Як допомогти дитині адаптуватися до школи та бути успішною. І не лише в першому класі.
Перш за все — тепер ігор стане значно менше, ніж у дитсадочку, дитина часто муситиме робити не те, що хоче, а те, що треба. Зміниться розпорядок дня, — у школі вже не снідають, як у садочку (якщо це не приватна школа), немає обов’язкового денного сну та прогулянок. Зміниться й середовище, — тепер у ньому все буде іншим: приміщення, діти, вчитель, правила та вимоги. І в цих нових обставинах малюкові доведеться вибудовувати нові стосунки та посісти своє місце в колективі. Цю картину доповнюють знервованість та тривожність дорослих. І все відбувається одночасно. Де малюк має шукати опору? Хто і що може допомогти? Спробуємо відповісти на ці запитання та дати кілька порад.
Що робити, якщо ваша дитина вже добре читає, а інші — тільки вчать абетку?
Коли ми говоримо про підготовку до школи, перше, що зазвичай спадає на думку більшості батьків, — треба навчити дитину читати, писати і рахувати. Нам, дорослим, може здаватися, що саме це й відіграє основну роль у процесі адаптації та полегшуватиме дитині шкільне життя. Але, на жаль, тут ми помиляємося. Добра підготовка є лише невеличкою частиною загальної готовності до школи. Інколи буває навіть навпаки — вона заважає. Коли в першому класі всі діти тільки вчаться читати й рахувати, а, наприклад, Петрик уже давно все вміє і йому нудно, тоді мотивація до навчання падає. Тому батькам варто поцікавитися, чи є у школі їхнього малюка класи різного рівня підготовки, і намагатися потрапити в той, який відповідає саме їхній дитині. А якщо ж усі класи однакові і малюк таки «випадає» з загальної роботи класу, бо давно все знає, порада батькам — обговорити цю ситуацію з учителем і пошукати спільне рішення. Якщо вчитель не готовий у певні моменти уроку давати дитині окремі завдання , можна запропонувати тим часом дозволити малюку читати книжку чи розгадувати кросворди тощо. Хоча хороший учитель не скине цю проблему на батьків.
Дитина вміє рахувати до 100, але не може зав′язати шнурки. Як швидко вдасться цього навчити?
У кожної дитини процес адаптації абсолютно унікальний і особливий. Але є й одна дуже поширена проблема — відсутність навичок до самоорганізації. Наприклад, коли дитина може швидко читати й легко рахує до ста, але не може сама роздягатися, складати особисті речі або на прохання вчителя дістати з портфеля потрібні матеріали. Тому надважливо формувати ці навички, і головне — робити це поступово!
Інколи батьки кажуть: «Усе, ти тепер дорослий, ти вже школяр, нумо сам». І різко перестають допомагати збирати речі, одягати тощо. У такому разі дитина переживає стрес, і це не допомагає. А як краще? Спочатку ви збираєте портфель разом, дитина бере в цьому процесі активну участь. Ви допомагаєте їй опанувати справді складний для дитини алгоритм: подивитись у розклад, які наступного дня уроки, які зошити треба покласти. Що ще може знадобитися? За кілька місяців ви поступово зменшуєте свою участь у процесі збирання: «Нумо сьогодні ти сам підготуєш спортивну форму, а я потім подивлюся, чи все на місці». Це кропітка, тривала і дуже важлива праця, але без неї дитина сама не навчиться. Таке набуття нових навичок відбувається через вибудовування нових нейронних зв’язків.
«Хай відсипається у вихідні до обіду» — це нормально?
Здоровий сон впливає не лише на фізіологію, а й, і насамперед, на психічне здоров’я, мислення, увагу, на стресостійкість, загальну ефективність і спроможність долати перешкоди, яких буде вдосталь у житті першокласника. Тому велике значення має відпочинок. Здоровий відпочинок — це, як мінімум, десять годин сну. Саме сну, а не часу в ліжку. Потрібно навіть у вихідні дотримуватися буденного графіка, — це піде тільки на користь. Пам’ятайте, що позиція : «Ой, мені його так жаль, хай грається до 12-ї в п’ятницю й суботу, потім спить до обіду», — є ведмежою послугою, яка тільки нашкодить. Справжня турбота — допомога у формуванні корисних та стійких звичок. Бажано заздалегідь дати дитині можливість перелаштуватися на новий режим сну і неспання.
Як не залякати школою та мотивувати до навчання
Важливо пов’язати хороші позитивні емоції і процес навчання. Потрібно наголошувати на сильних сторонах, на тому, що в дитини добре виходить. До речі, паралельно це зміцнює здорову самооцінку, що теж безпосередньо впливає і на навчання, і на адаптацію.
Треба мінімізувати примус до навчання. А для цього слід зрозуміти, що саме надихає дитину, що для неї є цінним, і мотивувати, виходячи з цього. В кожної людини, незалежно від віку, є життєві цінності, і їх реалізація робить нас щасливими. Наприклад: цінність розвитку (дитині важливо бачити власні успіхи), цінність визнання (важливо, щоб інші бачили успіхи, й отримувати похвалу), цінність збагачення (спочатку малюки радо накопичують якісь мушлі чи наклейки, потім — кошти або щось колекціонують), цінність стосунків з оточенням (бути в колі друзів та рідних, підтримувати добрі відносини, допомагати іншим — бути корисним).
Але формувати позитивне ставлення до школи — не означає надавати викривлену, нереалістичну картинку й обіцяти, що там будуть самі «мед» і задоволення. Краще так: «Буде і цікаво, і не дуже, всілякі труднощі й, можливо, якісь несподіванки, але я знаю, що ти впораєшся». В цьому аспекті, важливо відтинати спроби старших товаришів нав’язати негативне ставлення до школи та залякування. Просто пояснювати, що це — досвід Петрика, а в тебе буде інакше. Чудово, якщо є можливість влаштувати зустріч із тими школярами, які мають позитивний досвід адаптації.
Образ учителя. Якщо дитина не поважає або боїться вчителя, вона не зможе нічого в нього навчитися. Знання перетікають від серця до серця. Чим менша дитина, тим більш значущий емоційний чинник у навчанні. Якщо батьки у присутності дитини обговорюють учителя, осуджують його особисті риси чи поведінку, це підриває довіру дитини до вчителя, підвищує дитячу тривогу і псує образ учителя, що надалі шкодить навчанню. Дитина починає сумніватися й розмірковувати, чи правильно робить учитель, а не думати над завданнями.
Не треба й залякувати: «Школа це тобі не дитсадок, ось отримаєш двійку — планшета не побачиш». Не можна мотивувати й заохочувати ґаджетами! Краще сказати: «Нумо зберімося до школи, а потім покатаємося на велосипедах/скейті», або запропонувати будь-яку іншу довільну фізичну активність, не тренування.
Важливо не передавати у спадок дитині власні негативні стереотипи про школу. Наприклад, що це важко і що школяреві треба постійно робити речі, які йому не подобаються. Натомість допоможіть дитині відшукати баланс між «хочу» і «треба»: «Так, зараз треба йти до школи, але потім ми зможемо погратися у твою улюблену гру». Тобто передайте у спадок дитині ваші конструктивні стратегії долати життєві стреси та відновлюватись.
Чим більше гуртків, тим краще, чи навпаки?
Не перевантажуйте дитину гуртками. Дайте їй можливість у позашкільний час гратися й проводити дозвілля на власний розсуд і неструктуровано, але не з ґаджетами!
Бажано максимально уникати додаткового психічного навантаження. Це не означає позбавити дитину будь-яких домашніх обов’язків, тут ідеться про ретельне дозування часу, проведеного перед телевізором чи з ґаджетами. Також потрібно виключити батьківські сварки у присутності дитини, підтримувати доброзичливу атмосферу вдома, давати можливість поділитися почуттями та емоціями. Коли дитина пів дня мусить сидіти за партою, надважливо дозволити їй удосталь порухатися і погратися після школи й таким чином розвантажитися.
Чи можна дитину критикувати і вимагати від неї бути кращою в класі
Діти, як сканер, зчитують емоції батьків. Висока тривога дорослих провокує нервову напругу і в дитини. Вірте всім серцем у спроможність своєї дитини до подолання труднощів і вселяйте цю віру в неї. Інколи батьки бачать у дитині лише можливість для задоволення власних амбіцій. Малюк чує від них: «Ти маєш бути найкращим, учитися тільки на відмінно».
Спробуйте бачити в дитині— дитину з її перевагами та вадами, людину й особистість, яка найбільше на світі потребує ваших прийняття та підтримки, а не критики. Роль мами й тата — любити і надавати підтримку в подоланні стресу. «Я завжди на твоєму боці, ми спільно спробуємо розібратися, що спричинило таку ситуацію». Співчувати, поділяти тяжкі переживання дитини.
Як відсвяткувати Перше вересня
Хай свято справді буде святом! Кожна дитина відчуває перед першим шкільним днем тривогу, адже попереду — суцільна невідомість. Це хвилюючий і незабутній день. Часто він буває такий напружений, що мимоволі ми забуваємо: він ще й святковий. Головна персона сьогодні — ваш першачок, а не костюм, чи квіти, чи портфель, чи матусина сукня та її зачіска. Хай усе інше відступить на другий план, а дитина зможе відчути, що це для неї свято. Не для вчителя чи школи, а саме для неї.
Вплинути на атмосферу в школі ми не можемо, але можемо створити її вдома, святкову й доброзичливу. Можна привітати малюка всією сім’єю ще зранку, перш ніж вирушити до школи. Зробити невеличкий подаруночок на кшталт повітряних кульок. А після закінчення урочистостей погуляти в парку або пригоститися тортиком чи домашнім пирогом та почаювати з рідними й друзями.
Основна мета шкільного навчання — навіть не знання (хоча це теж важливо), а соціалізація. Набуття таких важливих навичок як здатність долати труднощі, вибудовувати стосунки з однолітками та вчителями, розв′язувати конфлікти, обстоювати власну думку, зайняти свою комфортну нішу в колективі, самоорганізовуватися, брати на себе відповідальність.
Ми всі хочемо, щоб наша дитина була щасливою та успішною. Але в кожного з нас є знайомі з золотою медаллю та з «червоним» дипломом, які так і не змогли досягти успіхів у житті. «Голі» знання ще нікого не зробили успішним, а тим більше — щасливим. Треба вміти застосовувати ці знання й реалізовувати внутрішній потенціал — особистий талант. Саме цього і вчитиметься дитина наступних дванадцять років. А батьки її підтримають.
