Можливо, я помиляюся, і сподіваюся, що помиляюся, але в мене таке враження, що сьогодні ми надто мало і надто рідко молимося одне за одного. Нам обов’язково потрібно відновити важливість заступницької молитви.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Останнє речення такого вислову апостола Івана насторожило багатьох людей, а декого навіть налякало: «Коли хто бачить брата свого, який грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і він дасть йому життя, тим, що грішать не на смерть; бо є гріх, що веде на смерть, і я не за цей кажу, щоб молитися» (1 Йоана 5, 16).
Св. Тома Аквінський переконливо пояснив цей поставлений апостолом Іваном знак запитання щодо дефективності молитви за великих грішників: лише чудо може призвести до навернення таких людей, чудо, подібне до воскресіння мертвих. Звичайно, для Бога немає нічого неможливого. Але звичайна молитва не випросить ні воскресіння мертвих, ні навернення закоренілого грішника. У таких справах Бог слухає лише своїх великих друзів.
Ще більш переконливим мені здається пояснення, яке я знайшов у книзі «Сестра Люсія говорить про Фатіму». А саме Люсія, найстарша з дітей Фатіми, якось сказала: «Пані не каже нам молитися за грішників». Францішко був вражений і каже, що грішники особливо потребують наших молитов. На що Люсія спокійно відповідає: «За грішників треба умертвлювати* себе».
Коротше кажучи, коли хтось із наших близьких здається особливо далеким від Бога, нам потрібно додати деякі нові виміри до нашої молитви за цього ближнього. За цю людину потрібно більше палкої молитви, ніж раніше. Нехай ця молитва супроводжується, наприклад, деяким умертвінням, а передусім намагаймося молитися з нашою – наскільки це можливо – любов’ю до Бога і наших ближніх.
Тоді наша молитва може бути приблизно такою: «Ісусе, Ти маєш силу змінити моє серце, щоб зробити мене Твоїм великим другом! Я знаю, що я не гідний цього. Я знаю, що навіть якщо Ти приймеш мене як найменшого у Твоєму Царстві, я не зможу вмістити неосяжність Твоїх дарів, які Ти хочеш мені дати. Але Ти, Господи Ісусе, маєш силу, хоча я слабкий і грішний, принаймні надати моїй молитві за цю людину таку ж цінність, так ніби хтось із Твоїх найближчих друзів молився за нього. Адже Ти можеш, Господи Ісусе, молитву навіть такої недостойної людини, як я, наповнити Своїм Святим Духом і зробити її дієвою!»
Якраз бажання виправити те, чого бракує нашій молитві, спонукає багатьох людей шукати допомоги у Пресвятої Матері. «Якщо у вас є лише два яблука, щоб піднести великому цареві», — пояснювали стародавні проповідники значення марійної «покрови», «то цей ваш подарунок, який сам по собі не вартий королівської уваги, стане безцінним подарунком для короля, якщо його мати візьме вас зі собою на аудієнцію, покладе ваші яблука на золоте блюдо і подарує їх королю від вашого імені».
Можливо, я помиляюся і хотів би помилитися, але в мене таке враження, що сьогодні ми надто мало і надто рідко молимося одне за одного. Навіть віруючі батьки не завжди моляться за своїх дітей. Нам обов’язково потрібно відновити важливість заступницької молитви.
Є два сумніви, які часто виникають у нас, коли ми думаємо про заступницьку молитву. Чому Богові потрібна наша молитва за інших? – іноді думаємо ми. Адже Він знає, чого потребують Його діти, і без наших молитов!
Другий сумнів може торкнутися нас, коли ми глибоко переконались, що Ісус Христос – це єдиний Посередник між Богом і людьми. Нашим Заступником перед Вічним Батьком є сам Господь Ісус. Слово Боже навчає нас, що «Він завжди живий, щоб заступатися за нас» (Євр. 7, 25). Чи може бути так — іноді приходить до нас тривожна думка, — що навіть Його заступництво за нас недостатнє, оскільки ми все одно повинні молитися один за одного?
Перш ніж відповісти на ці два запитання, варто згадати, як високо цінується заступницька молитва у Святому Письмі. Гадаю, ми всі пам’ятаємо зворушливі сцени, як Авраам торгувався з Богом щодо подальшої долі Содому (Бут. 18, 23-33), молитви Мойсея під час битви з Амаликитянами (Вих. 17, 8-13), а також в темну годину відступництва, коли люди віддалися культу золотого тельця (Вих. 32, 9-14). До великих заступників за грішників та весь народ Божий належать також Самуїл (1 Сам. 7, 8; 12, 23) і Єремія (Єр. 14, 11; 15, 1; 2 Мак. 15,13 і далі).
У Книзі Єзекіїля є скарга самого Бога на те, що Він марно чекає на заступників, які б завадили Йому покарати грішників: «Я шукав між ними кого-небудь, — скаржиться Бог на відсутність великого заступництва, яке дозволило б Йому виявити милосердя до невіруючих людей, — що вимурував би мур та став передо мною в проломині за цю землю, щоб я не погубив її, – та не знайшов» (Єз. 22, 30).
Про що взагалі йдеться? – запитуємо ми. – Чому Бог робить своє милосердя до одних людей залежним від заступництва інших? Чому навіть Ісус Христос, єдиний Посередник між Богом і нами, не скасував нам потреби заступатися один за одного?
Значення та потребу в заступницькій молитві можна пояснити так: кінцевою метою всіх прохань, які ми звертаємо до Бога – включно з проханнями у земних справах – є моє вічне спасіння і спасіння тих, за кого я молюся. Що ж, вічне спасіння — це наповнитися Богом і уподібнитися Богу в повній мірі, призначеній для людини. Бог є Любов, тому спасіння – це максимальна подібність до Того, Хто є Любов.
Створивши нас на свій образ і подобу, Бог від початку дав нам можливість обдаровувати одне одного і встановлювати стосунки любові одне з одним. Один зі способів виявити любов, яка досягає нашої кінцевої мети,— це заступницька молитва. Завдяки цій молитві ми з’єднуємося одне з одним ніби системою духовних капілярів, що дозволяє нам мати справжню спільність духовних благ.
Заступницька молитва діє як дружній фланговий маневр. З одного боку, ми звертаємося до Бога, який єдиний є джерелом благодаті, навернення і спасіння. Ми доручаємо самому Богу того, хто важливий для нас, бо Він створив його на свій образ і подобу, і водночас тільки Він один може привести його до спасіння.
З іншого боку, за допомогою заступницької молитви у нас самих розвивається духовне ставлення до тих, за кого ми молимося, і це, безперечно, сприяє створенню та зміцненню тих духовних капілярів, що нас з’єднують, про які я щойно згадав.
Ось чому так важливо молитися одне за одного. І тому наша взаємна молитва не тільки не порушує унікальності Христового посередництва, але навпаки: Христос Господь, єдиний Посередник між Предвічним Отцем і нами, у такий спосіб наближає нас до свого Отця, формуючи нас у спільноту людей, які допомагають один одному та відповідають одне за одного.
Тому не дивно, що в Новому Завіті так багато свідчень про заступницьку молитву і так багато закликів до такої молитви. Наприклад, коли перший з-поміж апостолів, Петро, був у в’язниці, «Церква постійно молилася Богові за нього» (Дії Ап. 12, 5). Звичайно, це була молитва в тому духовному просторі, який відкрив їй Христос, єдиний Посередник між Богом і людьми.
«Ми не перестаємо за вас молитися та просити, — говорить апостол Павло до колосян, — щоб ви дійшли до повного спізнання Божої волі» (Кол. 1, 9). Але святий Павло також хоче, щоб інші молилися за нього: «Благаю вас, брати, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, допоможіть нам своїми молитвами до Бога за мене» (Рим. 15, 30).
Подібних текстів у Новому Завіті багато. Якби ми тільки могли почути їхній заклик до молитви один за одного! Принаймні нехай батьки частіше моляться за своїх дітей, а подружжя – за другу половинку.
