Однією з цілей Стамбульської конвенції «є викорінення стереотипних ролей жінок та чоловіків». На їхню думку, одним з таких є образ сильного чоловіка-захисника та голови родини. Чи на вашу думку, запровадження гендерної ідеології, у тому числі і серед військових, не послабить боєздатність нашої держави та національну безпеку?
На сьогоднішній день, коли триває війна, гендерна ідеологія не впливає на бойову ефективність української армії. Перед такою великою небезпекою, перед загрозою для життя кожної людини і існування цілого народу верх бере здоровий глузд і інстинкт самозбереження. Основний тягар оборони батьківщини лягає на чоловіків, а перед жінками стоїть завдання піклуватися про дітей і родину, підтримувати духовно, молитвою своїх чоловіків і синів. Звісно, багато жінок вирішили безпосередньо включитися у захист країни, і вони дуже вправні у цьому.
У майбутньому це перш за все стане загрозою саме для жінок, як це видно в країнах, де чоловіки оголошують себе жінками і беруть участь у спортивних змаганнях нарівні з жінками чи перебувають в ув’язненні в камерах разом з жінками. Дуже цікавою є аргументація Конституційного суду Болгарії, котрий прямо визнав Конвенцію суперечною з основним законом саме у розумінні статі, як конструкту, який є плинним і залежним від суб’єктивних відчуттів. Поняття “стать”, як соціальна конструкція (гендер) призводить до релятивізації біологічної статі. “Якщо суспільство втрачає здатність відрізнити жінку від чоловіка, то боротьба проти насильства стосовно жінок стає невиконанним зобов’язанням,” — такий висновок болгарського Конституційного суду.
Де існує межа безумству та змін, адже вслід за прийняттям Стамбульської конвенцією у публічному просторі почали обговорювати легалізацію одностатевих союзів. Чи можуть ідеологи цих революцій колись зупинитися?
Межі нема, добровільно не зупиняться ніколи. Це вже бачимо в інших країнах, де гендерна ідеологія стає дедалі радикальнішою і хоче примусити усіх до цілковитого підпорядкування. Відбувається радикальна революція. Ті, що раніше вважалися радикальними, сьогодні вважаються за відсталих. Адепти ідеології говорять про толерантність, але для них це лише спосіб, яким можна діяти у нормальному суспільстві. Коли вони отримують вплив і владу, то не дозволяють ніякої іншої думки. На теперішній момент Європейський Союз працює над директивою, що впроваджує у життя гендерну ідеологію. Вона передбачає покарання за мислення, що не приймає цієї ідеології. Навіть якщо це явно не було виражено словами. Контролери правильного мислення будуть мати право додумати наші думки, виходячи з контексту наших висловлювань. Проєкт містить між іншим таке речення: “Мова, використана у заклику до ненависті не завжди відноситься безпосередно…, але упереджену мотивацію можна допустити зважаючи на загальний зміст чи контекст висловлювання”. Це не жарт. Європейський Союз хоче обмежити свободу слова на підставі “допущення” нашої “упередженої мотивації”. Це очевидне передбачення “думкозлочину”, описаного в похмурому “1984” Орвелла. Якщо вони будуть мати владу, для нас не буде місця, нас чекатимуть в’язниці і психіатричні заклади, як це було у часи комунізму.
На Ваш погляд, чому у воєнний час, коли вирішальною є консолідація всіх громадян України навколо ідеї незалежності, на розгляд Верховної Ради виносять законопроекти, які своїм змістом розколюють суспільство?
Тут треба насамперед звернути увагу на глибоко аморальні дії еліт Європейського Союзу. Вони свідомі, що Україна не хотіла приймати Стамбульську конвенцію, незважаючи на різноманітні спроби дуже сильного тиску. І ось тепер, під час війни, коли країна знаходиться у смертельній небезпеці, змушують Україну до прийняття цього документа. Для тих, хто хоч трохи знає історію гендеру в Україні, немає нічого дивного. Це дуже засмучує, але еліти Союзу у визначальній більшості не керуються правдою і елементарною повагою, а керуються саме ідеологією. Верховна Рада прийняла Конвенцію і Президент підписав, але остаточно буде вирішувати народ, вирішувати будуть військові, котрі захищають батьківщину. Побачимо, чи повернувшися додому, вони будуть підтримувати культурне винищення своїх родин і деморалізацію своїх дітей.
Варто додати, що країни, котрі ввели у реалізацію рекомендацій Стамбульської конвенції мають найбільший рівень насильства по відношенню до жінок і в родинах. Дослідження Агентства з фундаментальних прав Європейського Союзу, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, а також Всесвітньої організації охорони здоров’я доводять, що в країнах, де вже роками застосовуються перспективи гендеру для боротьби з насильством рівень реального насильства… є найвищий. Так само і дослідження, проведені Міністерствм юстиції США, показали, що жінки, які залишаються в зв’язках поза подружжям, частіше стають жертвами насильства зі сторони своїх партнерів.
Чим керуються сучасні політичні і інтелектуальні еліти?
Іноді люди кажуть: треба у щось вірити. Сьогодні культурні та політичні еліти не вірять в Бога, проте повірили у прогрес, котрий для них сьогодні ототожнюється з гендерною ідеологією. Раніше це була марксистська ідеологія, а також різні форми націоналізму. Таке мислення завжди призводить до руїни, тому що воно іде всупереч законів, вписаних у природу людини і дійсності, котра нас оточує. Приклад ситуації у Шрі-Ланці, що склалася недавно, коли народ збунтувався і скинув владу, президента. Основні медіа не згадують, що причина, яка довела людей до розпачу і бунту була ідеологічною, а саме радикальне переведення економіки на засади екологізму. На Європейський Союз чекає подібний сценарій, якщо він керуватиметься ідеологічним підходом, не зважаючи на природу, дійсність, не маючи поваги до правди.
Християн та громадських діячів, які захищають родинні та християнські цінності, виступають проти гендерної ідеології чи абортів, відразу звинувачують у проросійськості та зраді європейського курсу. Як цьому протистояти?
Треба говорити правду. Якщо йдеться про проросійськість, то впровадження гендерної ідеології є саме на руку Росії, яка цим у пропаганді обґрунтовує напад на Україну. Якщо говорити про зраду європейського курсу, то курс Європи, який означає впровадження гендерної ідеології є дорогою до катастрофи. Це профанація того, чим насправді є європейськість, з чого Європа виросла, на яких цінностях вона здобула свою велич. Навіть якщо з географічної точки зору Європа є лише півостровом Євразії. Якби наші предки керувалися мисленням, яке сьогодні домінує, то Європа би була давно колонізованою. Те, що еліти пропонують сьогодні — це курс на “евтаназію”, зникнення, СРСР тощо.
Чи не вважаєте символічним, що Росія напала на Україну якраз у соту річницю ухвалення більшовицькою владою декрету про вилучення церковних цінностей? Можливо таким чином Господь хоче нам вказати, що шлях до миру та процвітання нашої держави йде через виправлення історичної несправедливості та повернення Богу і Церкві того, що від початку їм належало?
Випадковостей не існує. Для того, щоб був мир треба встановлювати справедливість. І не йдеться лише про повернення храмів. Очевидно, що їхнє віддання законним власникам, є знаком, що відносить наше життя до Творця. Неповернення храмів вірним — це в дусі президента Путіна. Він вважає, що оскільки має силу і владу, то може робити все, що йому хочеться, не поважаючи прав інших. Якщо якийсь урядовець чи політик через те, що має владу і вплив на рішення, виступає проти такої фундаментальної справедливості як віддання храму вірним, то який дух ним керує? Проте йдеться про щось значно важливіше, ніж віддання храмів. Чи перед нами майбутнє з Богом чи також безбожне майбутнє? Треба поставити питання і мати відвагу відповісти на нього: чи Бог взагалі існує? Чи існують певні засади — закони життя суспільного, родинного, котрих треба дотримуватися, щоб суспільство нормально функціонувало? Чи правда, що Ісус є Спасителем, живий контакт з котрим є обовʼязковий оскільки людина і людство потребують божественного Спасителя? Лідери сучасної колонізації і культурної агресії відповідають на це питання — ні. Але що, як вони помиляються? Якщо Бог існує і дає нам життя, якщо до Нього тепер перед загрозою смерті так кричимо, якщо на передовій лінії фронту військові і медики досвідчують, що Бог є, то чи нехтування Ним у звичайному житті і відкидання вписаних у природу засад може залишитися без наслідків? Чи наші предки, творці Європи помилялися сотні років і лише тепер з’явилися люди, що розуміють дійсність? Понад сто років тому на наші землі з тією ж пропозицією, хоч і в трохи іншій формі, прийшли революціонери. Скільки було і є страждання з цієї причини. Говоримо про декомунізацію, але відкриваємо водночас інші двері для нової форми окупації і колонізації. Молімося, щоб Україна обрала правду, не оглядаючись на інші держави.
Мати Тереза з Калькутти колись сказала, що найбільшою загрозою миру є аборт. Можете пояснити, як пов’язані між собою ці два явища?
Мати Тереза сама це пояснювала кажучи, що якщо ми здатні вбити беззахисну людську істоту, то що нас утримає від вбивства одне одного. Аборти беруть курс на агресію, яка дедалі більше поширюється. Саме Росія була першою країною, яка упровадила доступність абортів. Сьогодні нерідко можна почути, що аборт — це звільнення, що це фундаментальне право людини. Президент Макрон запропонував включити право на аборт до списку основних прав Європи. Вам кажуть, що маєте право вбити, усунути крихітне людське життя, тому що воно вам заважає. Президент Путін каже своїм людям: ми повинні вбити маленьку Україну, усунути її з історії, тому що вона нам заважає. Це жахливі речі і наслідки будуть жахливі. Сучасна психологія і медицина, а насамперед досвід тих, хто зробив аборт, показують, скільки болю завдає такий вчинок, скільки агресії, неприйняття себе, море страждань. На щастя, є прощення, є Бог, який зцілює ці рани.
Папа Франциск прирівняв корупцію до наркотиків, якими не можна безкарно займатись і перестати, коли забажаєш. Як подолати це явище, коли давати хабарі стало вже традицією, якщо не залежністю, яка вкоренилася майже у всіх сферах суспільства?
Ми бачимо, що слова Папи Франциска тут правдиві. Змінити законодавство та менталітет – це велика робота для всіх. Ймовірно, владі знадобиться допомога військових. Вони сподіваються, що Україна захоче створювати майбутнє, яке варте їхньої жертви, варте смерті їхніх товаришів. Україна, вільна від корупції, від корумпованих суддів і прокурорів, вільна від деморалізації дітей та молоді.
Чи не вважаєте, що однією з причин жорстокої поведінки та злочинів росіян була ідея боротьби з нацистами, що вони врешті-решт самі підсвідомо перетворились на них. Чи не загрожує нам, що на хвилі сліпої ненависті та боротьби з агресором ми самі можемо скотитися до їх рівня?
Можливо, у цьому поясненні, маєш рацію, хоча б частково. Однак якими би не були причини жорстокості агресорів, безперечно, на нас чекає велике завдання — зцілення наших сердець, наших душ, нашої психіки. Хочеться звернутися до всіх ЗМІ, до політиків і журналістів, щоб пробуджували і розвивали в нас благородство, жертовність, а не ненависть. Вона все одно підкрадається сама. Ненависть у моєму серці дає енергію. Треба спробувати побачити в них людей, дуже нещасних, обдурених, поневолених злом, але людей. Пробудити в собі, а також і в них людяність. Звісно, треба говорити правду: ти чиниш зло, жахливе, ти вбиваєш… навіщо робиш це, що ми тобі зробили? схаменіться! У кожного з цих росіян теж є душа. Маємо приклади з історії концтаборів, коли шляхетність і святість деяких в’язнів пробуджувала людяність у переслідувачів. Шанс на міцний мир у нас є тільки в тому випадку, якщо щось зміниться в Росії. Ненависть і презирство не підтримують цю зміну. Силою, яка сьогодні необхідна, Росію можна зупинити на деякий час – ми сподіваємося, що це вдасться, але треба працювати над людяністю, як у собі, так і в інших. Наш Господь закликав нас до молитви за ворогів, Мати Божа у Фатимі багато разів просила про молитву за Росію. Мене дуже зворушили слова блаженнiшого Святослава Шевчука, який у неділю примирення на початку війни сказав: «Важко говорити про прощення під час війни, дивлячись у вічі ворогу, який не має жодних моральних рамок і вбиває мирне населення. Але прощення є секретом перемоги».
З досвіду інших народів знаємо, що війна для її учасників не закінчується з припиненням пострілів та підписанням миру, але ще довго продовжують у серцях боліти рани від побаченого. Як Церква і кожен з нас може допомогти нашим захисникам та всім постраждалим подолати наслідки поствоєнного синдрому?
Так, попереду у нас багато роботи. Певна річ, сьогодні нам потрібно багато молитися, молитися про любов у наших серцях, щоб війна не увійшла в тіла і серця наших воїнів. Допомагати психологічно та духовно, а також матеріальною підтримкою. Любити, тільки любов лікує рани. А Бог є Любов, ми віримо, що Він може витерти кожну сльозу. Ми готуємося до зустрічей із травмованими війною людьми. Набираємося досвіду, вчимося. В нашій дієцезії є команда, яка цим займатиметься. Ми хочемо підтримати Християнську службу порятунку, яка готуватиме людей від першого контакту. Ми дуже хочемо, щоб центр Святого Івана Павла II, який будується, служив для загоєння ран після війни. Ми знаємо, що психологічне та терапевтичне знання дуже важливе, але ми зобов’язані давати щось більше. Воскреслий Ісус Христос має силу освітити найбільшу людську темряву.
Треба підкреслити, що це все ще велика духовна війна, де моє навернення має велике значення. У нас в Україні багато гріхів, дуже тяжких. Зараз багато людей віддають своє життя, щоб захистити батьківщину. Хоча б із поваги до них та їхньої жертовності варто запитати, якою має бути ця батьківщина? Чи й далі має бути в ній вбивство ненароджених дітей і повна свобода торгівлі дітьми /сурогаство/? Чи й далі бути корупції майже в усіх рівнях влади? Чи й далі будемо допускати деморалізацію дітей і молоді? Постійно всі ми перебуваємо у цій великій духовній боротьбі, щоб перемагала любов в мені та в ближньому.
Розмова єпископа Радослава Змітровича з Олександром Бучковським.
