Незважаючи на докази того, що ті мігранти, які вже проживають в Німеччині, погано інтегровані і коштують державі мільярди євро для платників податків, голова Федерального бюро праці країни Детлеф Шеле стверджує, що Німеччині потрібно близько 400 000 іммігрантів щороку, щоб мати достатню робочу силу.
В інтерв’ю німецькій газеті “Süddeutsche Zeitung” Шеле висловив свою думку, заявивши, що йдеться про цільову імміграцію для покриття прогалин на ринку праці, а не про надання притулку біженцям.
“Від медсестер до техніків з кондиціонування повітря, логістики та науковців – скрізь буде бракувати робочої сили”, – сказав Шеле. “Ми можемо встати і сказати, що не хочемо іноземців, але це не працює”, – сказав він, звертаючись до можливого опору іммігрантам.
“Справа в тому, що в Німеччині закінчується робоча сила”, – додав він.
Колишній політик СДПН також спеціально звертався до мігрантів з Афганістану.
“Коли біженці з Афганістану вирушають у дорогу, Німеччина повинна зробити свою частину, щоб прийняти їх”. Для нього мова йде не про притулок, а “про цільову імміграцію, щоб заповнити прогалини на ринку праці”. Крім того, федеральний уряд повинен забезпечити кваліфікацію некваліфікованих робітників, а працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу, можуть працювати довше.
Ідея Шеле про те, що 400 000 мігрантів щороку рятуватимуть економіку, є спрощеною і не враховує усіх потенційних факторів. Наприклад, власна статистика уряду Німеччини показує, що більшість мігрантів, які вже перебувають у країні, не виходять на ринок праці. Ті, хто це робить, часто працюють на умовах неповного робочого дня.
Думка про те, що вони також компенсують дефіцит пенсійних бюджетів, також може ввести в оману. Уряд Німеччини витрачає мільярди на інтеграцію мігрантів, які вже перебувають у країні. У 2018 році уряд Німеччини витратив рекордні 23 мільярди євро на мігрантів, включаючи субсидії на оренду житла, виплати безробітних, уроки мови та інші пільги. Ця цифра також не враховує витрат окремих земель. Наприклад, уряд Гамбурга оприлюднив дані, які показують, що вони витратили 5,35 млрд євро на шукачів притулку в період з 2015 року до кінця 2019 року.
Інші приховані витрати включають більшу кількість переповнених лікарень, підвищення цін на житло та оренду житла для німців, більший розмір класів, зростання злочинності та дорогі розслідування терористів. Наприклад, у Берліні, столиці Німеччини, половина всіх підозрюваних у зґвалтуванні є мігрантами. Цей факт підкреслює, що витрати на мігрантів є не лише фінансовими, але торкаються питань громадської безпеки.
Німеччина – не єдина країна, яка стикається з цими проблемами. Норвегія повідомила, що багато її мігрантів ніколи не можуть бути самодостатніми, і лише половина з них працює, незважаючи на те, що країна витрачає понад 6 млрд євро на інтеграцію робочої сили. Швеція також повідомила про ті ж проблеми, зазначивши, що кількість іноземців, які живуть на пільгах, різко зросла і що багато з них можуть ніколи не стати продуктивними членами суспільства.
Швеція, яка колись була найбільш гостинною країною в Європі для біженців, тепер застерігає від прийняття афганців, вказуючи у новій великій доповіді, що лише третина сирійців у країні є самодостатніми, і багато з них коштують мільярди пільг платникам податків. Австрія вказує на величезні проблеми з інтеграцією, включаючи зростання злочинності з боку спільноти мігрантів та багатьох домогосподарств, які вдома не розмовляють німецькою. Лідер країни Себастьян Курц відкинув думку, що його країна прийматиме більше афганських мігрантів.
Країни, які стикаються з тим самим дефіцитом зайнятості, що і Німеччина, на відміну від Шеле, говорять “ні” афганським мігрантам, так само, як і представникам народів з різних країн Африки та Середнього Сходу.
Однак Шеле вказує на реальні проблеми. Він прогнозує, що цьогоріч у Німеччині кількість потенційних працівників у традиційному віці знизиться майже на 150 000.
“Найближчими роками це буде набагато драматичніше”, – сказав він. “Німеччина може вирішити цю проблему лише шляхом підготовки некваліфікованих кадрів та перекваліфікації тих, хто втратив роботу. Він хоче дозволити жінкам, які працюють неповний робочий день перейтина повний робочий день, і, перш за все, залучивши до країни іммігрантів”,-додав він .
На відміну від Німеччини, Угорщина розпочала програму зміцнення власного ринку праці, просуваючи багатодітні сім’ї за допомогою державних стимулів, у 2018 році прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан заявив: «В Європі стає менше дітей, і для багатьох відповіддю є міграція. Ми, угорці, маємо інший спосіб мислення. Замість просто цифр, ми хочемо угорських дітей. Міграція для нас – це капітуляція».
