Цю католицьку монахиню називали “Ангелом надії”. Ще за життя її вважали святою, а на похороні черниці було випито 6000 чашок кави. Засновник АА Білл У. у ній вбачав одного з найбільших друзів, якого коли-небудь мали залежні від алкоголю. Ким була с. Мері Ігнатія Гевен, про яку згадується у Великій Книзі Анонімних Алкоголіків?
Народилася Мері Деллі Гевен у 1889 році в Ірландії, але вже у сім років разом з батьками емігрувала до Сполучених Штатів. Сім’я оселилася в місті Клівленді, штат Огайо і жила завдяки скромним доходам батька, який був чорноробочим та підробляв нічним сторожем. Оскільки дівчинка з малечку мала хист до музики, то батьки оплачували її уроки гри на фортепіано. В майбутньому вона обере професію вчителя музики і закінчить університет Нотр-Дам у 1925 році. Маючи перспективу музичної чи педагогічної кар’єри, Мері почала роздумувати над покликанням до чернечого життя, що звичайно не викликало захоплення у її близьких. Батьки навіть на деякий час заручили її з іншим хлопцем. Але все ж таки у віці 25 років вона приєдналася до конгрегації Сестер Милосердя Св. Августина, яка особливим чином займалася вихованням дітей та сиріт. Там вона прийняла ім’я Ігнатія на честь засновника Ордену Єзуїтів, принципу якого – «любов у дії», вона була вірною все життя. Завжди у нею під рукою були «Духовні Вправи» св. Ігнатія Лойоли та «Наслідування Христа» Томи Кемпійського, які вона також рекомендувала іншим. У монастирі з огляду на свої таланти вона займалася навчанням дітей музичному мистецтву. Перші роки у згромадженні пройшли важко, адже вона була перфекціоністкою і тому намагалася досконало виконувати всі свої обов’язки. Погіршувало ситуацію і те, що їй допомагала монахиня, яка мала проблеми з психічним здоров’ям. Це все разом призвело с. Мері Ігнатію до нервового зриву та побічного ефекту у вигляді виразки шлунку. Тому лікар поставив її перед нелегким вибором: «Ти можеш бути або живою черницею, або мертвим музикантом». Це було болючим ударом, адже музика та навчання дітей було справою цілого її життя. Лікар, який займався її лікуванням, пояснив, що відновлення потребує не лише її фізична сфера, але і духовна та психічна складові. Для цього їй варто переглянути свої звички та стиль життя.
Після періоду реабілітації сестру було направлено у лікарню св. Томи у м. Акрон відкритого її чернечим згромадженням у 1928 р., де вона працювала у приймальні. Там вона познайомилася з лікарем Робертом Холбруком Смітом (Доктором Бобом), який сам боровся з алкогольною залежністю і який став другим співзасновником Анонімних Алкоголіків. На той час алкоголізм не вважали хворобою, а лише моральною вадою, а до п’яниць ставилися, як до останніх злочинців та ізгоїв суспільства.
Сестра Ігнатія навпаки вважала, що це хворі душею, тілом та психікою люди, які потребують особливого лікування та догляду. Вона постійно нагадувала: «Алкоголік заслуговує на співчуття. Христове милосердя та розумна турбота потрібні, щоб з Божою благодаттю йому чи їй була дана можливість прийняти нову філософію життя». Тому вона разом з Доктором Бобом почали приймати до лікарні алкоголіків, часто під вигаданими діагнозами, найчастіше виразкою шлунку. Щоб приховати факт алкогольного сп’яніння, їх поміщали в окрему палату, де зберігалися квіти, аромат яких маскував запах раніше випитого алкоголю.
Перша госпіталізація алкоголіка відбулася 16 серпня 1939 року, що потім увійде в історію АА. Завдяки цьому лікарня Св. Томаса в Акроні стала першим місцем у світі, де алкоголізм почав лікуватися, як хвороба. Після того, як все викрилося, керівництво лікарні все ж дозволило с. Ігнатії та Доктору Бобу відкрити спеціальне відділення для алкоголіків. Сестра також зробила свій внесок у подоланні расизму та сегрегації, адже домоглася, щоб афроамериканця помістили до палати, де лежали тільки білі. Таким чином зробила першу програму видужання, де на одному рівні лікувалися всі люди, незалежно від кольору шкіри та походження. Своєму пацієнту-протестанту вона одного разу сказала: Важливість нашої релігії полягає в тому, щоб зробити її раєм для тих, хто нас оточує. По суті, католицизм не такий далекий, як ви думаєте, від вірувань наших розділених братів… любов може подолати будь-які перешкоди». Один алкоголік про неї засвідчив: «Вона врятувала мені життя. Через неї я знайшов Бога і тверезість. Вона любила мене, коли в мені не було чого любити. Вона була ангелом АА». Було підраховано, що за час її праці в Акроні понад 4600 алкоголіків пройшли реабілітацію в лікарні Святого Томаса і майже 15 000 людей потрапили під опіку с. Ігнатії протягом всього її життя. Коли алкоголіки виписувалися, сестра вручала їм медальйон Пресвятого Серця Ісуса і просила, що якщо вони знову захочуть випити, щоб обов’язково повернули медальйон. Лише небагато власників хотіли віддати предмет, та навіть тоді, вона благала пацієнта не робити першого ковтка спиртного та обіцяла палку молитву й допомогу місцевої групи АА, щоб підтримувати його у момент спокуси. Одного разу до неї задзвонив сам засновник Анонімних Алкоголіків і сказав: «Це Білл, сестро. Вибачте, але мені доведеться повернути вам значок Святого Серця. У мене був важкий ранок, і я йду випити. У відповідь сестра Ігнатія лише зітхнула: але швидко сказала: «Не роби цього, Білле. Зачекай, поки закінчиш роботу о п’ятій. Тоді подзвониш мені ще раз. Тим часом я буду молитися за тебе. Що б ти не зробив, не повертай мені цей значок. Тримай його біля себе для сили та натхнення». Коли ж нарешті Білл зателефонував знову ввечері, то с. Ігнатія облегшено почула: «Нічого страшного, сестро, я не пив. Я думаю, що зараз у мене все буде добре, завдяки Святому Серцю та тобі».
Це стало початком традиції «жетонів тверезості», які вручають АА у річниці їхніх ювілеїв тверезості. В групах рекомендують, якщо приходить думка випити, то просто прикуси жетон і тримай його у роті, поки це бажання не мине.
Після смерті Доктора Боба і його дружини Енн, сестру Мері Ігнатію у 1852 році перевели до лікарні Сент Вінсент у Клівленді. З цього приводу вона написала Біллу У., що не знає чи зможе надалі допомагати алкоголікам. Це було тяжке випробовування, адже стверджувала, що її серце боліло, коли вона бачила когось у стані алкогольного сп’яніння. Все ж вірна своєму принципу «Зігни коліна, а не лікті», після періоду ревних молитов, Бог зробив чудо і нове її керівництво дозволило відкрити там спеціальне відділення для алкоголіків, яке вона назвала Зала Святого Розарія (Rosary Hall Solarium ), де пропрацювала решту 14 років свого життя. Абревіатури RHS також мали нагадувати про її покійного друга Доктора Боба (Robert Holbrook Smith). Лікарня, яка досі функціонує, кожного дня збирає пацієнтів на спільний Розарій о 15:00, де вони закликають допомогу Пресвятої Богородиці, Неустанної Допомоги, Покровительки Алкоголіків. Щоб потрапити до Зали Святого Розарія, чоловік чи жінка, повинні хотіти не лише протверезіти, але і ніколи більше не вживати спиртного та мати спонсора у 12 кроковій програмі АА з гарною репутацію. Для кожного з п’яти днів обов’язкової реабілітації у Залі Святого Розарія с. Ігнатія дала свою назву: День прийому; День реалізації; День моральної інвентаризації; День постанови та День планів на майбутнє.
Вона наполягала, щоб неодмінною частиною відділення, була кав’ярня і після декількох невдалих спроб, дирекція шпиталю все ж погодилася і кавування стало частиною багатьох зустрічей АА. Облаштування Залу Святого Розарія потребувало коштів, тому вона звернулася за допомогою до своїх друзів та колишніх підопічних. На її прохання відгукнулися сотні людей різних релігій та конфесій. Одного разу після спілкування з членами АА один бізнесмен погодився придбати меблі. Коли він пішов, сестра Ігнатія поцікавилася, чи вказав він розмір пожертви, їй відповіли: «Ціни немає. Він жертвує все своє майно». На подібні випадки вона любила повторювати своїм колегам: «Ну, це тобі АА. Вони всі такі. І їхні рідні та друзі такі. Справді, я не маю жодного відношення до всього цього. Це Богородиця і АА, які це роблять».
Життя с. Ігнатії було позначено скромністю та вірністю своїм обітницям бідності та послуху. Вона просила не згадувати її імені на меморіальній дошці, присвяченій допомозі алкоголікам та відмовилася брати участь у Національній Конференції Духовенства, коли проти цього виступив її ординарій. Водночас не погодилася лікувати іншого єпископа у Залі Святого Розарію, коли той не хотів іти по Програмі 12 кроків. Черниця була одна з перших, хто погодилася зустрітися з родинами алкоголіків і це допомогло пізніше сформувати програму Ал-Анону для сімей залежних.
Хоча сестра уникала публічності, її заслуги були належним чином оцінено. У 1954 році її нагородили медаллю св. Катерини Сієнської від жіночого товариства ТРІ Alpha Sorority Національних католицьких жіночих коледжів за «видатні досягнення в боротьбі з однією з головних проблем країни – алкоголізмом». Вона відповідала: «Я лише одна з тих багатьох жінок католицької громади медсестер Америки, які намагаються врятувати чоловіків і жінок із бездонної ями алкоголізму».
Президент Америки Джон Кеннеді у своєму листі дякував їй за героїчну допомогу алкоголікам та їх родинам. Сестра Ігнатія ж свою працю сприймала, як продовження своєї чернечої місії роботи з сиротами. Навіть наприкінці своїх днів, коли була прикутою до інвалідного візка, їй вдавалося заспокоювати сп’янілих від спиртного, яких нікому не вдавалося втихомирити. У травні 1965 року сестра Ігнатія вийшла на пенсію і переїхала до материнського дому свого згромадження у м. Річфілді. Там відійшла до вічності 1 квітня 1966 у віці 77 років. На її похорон прийшло понад 3000 людей, зокрема і засновник АА Білл Уілсон.
Її тіло спочиває на Кальварійському кладовищі Квінленда, і щороку місцева спільнота АА вшановує її пам’ять урочистою св. Месою. Завдяки її служінню, як зазначає один автор, «світ алкоголіків змінився». Тисячі людей у цілому світі моляться про її якомога швидшу канонізацію. Адже, як сказано на її похороні: «Якщо католицька церква не канонізує її, то святою її проголосять протестанти».
