Англіканська церква у Великій Британії не відокремлена від держави. У палаті лордів британського парламенту 26 єпископів, а королева вважається головою церкви. Багато шкіл проводять “колективне богослужіння” (act of worship) – читання молитви. Від нього звільняються лише діти на прохання батьків атеїстів чи представників інших конфесій. При цьому у Великій Британії справжня релігійна криза – люди перестають ходити до церкви і звинувачують її в невмінні відповідати сьогоднішньому дню.
Лише трохи більше одного відсотка британського населення регулярно ходять до церкви, а політики та публічні персони воліють взагалі не порушувати теми своєї віри.
Віра у привиди
“Я вважаю, що мені дуже пощастило, якщо на службу приходять 20 людей”, – зауважує парафіяльний священик та дослідник-психолог Джонатан Йонг. У його юрисдикції – три парафіяльні церкви в селах з населенням 150 – 300 осіб. Вони знаходяться на півдні Англії у графстві Західний Сассекс.
“У Британії організована релігія у занепаді, а у молоді релігійна апатія”, – каже священик.
Однак це не означає, що британці втратили віру у надприродне.
“Багато хто вважає, що раю та пекла не існує, але ці люди вірять у духи померлих, яких вони любили”, – розповідає професор лондонського університету Голдсміт Еббі Дей.
Вона проводила дослідження віри серед британців у двох групах: серед 15-річних підлітків та людей віком близько 50 років.
“І те й інше покоління знаходять втіху у вірі у привиди рідних та близьких”, – каже Еббі Дей. Але загалом її дослідження показало, що серед молоді більше тих, хто вірить у привиди померлих родичів. “Ця віра приносить їм втіху і служить підтримкою, – розповідає дослідниця. – Для більш похилого покоління скоріше важлива віра в те, що у їхніх померлих родичів все гаразд і їхні душі не в раю чи пеклі, а десь поруч”.
Спортзал його преосвященства
Англіканська церква витратила понад 240 млн фунтів (330 млн доларів) з 2017 по 2020 рік на те, щоб зупинити падіння числа віруючих, але ці зусилля не увінчалися успіхом. Це визнав її глава архієпископ Кентерберійський Джастін Велбі.
Програма під назвою “Оновлення та реформа” спрямована на те, щоб залучити нових парафіян та потримати церкву – особливо у бідних районах Британії.
Гроші, зокрема, пішли на створення сучасних церков зі спортзалом та кафе; одна з найвідоміших таких – у будівлі колишнього нічного клубу у Бредфорді на півночі Англії. Мільйони фунтів стерлінгів церква витратила на відновлення будівель, що знаходяться в аварійному стані. Програма профінансувала переобладнання під будівлі культу колишніх залізничних майстерень та універмагів.
Однак ці заходи не призвели до зростання числа парафіян. Середня річна відвідуваність недільних церковних служб впала з 740 тисяч людей у 2016-му до 690 тисяч у 2019 році.
Приблизно три з половиною відсотки британського населення відвідували недільні служби наприкінці 1960-х років. Ця цифра впала до 1% у 2019 році.
Середній вік парафіян англіканської церкви в Британії зараз 61 рік, і парафії не поповнюються молодими віруючими.
Проте Деббі Клінтон, голова програми “Оновлення та реформа”, заявила, що мета церкви до 2030 року подвоїти кількість парафіян віком до 18 років.
Футбол проти церкви
З січня 1974 року у Британії почали проводити футбольні матчі в неділю. Раніше це було заборонено на основі “Акту про дотримання неділі”, який діяв ще з 1780 року. Він забороняв у цей день усі види розваг, де за вхід беруть гроші – щоби нічого не відволікало людей від молитви.
Проте англійські футбольні клуби вигадали, як обійти цей закон. Вони пускали глядачів на територію стадіону безкоштовно, але на трибуни проходили лише ті, хто купив програму матчу. Так тривало до 1980-х, потім влада скасувала частину положень старого закону, і 2003 року він перестав діяти цілком.
Так церква зіткнулася з головною британською грою та поступилася їй. Ті, хто раніше починав ранок з відвідування церкви, віддавали перевагу футбольним матчам – як професійним, так і тим, у яких грали діти парафіян.
Втім, індустрія розваг перемогла не лише релігію: у 1970-х роках скоротилося членство у будь-яких організаціях, у тому числі у всіх політичних партіях – вони також любили недільні збори.
Покоління 1970-х не передало свою релігію своїм дітям, а вони своєю чергою не передали релігійність онукам, вважає дослідниця Еббі Дей, автор книги “Релігійне життя літніх парафіянок: останнє активне покоління англікан”.
“У мусульман немає такої проблеми з передачею релігії від батьків до дітей. 90 відсотків віруючих мусульман прийняли свою віру в сім’ї”, – додає Джонатан Йонг.
