Чому Богородиця просила молитися на вервиці задля закінчення війни? Через що страждають тварини? Чи може весь народ стати одержимим дияволом і що чекає Україну та Церкву, коли настане мир? Про це ми спілкувались із домініканцем отцем Ігорем Гнюсом, який служить у Львові.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
«Повний Розарій – це три частини»
У Фатімі Діва Марія просила дітей молитися щодня на вервиці, щоб наступив мир і закінчилась війна, тоді це була Перша світова. Виникає питання, чому для зупинення війни потрібно молитися?
Ми живемо в світі технологій, натуралізму і біологізму. Так що деколи і нам, католикам, здається, що більш практично було б, якби ми всі мобілізувалися, навіть жінки, та пішли на війну. Але також існує таємниця духовного світу, духовної боротьби. Бо ми ж усі – люди, і на ворожій стороні – також. Це не дві ватаги вовків почали битися між собою. Воюють люди, які обдаровані безсмертною душею, частина з них охрещена, а значить, вони живуть духовним життям, хоча, може, інколи нерозвинутим.
Заступницька молитва добре показана в Святому Письмі Старого Завіту на прикладі піднесених рук Мойсея під час бою ізраїльтян з амаликетянами. Поки руки Мойсея були піднятими, Ізраїль перемагав; коли руки втомлювались і опускались – перемагав Амалик. Тому їх підтримували Аарон та Хур. Згідно зі Святим Людовіком Марія Гріньйон де Монтфортом, якщо Господь вислуховував молитву Мойсея, то що вже казати, коли ми просимо про заступництво Марії, Богородиці, яку нам Христос дав за Матір, коли вона стояла під хрестом.
Це і є точка таємниці заступницької молитви. Господь Бог деякі речі допускає, навіть зло, бо ж не може переступити через вільну волю людей. Звичайно, що ми хочемо, щоби сталося якесь чудо, щоби прийшли ангели і зупинили війну. Але духовна війна виграється на рівні щоденної молитви. У Фатімі Марія говорить: «Моліться Розарій кожного дня». Але не всі знають, що Розарій має три частини, а це 150 молитов «Радуйся, Маріє» і 15 – «Отче наш». Як домініканець я отримав свій розарій у 2004 році, і це стало елементом мого монашого вбрання, але тільки через 10 років я відкрив для себе, що повний Розарій складається з трьох частин. За нашим уставом ми маємо обов’язок відмовляти бодай одну частину – але це мінімум. Ці 150 «Радуйся, Маріє» запроваджені на зразок 150-ти псалмів. І не випадково монахи носять розарій на паску, там, де колись рицарі носили меч. Це нагадує, що молитва є досить небезпечною зброєю проти сатани. Про це говорив і отець Піо.
Але чому Господь не зупинить зло війни та злих людей без молитви?
Важко відповісти, тому що Бог є для нас таємницею. Але через нашу особисту молитву ми огортаємо найперше самих себе, встановлюємо певний кордон – що зло не буде мати доступу до нас особисто, що ми не станемо знаряддями для виконання злої волі. Також наша молитва може мати результат подібно до піднятих рук Мойсея.
Але тоді виникає питання, чи є невислухані молитви. Наприклад, багато людей молиться за мир в Україні, але війна продовжується.
Мені спадає на думку приклад святої Моніки, яка все життя молилася за навернення свого чоловіка і сина. Минуло багато часу, поки її син Августин навернувся, став священником, єпископом, Вчителем Церкви і святим. Господь Бог не є автоматом для кави. Здебільшого молитва – це не біг на коротку дистанцію, це марафон. Плоди наших молитов ми можемо не побачити, поки живемо, а може й побачимо, але пізніше. Діва Марія у Фатімі каже нам молитися не просто так. Бо кожен з нас на своєму місці може зробити не так багато, а хто може воювати, той воює – і все. З іншої сторони, ми особисто не спасемо цілого світу. І ми насправді не знаємо до кінця причин цієї війни. Тому кожен повинен зайнятися конкретною справою на своєму місці та молитися.
«Термін “екологічний гріх” – сумнівний»
Останні події на Каховській ГЕС показали всьому світу, що крім людей від наслідків війни страждають також тварини. Вони є живим Божим творінням і в певному розумінні «безгрішні». Чому Господь допускає їхні страждання, вони ж навіть молитися не можуть?
Святий апостол Павло пише в Посланні до Римлян (Рим. 8, 19-23), що через гріхопадіння людини страждає ціле створіння. Він порівнює ці терпіння до мук народження. Через гріх людини страждає вся природа. Через розлиття води на Херсонщині постраждала вся екосистема. Причина цього – гріх людини, відсутність навернення. Я б не хотів вживати модний тепер поміж богословів термін «екологічний гріх», бо з моєї точки зору він досить сумнівний.
Що з ним не так?
По-перше, ніхто з Отців Церкви і в традиції Церкви про такий гріх не говорить. Церква завжди навчала, що є сім головних гріхів (гординя, жадібність, нечистота або хтивість, заздрість, обжерливість і пияцтво, гнів, лінощі) і похідні від них. Чого хоче Путін? Він хоче захопити землю, знищити людей, щоб задовольнити свої грішні бажання, рабом яких він став. І, як наслідок гріхів, маємо понівечену землю і страждання не лише людей, але й тварин. Людина несе відповідальність за те, як вона використовує творіння.
«На рівні духовному я цим людям по закінченні війни не заздрю»
Після підриву Каховської ГЕС єпископ-помічник Львівської Архідієцезії Едвард Кава написав на своїй сторінці у фейсбуці, що ми маємо справу з «одержимим народом», і закликав молитися та не опускати рук. На вашу думку, чи може весь народ бути одержимим?
«Народ» – це означає, що всі 100%? Люди, поневолені злим духом, як правило, мають відразу до хреста, до розарію, часто це люди, які пов’язані з окультизмом…
Мабуть, він має на увазі, що росіяни чинять зло, на яке здатен диявол, зло, яке перевищує людську злобу.
Тут діють передусім військові, які виконують накази. Але якщо ми пригадаємо Другу світову війну, то відповідальність несуть не тільки ті, хто віддає накази, але й виконавці військових злочинів. І це дійсно є співпраця зі злом, навіть якщо вони роблять це під тиском. Бо є люди, які поділяють думку свого керівництва, а є такі, що в то не вірять, але роблять зло під примусом. І всі вони пов’язані з особистим злом, яким є диявол. Звичайно рівень співпраці і відповідальності є різний, але наслідки досить очевидні, і на рівні духовному я цим людям по закінченні війни не заздрю.
«Ті, хто привів Адольфа до влади, потім “кусали собі лікті”»
Але якщо взяти до прикладу Третій Рейх – попри всі злочини нацизму, які були вчинені німцями проти багатьох народів, Німеччина та її народ відродились і стали доволі успішними та процвітаючими, хоча й були вщент знищені антигітлерівською коаліцією. Чи, можливо, в цьому якраз і була їхня спокута?
Кожен народ має свої особливості. І мені здається, що після війни німці виявили свої найкращі якості. Наприклад, працьовитість та розвиток науки, технологій; вони не шукали легких грошей та комфорту. І не чекали, що хтось їм відбудує країну, а вони будуть відпочивати й сумувати за втраченим.
Та здається, що й Бог благословив їхні зусилля з відновлення країни.
Справді, Німеччина в певний спосіб відпокутувала свої гріхи. Вона ж по війні була ще й розділена. І я думаю, що більшість із тих, хто в 1930-их демократично привів Адольфа до влади, «кусали собі лікті» і усвідомлювали, яку ціну за це сплатили. Також знаємо з історії, що у Гітлера були певні проблеми з католиками. Папа Пій XI видав німецькою мовою енцикліку «Mit brennender Sorge» («З пекучою турботою»), яка була зачитана в храмах Рейху, і в якій Папа засудив небезпечні ідеї та дії націонал-соціалістів. У цьому випадку Апостольська Столиця виконала свій обов’язок охоронця істини.
До речі, інколи я чую, що нацисти – це крайні праві, а це неправда. То був націонал-соціалістичний рух, партія Гітлера була соціалістичною партією робітників, що відображалось і в її назві. Також існує різниця між італійським фашизмом та німецьким нацизмом. Суттю фашизму є те, що держава має необмежену владу також над особистістю. Натомість, нацизм – це ідеологія із расистською основою, коли робиться наголос на тому, що навіть не якийсь один народ, а його певний генотип має вроджене право бути панівним та може розпоряджатися життям і долею інших «недолюдей». Тому фашизм і нацизм не любили інтернаціонального комунізму – вони конкурували з ним за право поневолювати та знищувати людей. Але суть ідеології у них була одна, різними були тільки відтінки.
Ви не пророк, але як священник і монах багато молитеся, спостерігаєте та роздумуєте. Які у вас відчуття щодо подальших подій в Україні та світі?
Якщо дивитися на те, що відбувається, і не враховувати остаточної цілі людини – спасіння, то ситуація доволі песимістична. Навіть коли закінчиться війна, а все вказує на те, що переможе Україна, то візія зруйнованого Півдня і Сходу країни є досить плачевною – багато людей загинуло і поранені, мільйони виїхали за кордон. Хто буде це все відбудовувати?
Але з перспективи Божої, про що читаємо і в Святому Письмі, Бог очікує, що після війни наступить навернення людей, якщо не всіх, то бодай «рештків Ізраїлю» – Католицької церкви. Щоб вони стали дріжджами, які заквасять ціле тісто (Мт. 13, 33). З історії знаю, що після Другої світової війни в католицьких країнах були величезні черги до сповіді. Драма війни завжди має допомогти людям усвідомити, що ми іноземці на землі, нашою Батьківщиною є все ж таки Небо (пор. Фил.3, 20). І Господь Бог не хоче нам його дати без нашої участі.
Тому після війни має наступити час переосмислення, щоб почати нову країну з Богом. Щоб врешті повернути всіх храми, всі монастирі, всі приміщення, які потрібні Церкві для діяльності. Щоб не поширювати некатолицьких ідей в школі, в університетах.
А якщо навернення народу не відбудеться? Окремі люди будуть навертатись, але щодо країни, то є ознаки, що ні. Бо навіть під час війни намагаються проштовхнути антихристиянські закони, швидше за все будуть робити спроби впроваджувати псевдонаукові антихристиянські теорії в школі. Не кажучи вже про загальний моральний стан суспільства, корупцію і тому подібне.
Я думаю, що час масовості Церкви минув. Творитимуться маленькі спільноти. Але, якщо вони будуть дійсно вірні науці Ісуса Христа, цілій незмінній науці Церкви, то пригадайте, що цілий світ Христос завоював без жодного пострілу через дванадцятьох апостолів. Церква завжди починає з малого, але на твердому фундаменті. Один із наших отців-домініканців Войчех Ґєртих, який є також папським богословом, казав, що в Україні можна використати форму існування Католицької церкви, яка існує у Великій Британії – є храм, є своя католицька школа, університет… Не йдеться про те, щоб робити якийсь ізольований анклав, але створити відповідні умови, щоб нове покоління зростало в католицькій вірі та належному середовищі. Це має бути тріада – Церква, школа, стрільбище. І ще четверте – це «монетний двір». Бо без своєї економіки нічого не буде. В країні мають бути створені чесні, доступні умови для ведення бізнесу, суди повинні стояти на боці закону, а не великих корпорацій. Так що – Церква, школа, стрільбище і монетний двір.
Спілкувався і фото: Андрій Толстой
