У Берліні протягом трьох десятиліть безпритульних хлопчиків віддавали на “виховання” педофілам у рамках експерименту психолога Гельмута Кентлера. Місцева влада не лише знала про це, але й підтримувала та фінансувала ці дії.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
У 1969 році у Німеччині скасували відповідальність за гомосексуальні відносини на хвилі так званої «сексуальної революції». Тоді ж почалися розмови про те, щоб декриміналізувати не тільки одностатеві стосунки, а й сексуальні зв’язки між дорослими та дітьми. Такі дискусії, зокрема, відбувались у лівих партіях та рухах, наприклад, у Партії зелених та Вільній демократичній партії (FDP).
Гельмут Кентлер – німецький фізіолог, психолог, сексолог і професор соціології того періоду. Він дотримувався лівих поглядів, був учасником лобістських груп, які намагалися легалізувати педофілію (пізніше їхнього лідера Бруно Бендіга у 1990-х засудили за сексуальну наругу над дітьми).
Кентлер часто виступав експертом в судах і у медіа по педофільних справах. Він був відкритим гомосексуалом і жив із кількома прийомними синами, які, ймовірно, також стали жертвою його педофільного експерименту (в 1991 році його молодший прийомний син покінчив життя самогубством). Кентлер говорив про педофілів як про благодійників, бо вони пропонували бездоглядним дітям «можливість лікування», — сказав він Der Spiegel у 1980 році.
Суть експерименту Кентлера
Гельмут Кентлер розпочав свій експеримент у 1969 році, коли працював у Педагогічному центрі Берліна. Експеримент був санкціонований і фінансово підтриманий Сенатом Берліна. Отримавши дозвіл від Сенату, він почав безхатніх дітей та підлітків віддавати чоловікам гомосексуалістам. При цьому деякі з цих «опікунів» у минулому були засуджені за сексуальні зв’язки із неповнолітніми – тобто за педофілію. За виконання цих функцій «опіки» їм навіть платили допомогу з берлінського міського бюджету. Скільки дітей потрапило в експеримент, достеменно невідомо і досі. Кентлер пізніше зазначав, що це були хлопчики 13-17 років, які до цього жили на вулиці.
У 1981 році Кентлер виступав з промовою навіть у німецькому парламенті, вихваляючись своїм експериментом. У звіті, поданому до Сенату Берліну у 1988 році, Кентлер описав результати свого експерименту як «повний успіх». Він зазначив, що можна не хвилюватись, що діти постраждають від сексуального контакту з опікунами, якщо це не було примусово. «Наслідки можуть бути дуже позитивними, особливо коли сексуальні стосунки можна охарактеризувати як взаємне кохання», – писав тоді він.
У своєму звіті він зазначав, що колишні вихованці нібито набули фінансової незалежності, вели гідне життя і ніхто з них не став гомосексуалістом. У звіті він писав: «Мені було ясно, що ці опікуни так багато зробили для своїх хлопчиків передусім тому, що мали з ними сексуальні стосунки». Тобто він прямим текстом казав, що опікуни-педофіли піклуються про хлопчиків саме тому, що мають з ними секс, і що це – нормально і правильно.
Кентлер усвідомлював, що його місцевий експеримент повністю незаконний з точки зору федеральних німецьких законів. Але місцева влада Берліна забезпечувала йому прикриття. У 2008 Кентлер помер у віці 80 років. І лише після цього дослідники і медіа почали розбиратися в питанні і публікувати шокуючі відомості. Перші публікації з’являються у 2015 році. Ще через рік науковий співробітник Інституту досліджень демократії в Геттінгені Тереза Нентвіг на прохання Сенату Берліна зібрала і проаналізувала матеріали про експеримент Кентлера. Вона дійшла висновку, що в Сенаті та місцеві соціальні службі знали, що експеримент передбачав інтимні стосунки опікунів із вихованцями. А з іншого звіту, який був зроблений у 2020 році групою дослідників з університету Хільдесхайма, стало відомо, що під «прийомними сім’ями» малися на увазі самотні чоловіки-гомосексуалісти, в основному з академічних кіл.
Американське видання The New Yorker у 2021 вийшло з великою публікацією по цій темі. У ній міститься ще одне шокуюче твердження: «Сенат Берліна також підтримував в інших частинах Західної Німеччини функціонування фостерних будинків для юних берлінців для проживання з чоловіками-педофілами». Звіт на п’ятдесят вісім сторінок був попереднім і неповним. Бо автори відразу повідомили, що в підвалі урядової будівлі було близько тисячі несортованих файлів по цій темі, які вони не мали можливості дослідити.
Зазначається, що цими «фостерними будинками» керували впливові самотні гомосексуальні чоловіки, які самі практикували педофілію. У звіті зроблено висновок, що навіть деякі члени Сенату були частиною цієї педофільної мережі, а інші просто закривали на це очі, тому що різні «авторитети» від освітньої реформи підтримували такі «прогресивні експерименти».
Прикриваючись благими намірами педофіл та гомосексуаліст Кентлер намагався узаконити знущання над дітьми і їхню сексуальну експлуатацію. В експеримент потрапляли саме безпритульні і беззахисні діти, що дозволяло багато років здійснювати наругу над ними, адже ніхто не міг їх захистити.
Історія жертв експерименту
Широко відомою є історія чоловіка на ім’я Марко, який разом з іншими хлопчиками став жертвою політики Кентлера і берлінського уряду. Вже дорослим він натрапив на статтю в одній із британських газет і побачив фото знайомого чоловіка з дитинства – це був Гельмут Кентлер. Тоді ж Марко згадав страшне минуле і почав розповідати про це публічно, зокрема через видання The New Yorker.
«Протягом багатьох років я терпів свого «опікуна», його звали Фріц Хенкель. Але з часом я його зненавидів. Щодня я займався спортом, щоб мати достатньо сил, щоб захистити себе від його сексуальних домагань», – ділиться спогадами про сексуальне знущання Марко.
Марко жив у цій так звані «прийомній сім’ї» до 2003 року, коли йому виповнився двадцять один рік. Він разом зі своїм зведеним братом Свеном прожили разом у будинку опікунів Хенкель тринадцять років.
«Вони зламали нам життя. Я ніколи не зможу залишити цей пройдений досвід у минулому…», – ці слова Марко цитує німецьке видання Deutsche Welle.
Життя цих тепер вже дорослих чоловіків не склалося, вони живуть на соціальну допомогу.
Марко та Свен подали цивільний позов, судовий процес тривав довго. В результаті Сандра Шерес, берлінський сенатор з питань освіти, вибачилася перед Марко та Свеном, і Сенат запропонував їм понад п’ятдесят тисяч євро компенсації. Вони прийняли цю пропозицію. Пізніше Марко вдалося віднайти інших «прийомних синів» Хенкеля, а коли знайшов, то з’ясував, що кілька з них виявилися психічно хворими.
Зруйновані долі, самогубства, психічні розлади… Все це і є результат багаторічного знущання над хлопчиками за ініціативи гомосексуаліста Гельмута Кентлера – педофіла з амплуа авторитетного вченого і під прикриттям місцевих політиків-педофілів у Берліні.
