Те, що Марія сказала в Ля Салет, було шокуюче, сповнене жалю та докорів. Це нагадало мені слова втомлених, зневірених матерів, які з ранку до вечора працюють для своїх дітей, що не тільки не виявляють вдячності, але навіть не визнають свою матір мамою…
Материнські сльози
Пам’ятаєш той день, коли побачив сльози на щоках твоєї матері? Момент, коли твоя мама вперше в житті безпорадно сиділа на стільці, кріслі чи підлозі, закриваючи обличчя руками, та намагалася сховатися від усього світу? Сльози земної матері можуть вразити, не кажучи вже про сльози Матері Ісуса…
Сльози матері бентежать. Ми не знаємо, як поводитися, коли бачимо, як вона плаче. Мама – це та, яка знає відповіді на всі питання. Вона знає рішення найскладніших питань і може допомогти в ситуаціях, коли ніхто інший не знає, що робити.
Особливо в ранньому дитинстві вона є першою і останньою інстанцією, у якої ми шукаємо допомоги. Наша мама – чарівниця. Ось чому дитина не знає, що робити, коли бачить маму в сльозах. Чи так було 19 вересня 1846 року в Ля Салет?
Ля Салет
Крихітний Ля Салет лежить високо у французьких Альпах. Спочатку вам потрібно потрапити у Корпс, невелике містечко з вузькими вуличками і будівлями, які притулені одне до одного. А потім вийти за нього і підніматися щораз вище по вузькій дорозі.
Дорога петляє серед дерев, потім схил стає оголеним і відкриває все нові краєвиди. Сліди іржі на асфальті нагадують, що взимку без ланцюгів тут не проїхати. Місцями хмари оточують краї вершин, час від часу пропускаючи сонячні промені.
Зелений і синій перемішуються у всіх відтінках, і раптом з-за вигину та високої скелі з’являється хрест на вежі святині, побудованої на місці об’явлень Матері Ісуса. Об’явлення, з якими у нас ще багато проблем. Чому?
Чому Мама приходить?
Завжди з любові. Вона приходить тому, що бачить, що ми збилися з маршруту, а відхилення від маршруту не тільки віддаляє мету, але часто веде до прірви. Повідомлення та послання, які Марія залишає в місцях, які Вона обирає для зустрічей, завжди показують стан людини і світу. І закликають до навернення.
Кожна зустріч з Марією – від Люрду, через Фатіму, Ґетшвальд, Акіто та інших – була проханням Матері до дітей змінити своє життя. Відмовитися від того, що шкодить їм і веде до руйнування, і докласти зусиль, щоб це виправити, повернутися до молитви і визнати Бога в Богові.
Об’явлення — це не що інше, як відвідини Матері, яка сумує за своїми дітьми. Вона любить їх, але вони не хочуть з Нею контактувати. Гірше того, вони часто нецензурно говорять про Неї, висміюють Її та знущаються над Її Сином. Вони живуть так, ніби Вона для них нічого не означає.
І все ж Вона приходить, бо знає, що дитина, перш ніж знайти правильний шлях, блукає, ходить манівцями і втрачає мету. І хоча ставиться зневажливо до батьків, однак завжди потребує допомоги.
Ісусова Мама плаче
19 вересня 1846 року двоє дітей – 15-річна Меланія Кальват і 11-річний Максимін Жіро – побачили на схилі кулю яскравого світла. Коли вони підійшли ближче, виявилося, що куля лише огортає гарну Пані, яка сиділа всередині.
Одягнена в місцевий одяг, жінка сиділа, зігнувшись та зіщулившись. Вона оперлася ліктями на коліна й закрила обличчя руками. Вона плакала. Що робити, коли незнайома красива жінка сидить на камені в світлястій кулі і плаче?
Коли она прибрала руки від обличчя, діти побачили, що на грудях у неї замість бусинок, які носили сільські жінки, хрест з Ісусом Христом і на ньому висять знаряддя тортур: молоток і кліщі. Підвівшись, вона запросила дітей підійти ближче.
Те, що вона сказала пізніше і те, що ми сьогодні називаємо змістом об’явлення з Ля Салет, було шокуюче, сповнене жалю та докорів. Це нагадало мені слова, які часто говорять втомлені, зневірені матері, які з ранку до вечора працюють для своїх дітей, що не тільки не виявляють жодної подяки, але навіть не визнають свою маму матір’ю…
Вона розповідала про страждання, які випали на долю дітей, про труднощі. Вона розповідала про реальне життя простих людей із довколишніх сіл, які навіть коли картопля псується, клянуть за це Ісуса.
Що говорила Марія в Ля Салет?
«Якщо мій люд не захоче підкоритися, я буду змушена відпустити руку мого Сина», — сказала вона. – «Вона така сильна і важка, що я не в змозі її утримувати. Скільки вже часу страждаю через вас. Хочу, щоб мій Син вас не залишив, і змушена постійно Його про це просити, а ви на це не зважаєте.
Хоча б ви, не знаю, як молилися, і не знаю, що робили, вам ніколи не винагородити того страждання, яке я заради вас зношу. Я дала вам шість днів для праці, сьомий же залишила собі, але ви не хочете його мені віддати. Саме це, власне, робить руку мого Сина такою важкою.
Їздові, проклинаючи, вимовляють Ім’я мого Сина. Ці дві речі роблять руку мого Сина такою важкою.
Якщо зібраний урожай псується, то тільки з вашої вини. Я показала вам це минулого року на картоплі, але ви на це не зважали. Навпаки, знаходячи зіпсовану картоплю, ви проклинаєте i вимовляєте серед проклять Ім’я мого Сина. Вона й надалі буде псуватися і на цьогорічне Різдво Христове її не буде взагалі».
Вона також нагадала про основні принципи буття християнином – про необхідність молитися, участь у Святій Месі (Літургії), дотримання постів. Це мінімум, необхідний, щоб ми не жили, як тварини.
«Ах, мої діти, треба добре молитися вранці та ввечері. Якщо не маєте часу, відмовте принаймні “Отче наш” і “Радуйся, Маріє”, а якщо буде час, моліться більше. Влітку на Службу Божу ходять лише декілька старших жінок. Інші працюють у неділю протягом усього літа, а взимку, коли не знають, чим зайнятися, ідуть на Месу лише для того, щоб насміхатися з релігії. Під час Великого Посту вони ходять до м’ясника, як собаки».
Чи мама може плакати?
«Якщо Марія плаче, значить, у Неї є для цього причини!», «Мати плаче, коли дітям загрожує зло, духовне чи фізичне. Сльози Марії – це завжди участь у сльозах Христа над Єрусалимом», – сказав св. Папа Іван Павло ІІ.
Тим не менш, ми маємо проблему з посланням, яке Матір Ісуса передала Меланії та Максиму. Його зміст не проник у загальну свідомість і не поширився, як таємниці Фатіми чи обітниці Люрду. Чи можемо ми процитувати слова Матері, що плаче в Ля Салет?
Марія, заплакана, зі знаряддями мук свого Сина, не стала модною. Ля Салет не продає горнят з Її обличчям, рушників чи віял. Тут немає кічових статуеток і кіосків з китайськими релігійними предметами. Можливо, це так, бо до святині складно добиратися?
А може, коли ми бачимо Марію в сльозах, ми усвідомлюємо сумну правду, що живемо не так, як Вона нас виховала? І ми вважаємо за краще не протиставляти це відкриття Її щирому вшануванню?
Якби ми прийшли в гості до нашої земної матері, а в кімнаті замість накритого столу і запашних страв на ньому ми побачили б заплакану матір, яка закриває обличчя руками, і після того ми би почули її гіркі слова, докір, що ми живемо не згідно з Декалогом, то, можливо, й ми би хотіли швидше забути про цю зустріч?
