Нині переживаємо Адвент, час радісного очікування на Народження Спасителя. Сподіваємось, що роздуми папи Бенедикта XVI щодо цієї таємниці допоможуть краще приготувати свої серця на прихід Христа.
***
Очікування, є виміром, яке проходить через все наше особисте, сімейне чи суспільне існування. Очікування присутнє у тисячах ситуаціях, починаючи від тих найменших і найбільш банальних, аж до найважливіших, які займають нас повністю і до глибини. Маємо на думці між іншими очікування двох одружених на дитину, очікування на батька або друга, який прибуває здалеку, щоб нас відвідати. Думаю про молоду людину, яка очікує на результати завершального екзамену або співбесіди; у почуттєвих стосунках на зустріч з коханою особою, відповідь на лист або на прийняття пробачення… Можна сказати, що людина живе, поки чекає, поки у її серці живе надія. Нашу моральну і духовну «поведінку» можна виміряти тим, на що очікуємо, у чому покладаємо надію.
Тому кожний з нас може поставити собі питання, особливо у цьому періоді, який готує нас до Божого Народження: на що я очікую? На що у цьому періоді мого життя, чекає моє серце? Це питання можна ставити на рівні родини, спільноти чи народу. На що разом чекаємо? Що єднає наші прагнення, чи вони є спільними?
28.11.2010. Розважання на Ангел Господній. Ватикан.
***
Переживати Адвент означає просто говорити з Богом так, як робив Йов. Це означає просто бачити всю реальність і тягар нашого християнського життя без страху і виставляти її перед обличчям Бога Судді і Спасителя, навіть якщо, як Йов, ми не маємо відповіді на все це, і єдине, що залишається, це просто чекати на відповідь Бога….. Адже віра в основному означає те, що недолік, який ми маємо в нашій любові, компенсується надлишком любові Ісуса Христа, який діє від нашого імені. Він просто говорить нам, що сам Бог вилив серед нас надлишок Своєї любові і що таким чином Він наперед заповнив усі наші недоліки. Зрештою, віра означає не що інше, як визнати, що ми маємо такий недолік; це означає розкрити руку і прийняти подарунок. У своїй найпростішій і найпотаємнішій формі віра є не чим іншим, як досягненням тієї точки в любові, коли ми визнаємо, що нам теж потрібно щось дати. Віра… складається з подолання самовдоволення та самозадоволення людини, яка каже: «Я все зробив. Мені більше не потрібна допомога». Лише в такій «вірі» егоїзм, протилежний любові, не наполягає на власних можливостях, але усвідомлює, що отримує щось у подарунок і потребує цього.
Йосип Ратцінгер « Що означає бути християнином», 1964 р.
***
«Може Адвент стане особливим чином ліками для душі, ліками, які чинять більш прийнятною вимушену бездіяльність і страждання, а навіть допомагають відкрити благодать, яка прихована у хворобі.
(…) Мусимо чекати. Мусимо задуматися над собою, мусимо зносити свою самотність. Мусимо зносити біль, прийняти самого себе. Це все не є легким. Але хіба не дійсно є так, що у цій тиші на мене чекає Бог?
(…) Якщо навчуся приймати себе у тих днях тиші, якщо прийму біль, адже таким чином мене очищує Господь, то чи не стану багатшим, ніж тоді, коли б виграв багато грошей? Чи не станеться зі мною щось, що є більш тривалим і плідним, аніж речі, які можна порахувати? Відвідування Господа – це можливо, хвороба може показати себе в новому світлі, коли ми побачимо її, як частину Адвенту. Бо коли ми повстаємо проти цього, це не тільки тому, що нам боляче або тому, що важко бути спокійним і самотнім: ми бунтуємося проти цього, тому що є багато важливих речей, які ми повинні робити, і тому хвороба здається безглуздою. Але це аж ніяк не безглуздо! У структурі людського життя в цілому вона має глибокий зміст. Це може бути момент у нашому житті, який належить Богу, час, коли ми відкриті на Нього і таким чином вчимося заново відкривати себе…
Адвент – це не лише сучасність і очікування вічного майбутнього, є також у особливий спосіб часом радості – внутрішньої радості, яку не можуть заглушити стражданням».
Можливо, нам варто провести експеримент. Давайте будемо розуміти окремі події дня, як маленькі знаки, які посилає нам Бог. Не будемо брати до уваги лише прикрі й неприємні речі; ми повинні намагатися побачити, як часто Бог дозволяє нам відчувати щось від Його любові. Вести своєрідний внутрішній щоденник хороших речей було б прекрасним і цілющим завданням.
Господь тут. Ця християнська впевненість покликана допомогти нам поглянути на світ новими очима і зрозуміти «відвідування», як візит, як один із способів, за допомогою якого Він може прийти до нас і бути поруч.
– «Благословеного Різдва», Йозеф Ратцінгер (почесний Папа Бенедикт XVI)
***
Усі наші відповіді залишаються фрагментарними. Перше, що ми повинні прийняти, це завжди і знову реальність тривалого Адвенту. Якщо ми це зробимо, то ми почнемо усвідомлювати, що межа між «до Христа» і «після Христа» не проходить через історичний час у зовнішньому сенсі і не може бути проведена на жодній карті; воно проходить крізь наші серця. Оскільки ми живемо на основі егоїзму, то й сьогодні ми «перед Христом». Але в цей час Адвенту просимо Господа, щоб ми могли все менше і менше жити «перед Христом», і вже точно не «після Христа», а по-справжньому з Христом і в Христі: з Тим, Хто вчора справді є Христом, сьогодні і назавжди.
Проповідь на Адвент Й. Ратцінгера, 1964 р.
