – «чинити учнями усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт 28). Хтось, хто досвідчив що таке бути Божою дитиною не може діяти інакше. Вже якийсь час у Церкві стало модним проповідування якогось легкого деформованого «екуменізму»: Усі релігії ведуть до Бога. Ліпше бути атеїстом, але зате чесно жити… В кожного свій шлях, хто ми такі, щоб судити? Декілька днів тому один із італійських ієрархів під час Святої Меси відмовився проголошувати символ віри, щоб не вразити атеїстів чи мусульман, які могли випадково увійти до Церкви, натомість вірних, присутніх на Месі заохотив сказати «Вірую» подумки. А час від часу можна почути думки, що найбільший гріх католиків – це прозелітизм.
Здається Апостол Петро не був таким оптимістом, бо сповнений Святим Духом сказав перед Синедріоном:
Він – отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі. 12 І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися.» (Діяння 4, 11 – 12).
Джерела
- Бенедикт XVI, Проповідь 13.01.2013.
- Пор. Библейские коментарии Отцов Церкви и других авторов I – VIII веков. Книга Бытия 1 – 11, ред. Т. К. Одэн, © Герменевтика 2004, с. 9.
- Собор Ватиканський ІІ, Sacrosanctum Consilium.
о. Роман Лаба, OSPPE, директор всеукраїнського бюро у справах душпастирства родин при Конференції Єпископів РКЦ в Україні
