Історія полтавця Гліба Стрижка миттєво облетіла пресу після його порятунку з полону. Морпіх був тяжко поранений, через це фактично знерухомлений, але не втрачав сили духу і віри.
Багато років у дитинстві та ранній юності Гліб був паламарем у Свято-Успенському кафедральному соборі ПЦУ у Полтаві.
У інтерв’ю виданню “Телеграф” Гліб розповів про те, що дало сил вижити у полоні, в нелюдських умовах “лікарні”, де взагалі не надавали жодної допомоги і навіть не годували.
“Що допомогло тобі перенести страшенні болі, не впасти у відчай?
— Насамперед, віра в Бога. Я щиро молився і просив у нього дати мені сили. Бог нічого не посилає людині такого, чого вона не може витерпіти. Я розумів, що коли вижив, то не маю права здатися. Дуже підтримувало дух почуття гумору. Ну, і, звісно, гасло морпіхів “semper fidelis” — вірний завжди. Моя робота, мій обов’язок — захищати Україну. Це моя найвища життєва цінність. Відсутність сну, їжі, постійне психологічне навантаження — усе другорядне. Коли у людини є внутрішній стрижень, коли вона загартована й чітко розуміє, для чого живе, це їй допомагає”.
