Не враховуючи т. зв святих немовлят, канонізованих Папою, діти Фатіми стали наймолодшими святими Церкви. Вони обидвоє спочили в Господі, не будучи підлітками. «Церква бажає поставити на свічнику ці дві свічки, які Бог запалив, щоб просвітити людство в годину темряви й тривоги», — сказав Іван Павло ІІ 13 травня 2000 року, беатифікуючи їх. Особа, завдяки чудесному зціленню якої Франціско і Жасінту канонізували, була маленьким хлопчиком – лише трохи молодшим за них…
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Дитина, яка висить прірвою, намагається вибратись на підвіконня чи балконні перила… Якщо у вас є діти, ви, можливо, теж пережили щось подібне або бачили у сні кошмари про це. Саме так сталося з бразильською парою Жоао Батіста та Лусілією Юріє. 3 березня 2013 року близько восьмої вечора їхній маленький п’ятирічний син Лукас грався зі своєю молодшою сестричкою Едуардою в будинку свого дідуся в місті Хуранда, розташованому на північному сході Бразилії. Що змусило його підійти надто близько до вікна, невідомо. Але ця гра закінчилася для нього дуже погано – він випав з вікна. На жаль, вікно було високо – шість із половиною метрів над землею, точніше, над бетоном. Вдарившись об тверде покриття, хлопець розтрощив собі череп, і частина мозкової тканини витекла. Непритомну дитину забрала швидка. Її стан був критичним, вона впала у кому. Із закладу в Хуранді дитину відправили в майже годинну подорож до лікарні в Кампо Мурао. По дорозі серце хлопчика двічі переставало битися. Шанси вижити були мінімальні, майже ніякі.
Лікарі мужньо боролися за життя хлопчика, його терміново прооперували та забрали в реанімацію. Однак батькам оголосили, що навіть якщо Лукас виживе, його чекає довга і важка реабілітація, можливо, він на все життя залишиться «рослиною» або, в кращому випадку, матиме серйозні порушення. Можна лише уявити, наскільки його батьки були шоковані такою інформацією. Ще недавно їхній син був абсолютно здоровий, а тепер… Драма!
Як віруючі, Жоао та Лусілія впали на коліна та підняли руки до Ісуса та Матері Божої Фатімської. Вони знали, що тільки диво може врятувати сина. Просили також молитовної допомоги у сестер із монастиря Босих Кармеліток у Кампо Моурао. Монахині, зворушені їхнім проханням, розпочали молитовний штурм перед реліквіями фатімських пастушків (Франціско і Жасінти, ред.). Майже відразу про допомогу за заступництвом пастушків почала молитися також вся родина – не тільки батьки, а й інші родичі та близькі дитини. Однак після операції стан дитини погіршився, і розглядалося питання про переведення хлопчика до ще більш спеціалізованого закладу.
9 березня — через шість днів після нещасного випадку і через два після того, як почали молитися Богу за заступництвом пастушків — сталося неймовірне. Хлопець раптово вийшов з коми і… як ніде нічого, почав контактувати з оточенням! Він нормально розмовляв, був розумово, психічно та фізично здоровим і не мав ознак будь-якої інвалідності. Лікарі були шоковані, батьки — не чули під собою землі від щастя. Протягом наступних днів малюка неодноразово обстежували та оглядали, і нарешті 15 березня – повністю здорового – відпустили додому. Чудо було очевидним. Хлопець не тільки вижив і залишився повністю повносправним, але й втрачена частина його мозку буквально… відросла.
Майже рівно через чотири роки – 23 березня 2017 року – зцілення маленького Лукаша було офіційно підтверджено Папою Франциском як чудо для канонізації блаженних Франціско та Жасінти Марту. У 100-річчя відомих об’явлень Марії – 13 травня того ж року – Папа канонізував братика та сестричку Марто у Фатімі. Звісно, на церемонії були присутні зцілений хлопець та його батьки, які, не приховуючи сліз, розповідали про те, що з ними сталося, під час пресконференції, організованої в санктуарії.
Тоді вони розповіли, що сестри-кармелітки не відразу почали молитися за зцілення їхньої дитини. Коли вони зателефонували до монастиря наступного дня після аварії, сестра, яка відповіла на телефонний дзвінок, не передала повідомлення спільноті. Сестри-кармелітки якраз провели годину реколекцій, і зі слів співрозмовника монахиня зробила висновок, що дитина все одно помре, тому вирішила молитися не за хлопчика, а за родину. Спільну молитву перед мощами блаженних Франціско та Жасінти за здоров’я дитини сестри розпочали лише після чергового телефонного дзвінка – 7 березня. Її зініціювала одна з монахинь-кармеліток, яка, почувши про сімейне горе, побігла до мощей, що стояли поряд із кивотом. «Пастушки, врятуйте цю дитину, яка є дитиною, як ви», – молилася вона під раптовим натхненням. І вони допомогли.
Відшкодування за гріхи та образи
Франціско та Жасінта Марту були звичайними дітьми, пастушками овець із бідної багатодітної та побожної родини пастухів. Вони любили гратися, співати і танцювати. Вони любили Ісуса і Марію, з розчервонілими обличчями і острахом слухали розповіді про Страсті Спасителя. Франціско (1908–1919) був спокійним, серйозним хлопцем, чемним і поступливим, вирізнявся тим, що ніколи ні про що не хвилювався. Протилежністю була його сестра Жасінта (1910–1920). Жвава, вперта, грайлива і примхлива дівчинка частенько була насупленою. Тоді про неї казали, що вона «прикидається осликом». Однак обоє вони ухилялися від брехні, а їхні гріхи та провини в основному зводилися до непослуху батькам і дрібних дитячих витівок. Кульмінацією їхнього життя стали зустрічі з Богородицею – об’явлення у Фатімі в 1916 і 1917 роках. Їх супроводжувала двоюрідна сестра Люсія душ Сантуш. Об’явлення повністю змінили їх. Заохочені ангелом і Богородицею, вони почали дуже ревно молитися і приносити жертви. Вони змінилися. Жасінта стала серйозною, скромною і милою, а Франціско нарешті почав чимось перейматись. Дівчинка просила інших дітей не ображати Бога своїми гріхами. Хлопчик часто ховався в церкві, щоб поклонятися Євхаристійному Ісусові. Його «спеціальністю» стало втішати і підбадьорювати Господа Ісуса за образи, яких Він зазнав від людей, відшкодовуючи Йому за гріхи світу. Хлопчик був готовий піти на будь-яку жертву заради Нього.
Жасінту особливо вразило видіння Пекла — доля засліплених грішників, які масово йдуть на вічне прокляття, тому що ніхто не молиться за них і не умертвлює* себе. Тож вона молилася і, не втомлюючись, придумувала менші й більші жертви, чинила покуту, «наскільки це можливо», щоб навернути їх і врятувати від Пекла; вона хотіла загладити образи, заподіяні Непорочному Серцю Марії, і постраждати за Святішого Отця.
Усі троє візіонерів постраждали від звинувачень у брехні. Не пощадила їх ні світська влада, ні власні батьки, ні навіть священник з їхньої парафії. Проте діти не піддалися. Те, що вони побачили та повідомили, було правдою, і — незважаючи на благання та погрози — вони не мали найменшого наміру визнавати протилежне. Адже саме тоді вони би збрехали. Діва Марія також довірила їм таємницю, яку їм було заборонено розкривати, і хоча різними способами дітей намагалися переконати викрити її, вони не промовили ні слова.
Франціско і Жасінта прожили недовго. Добровільно погодившись прийняти страждання, послані їм Богом, майже одночасно вони отримали ускладнення після грипу – запалення легенів (Франціско) і плеврит (Жасінта). Тоді під час одного з об’явлень Богоматір сказала їм, що вони скоро помруть і підуть на небо. Так воно і сталося. Ще за їхнього життя багато людей відчули надзвичайні ласки завдяки ревній молитві. Після смерті Фатімських дітей не стало інакше.
Сідай! Ти можеш!
Справа, яка була взята для ретельного дослідження для беатифікації дітей Фатіми, стосувалася Марії Емілії Сантуш з Лейрії (Португалія). У 1946 році 16-річна Марія Емілія була госпіталізована з високою температурою. Спочатку вважали, що це грип, але згодом виявили – це ревматична лихоманка. Дівчину виписали з лікарні, але вона все одно почувалася погано. Через два роки у неї з’явився сильний біль у ногах і вона перестала ходити. Вона провела багато часу в лікарні та санаторії – майже чотири роки! Запідозрено запалення хребців і спинного мозку, ймовірно, туберкульозного походження. Прооперували хребет і коліна. Не допомогло. Нарешті її виписали додому, але через сильний біль дівчина не могла ходити. Покращення не наступало. Через 10 років Марія Емілія вже не могла навіть повзати. Біль, який вона відчувала, був нестерпний. Її побачив інший ортопед і навіть хотів лікувати в Коїмбрі чи Лісабоні — але жінці, що зовсім не дивно, вже було досить тих лікарів.
Однак через вісім днів після цього візиту їй довелося знову зустрітися з ортопедом. Її стан погіршився, і вона потребувала чергової госпіталізації. Вона звернулася до університетської лікарні Коїмбри, де їй зробили другу операцію на хребті. З жахливим результатом! Вона стала паралізованою. Стверджуючи, що ліків від її хвороби немає, Марію Емілію відправили додому.
8 січня 1978 року внаслідок лихоманки жінка була знову госпіталізована в Лейрії. Вона провела там ще шість років! Після цього часу її перевели до будинку опіки Святого Франциска. «З тих пір і до 1987 року вона не зверталася до жодного лікаря, не приймала ніяких спеціальних ліків, тільки знеболюючі, коли біль був дуже сильний. Вона завжди лежала в ліжку на боці, її нижня частина від поясу була нечутлива. Вона могла рухати лише руками та головою. Вона молилася, співала і плакала, але відчай, страждання і великі труднощі в прийнятті свого становища призвели її, як вона визнає, до роздратування і нарікання до тих, хто служив їй і хотів робити їй лише добро», — описав її стан отець Фабріс Делестр.
Одного разу жінку каретою швидкої допомоги доставили до Фатіми. Саме з того часу Марія Емілія Сантос почала особливо шанувати Франціско і Жасінту. Сподіваючись на покращення свого здоров’я, вона почала відмовляти дев’ятниці – одну за одною. Настало 25 березня 1987 року – свято Благовіщення Господнього. Марія Емілія була у своїй кімнаті. Вона молилася на вервиці і, починаючи наступний день дев’ятниці, докірливо зітхнула: «Жасінто, залишився лише один день, щоб закінчити новенну, і все ще нічого?..» І саме тоді вона помітила, що з її ногами відбувається щось дивне. Вона відчула сильне тепло і поколювання. Вона злякалася. Відчуття посилювалися. «Сідай! Ти можеш!» – сказав якийсь дитячий голос. Почувши ці слова втретє, вона нарешті набралася сміливості — відкинула покривало і… сіла на ліжко. Вона сіла! Вона могла! Негайно подзвонила комусь із персоналу будинку опіки, а коли хтось нарешті увійшов, попросила увімкнути світло. Коли воно засвітилося, шокована медсестра почала кричати. Вона налякалася жінки, що сиділа на ліжку. Викликали директора будинку і решту працівників та мешканців. Вони не могли надивуватися. Адже нещодавно вона кричала від болю, коли її мили. Відтоді Марія Емілія почала користуватися інвалідним візком. Сидячи в ньому.
Але це був не кінець історії. Жінка продовжувала молитися, цього разу попросивши пастушків допомогти їй встати. 20 лютого 1989 року виповнилося 69 років з дня смерті Жасінти. «Якщо ти сьогодні змусиш мене ходити, хіба я не буду найщасливішою жінкою в світі?» – запитала вона під час молитви. А потім… встала з візка. Вона спробувала зігнути коліна і… не відчула болю. Вона зробила перші кроки, а через мить, використовуючи тростину, почала ходити. Через понад 20 років! Коли через 10 років по тому у Ватикані досліджували це зцілення, Марія Емілія рухалася без труднощів. Консультанти Конгрегації у справах святих визнали це чудом і однозначно приписували це заступництву Франціско та Жасінти.
На цій підставі 13 травня 2000 року Іван Павло ІІ беатифікував Жасінту і Франціско у Фатімі. Таким чином фатімські пастушки стали наймолодшими блаженними в історії Церкви, випередивши Домініка Савіо, який помер незадовго до свого 15-го дня народження.
Спільні чуда
Цікаво, що у випадку брата і сестри Марту було використано нове процесуальне рішення. Іван Павло ІІ вирішив, що Жасінті і Франціско (через те, що найважливіші події в їхньому житті – об’явлення, страждання, які вони зазнали від влади, юний вік, в якому вони були взяті на Небо – стосувалися їх обох) не потрібно беатифікації та канонізації чудес, вчинених ними окремо, але разом. Єдиною умовою було те, що, звертаючись із проханням, потрібно також призивати їх обидвох. До речі, для визнання таких маленьких дітей святими так само потрібен був спеціальний папський дозвіл.
Святі Франціско і Жасінто, моліться за нас та наше навернення!
