Анонімні Алкоголіки не пов’язані з жодною релігією чи сектою, проте у їхніх витоків стояло багато священнослужителів та богопосвячених осіб різних християнських конфесій. Одним з них був духівник Білла У. отець Едвард Доулінг (Edward Dowling) SJ, про якого засновник АА написав: «Він був найбільшою і найніжнішою душею, яка ходила цією планетою. Я був ближче до нього, аніж до будь-якої іншої людини на землі».
Вони познайомилися одного листопадового вечора 1940 року у Нью-Йорку. Білл не вживав спиртного вже п’ять років, проте його справи не йшли добре. Його дружина Луїс була без роботи, примірники Великої Книги (Анонімні Алкоголіки) без особливого попиту лежали на складах друкарень. Деякі члени молодого товариства знову повернулися до випивки, а інші навпаки використовували свою тверезість для особистої слави та вигоди. Навіть Білл У. сам повідомляв журналістам про місця своїх виступів і тим самим ставав об’єктом посиленої уваги преси та влади, а отже порушував принцип анонімності. Засновник АА одним словом був у великій депресії з гострим гастритом і на грані алкогольного зриву. Несподівано до його дверей постукали. Старий пожежник Том, якого він разом з дружиною забрали з притулку. Том сказав, що прийшов якийсь бездомний з Сент-Луїса. «Тільки не ще один п’яниця», тихо пробурмотів про себе Білл, але все одно пішов його зустріти.
Перед ним стояв чоловік з палицею у довгому чорному плащі, під яким приховував священицький одяг. «Я отець Ед з Сент-Луїса. Ми з ще одним єзуїтом були вражені схожістю 12 крокової програми з духовними вправами нашого засновника св. Ігнатія Лойоли». Так розпочалася дружба та співпраця, яка тривала 20 років аж до смерті отця Едварда у 1960 році. Білл ніколи не чув ані про єзуїтів, ані про їхню духовність. Його релігійне виховання припинилося в 11 років, коли він залишив свою протестантську конгрегацію через вимогу вчителя підписати клятву і дотримуватися дошлюбної стриманості. Проте коли священник говорив, містер Уілсон відчував, що його дух піднімається з колін, а від його співрозмовця виходила якась незвичайна благодать. Тим більш його слова були співзвучними всьому тому, що Білл описав у своєму духовному досвіді у Великій Книзі: про силу, яка виходить з визнання своєї слабкості, відмови від старого способу життя, як крок до нового радісного майбутнього. Далі отець пригадав Біллу, що той колись присягнув виконувати Божу волю і не повинен судити, як поводяться інші чи як на це реагує весь світ. Йому треба залишати відкритими канали для Божої благодаті. Адже ніхто не може дотримуватися принципів ідеально, бо серед нас жоден не є святим. Головне мати духовний прогрес, а не досконалість. Тому продовжував отець, не треба перейматися, як швидко чи повільно розвивається АА, бо на все є свій Божий час.
Через багато років Білл згадував ту розмову наступним чином: моя втома і роздратування миттєво зникли. Ми говорили про багато речей, не завжди про серйозні. І, поки ми розмовляли далі, кімната дедалі більше наповнювалася тим, що мені здавалося присутністю Бога, яка текла через мого нового друга. Це був одне із найбільш незвичних переживань, які я коли-небудь мав. Такою була його рідкісна здатність передавати благодать. Мій досвід також не був унікальним. Сотні членів АА повідомили, що мали саме такий досвід у його присутності. Це був початок одних з найглибших і найбільш натхненних дружніх стосунків, які я коли-небудь знав. Це був перший вагомий контакт, який я мав зі священнослужителями католицької віри». Тієї ночі Білл вперше за декілька років насолоджувався спокійним сном.
Це стало приводом, що Білл попросив отця Еда поряд з Еббі Тетчером (Ebby Thacher) бути його другим спонсором та духовним наставником. Невдовзі він зробить з цим священником свій п’ятий крок і розкаже йому про всі свої найбільш потаємні та ганебні вчинки та дефекти характеру. У відповідь почує, що «Блаженними є голодні та спраглі, бо вони будуть насичені».
Обмін духовним досвідом був взаємним, адже отець Ед вбачав в АА величезний дар Бога, який має багато спільного з «духовними вправами св. Ігнатія Лойоли. Передусім застосування на практиці принципу розпізнання духів та почуттів, щоб вміти вчитися на своїх помилках і повністю віддавати Богу, як ми Його розуміємо, все своє життя. Для цього завжди треба мати перед очима досвід свого дна та зустрічі там з Богом. Сам же засновник вважав, що метою дванадцяти кроків звільнення людини від речей, які заважають її волі обирати Бога та його волю. Втім, як і мета єзуїтської духовності, яка передбачала все робити для найбільшої Слави Божої та спасіння людини. Завдяки йому виникла перша група АА у Сент-Луїсі. У розділі «Релігійний погляд на АА» Великої Книги він написав: Анонімні Алкоголіки природні. Вони природні у тому моменті, де природньо підходять до надприродного, а саме у принижені, і як наслідок, у смиренні. Щось духовне присутнє у музейних картинах чи симфонічній музиці, і Католицька Церква схвалює їх використання. У АА теж є щось духовне і участь католиків у цьому незмінно веде до того, що погані католики стають кращими католиками».
Своїй сестрі Енн о. Доулінг писав, що завдяки програмі він отримав стільки благодаті, що її можна порівняти хіба що з ласками від Таїнства священицького рукоположення. До кінця свого життя він був вдячний Біллу за те, що той дозволив йому «поїхати автостопом по 12 кроках». У середині 50-тих років він писав: АА допоміг мені, як людині, і як священнику. AA підвищив мій оптимізм. Як і всі, хто спостерігав, як АА досягає своїх цілей, я бачив, як збуваються мрії. Ми з вами знаємо, що в глибині приниження ми опиняємося у природному просторі, і, якщо правильно себе вести, особливо це стосується внутрішнього духу шостого кроку, я думаю, ми можемо майже очікувати автоматичного виконання Божої обітниці, щоб допомогти стати смиренним. Там, де є добра воля, є майже залізний зв’язок між приниженням, смиренням і Божою допомогою». Щодо ролі АА у житті Церкви він, як кожен єзуїт, застосовував принцип розпізнання: «Існує апостольська можливість, яку ви можете знайти у спілкуванні з АА. Вона має терапевтичну цінність для людини і дає чудові можливості для Церкви. Скандал, який може влаштувати п’яний священник, не такий серйозний в Анонімних Алкоголіках, як це було б із зібранням католицької організації, тому що між ними є суттєва різниця.
Під час свого візиту до Сент Луїса 1941 році Білл У. гостював у о. Еда, де в обителі єзуїтів йому показали на діаграму, що висіла на стіні. На ній було порівняння між Духовними вправами Святого Ігнатія та Дванадцятьма кроками анонімних алкоголіків, що в принципі, було дуже точною відповідністю. Білл взагалі не знав, ким був цей Ігнатій, проте багатьма роками пізніше, відповідаючи на одне з питань членів АА сказав: «Я вважаю, що вони також зробили вражаюче відкриття, що духовні принципи, викладені в наших Дванадцяти кроках, з’являються в тому ж порядку, що й у вправах Ігнатія. Хоча, звичайно, Дванадцять кроків Анонімних Алкоголіків не містять нічого нового, здається, безсумнівно, що це унікальне і точне ототожнення з Вправами Ігнатія багато зробило для встановлення тісних і плідних стосунків, які ми зараз маємо з Церквою». Варто зазначити, що за словами самого Білла У. (і що не є секретом) багато ідей та речей (самоаналіз, визнання провин, відшкодування збитків, допомога іншим і молитва) були взяті від Оксфордського руху ХІХ століття. Проте чому кроки були записані в тому порядку, в якому вони записані нині, і чому вони були сформульовані так, як вони є, засновник АА сам не мав жодної гадки.
Співпраця між Біллом та о. Едом не обмежувалася обміном знань та духовного досвіду. Саме за порадою священника містер Уілсон відмовився від почесного звання Єльського університету, адже як сам пояснив пізніше: «Моя власна історія життя роками складалася навколо непримиренної гонитви за грошима, славою та владою, а кульмінаційним її моментом було те, що я майже не потонув у морі алкоголю. Це прагнення збереглося у мені. Воно лише дрімає, і може знову відновитися й роздирати мене — і АА також. Десятки тисяч членів АА схожі за темпераментом на мене. Вони, на щастя, це знають і я теж знаю. Тому існує наша традиція анонімності, отже, моїм чітким обов’язком є відмовитися від цієї честі з усіма негайними задоволеннями і вигодою, які вона могла б мені принести».
Коли Білл у 1952 році писав свою другу книгу «12 кроків і 12 традицій», то перед публікацією, надіслав копію книги отцю Еду, щоб той зробив свої зауваження та поради. Одного разу він сказав: «Білле, не те, що ви вкладаєте в Анонімні Алкоголіки, робить книгу настільки хорошою, а те що, що ви пропуcтили».
Отець Ед зумів першим побачити потенціал ширшого застосування 12 кроків, аніж лише проблема алкоголізму. Ще у 1942 році у своїй душпастирській праці він почав застосовувати 12 кроків для самотніх подружніх пар, створивши курс CANA (Не самі), якими він керував аж до своєї смерті у 1960 році. Його ініціативою були групи Анонімних Розлучених, щоби допомагати католицьким подружжям переживати кризу. Священник також підбадьорював Луїз Уілсон, кола вона тільки розпочинала створювати групи для родичів залежних від алкоголю Ал-Анон. Це його ідеєю було застосовувати досвід АА для лікування осіб з розумовими відхиленнями, неврозами та сексуальними конвульсіями. Що у майбутньому принесло плід у вигляді багатьох паралельних 12 крокових програм. Він за допомогою програми кинув палити, проте, як наслідок, почав набирати вагу і став «товстим, як свиня». Страждаючи від компульсивного переїдання однієї ночі самостійно з’їв всю полуницю, призначену для цілого його монастиря. Це спонукало його попросити Білла створити групу для переїдаючих ОО (Очевидне Ожиріння). Проте о. Едвард постійно відвідував відкриті зібрання АА, які для нього стали «клубом самотніх сердець». Це було причиною справжньої радості для нього, що він міг перенести терапію і видужання з дорогого лікарняного ліжка до звичайної кав’ярні, від недосвідченого професіонала до поінформованого любителя АА.
Відомо, що він самостійно закликав свого настоятеля звільнити іншого священника єзуїта від примусового психічного лікування і направити його до груп Відновлення Recovery inc., якою керував доктор Абрагам Лоу (Abraham Low). Адже, на переконання священнослужителя, люди здатні бути цілителями ран один для одного.
Отець Ед Доулінг помер 30 березня 1960 року і був похований 3 квітня поряд зі своїми співбратами в ордені Єзуїтів на кладовищі Сент Луїса. Щоб віддати шану цьому скромному священнику на похоронні урочистості з’їхалися тисячі американців різних соціальних прошарків та релігійних традицій з усієї країни. Його значення у становленні та розвитку АА на ранніх етапах важко переоцінити, хоча коли його спитали про його роль, він з притаманною йому покорою відповів: «Я справді нічого не зробив». «Це дуже просто. Я просто був поруч».
