Криза нашого часу перейшла від культурно-моральної до психологічної, а психологічну кризу слід розуміти в етимологічному сенсі, тобто як відношення до науки про душу. Люди ризикують психологічним крахом, коли забувають про основну мету свого життя: освячення і Божу славу, пише Роберто де Маттеї.
Італійський історик Церкви зазначає, що сьогодні ми страждаємо від серйозної психологічної кризи, тобто кризи, пов’язаної з розумінням людської душі. «Психологічна стабільність, яку забезпечують здоров’я, гроші та почуття, очевидні. Люди, які здаються сильними, але позбавлені Бога, подібні до будинків, побудованих на піску, про які говориться в Євангелії. Все, що вам потрібно зробити, це забрати одну з тих фальшивих підвалин, на яких вони спираються, щоб викликати психологічну кризу», – написав учений. Такі соціальні катастрофи, як війна та пандемія, роблять слова нашого Господа правдившими, ніж будь-коли: «І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, і він упав. І велика була та руїна його!» (Мт 7, 27).
«У бурхливій історії ми повинні розуміти, що тільки в собі ми можемо знайти рішення проблем, які нас торкаються. Ми не беремо участь у політичній, соціальній чи медичній боротьбі; ми воїни в довгій війні проти плоті, диявола і світу, що сягає самого початку створення. У цій боротьбі, як пояснює о.Реджинальд Гаррігу-Лагранж (187-1974), внутрішнє життя – єдине, що необхідно кожному з нас. Справжнє життя людини — це не поверхневе і зовнішнє життя тіла, призначене на розпад і смерть, а безсмертне життя душі», — зазначив професор де Маттеї.
Як додав науковець, Бог просить нас не рятувати світ, але шукати спасіння наших душ та Його прослави, також у суспільстві, через публічне свідчення вірності євангельським істинам. Роберто де Маттеї ще раз звернувся до слів о. Гаррігу-Лагранжа, щоб показати, що сьогодні нам потрібні святі. Саме про святих ми повинні просити Бога, тому що історія показує, що у важкі часи – як-от криза альбігойської єресі чи протестантська криза – Бог завжди дарував Своєму народу святих. Де Маттеї зауважив, що ми, хоч і не бачимо святих навколо себе, але, можливо, забуваємо про справжній критерій святості: не сенсаційні чудеса, а здатність тихо і вірно жити в чеснотах, як це показує св. Йосип.
«Ніхто краще, ніж св. Йосип не знав, наскільки крихкою була Римська імперія за завісою зовнішнього вигляду; ніхто, як він, не усвідомлював зради Синедріону. Проте він прийняв римський закон про цензуру або єврейський наказ про обрізання Ісуса, ніколи не заохочуючи до повстання проти влади. У серці його не було гніву, був спокій; єдина ненависть, яку він знав, — це ненависть до гріха, — сказав професор.
«Року св. Йосифа, оголошеного Папою Франциском, настав кінець, але служба св. Йосип має продовжувати надихати вірних католиків і спонукати їх до шукання святості, вершиною якої є Ісус Христос», – зазначив історик. Насамкінець закликав до довіри до Божого Промислу та заступництва Божої Матері.
